Ухвала суду № 43795106, 16.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2015 року м. Київ К/9991/76916/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.09.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012

у справі № 2а-9154/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Фінансово - будівельна

група"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова

Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень - рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Фінансово - будівельна група" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення скасувати податкові повідомлення-рішення № 0001532305, № 0006192305, № 0006202305 від 31.07.2012.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.09.2012 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.09.2012 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 31.03.2012 та складено акт №2835/2305/33118582 від 18.07.2012.

За результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 31.07.2012 № 0001532305, № 0006192305, № 0006202305, на загальну суму податкових зобов'язань 753543, 56 грн.: № 001532305 - сума штрафних санкцій за порушення норм з регулювання готівки на загальну суму 10630, 31 грн.; № 0006192305 - на загальну суму 709080, 75 грн., з яких збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податку на прибуток - 704132 грн., за штрафними санкціями - 4948, 75 грн.; № 0006202305 - на загальну суму 33832, 50 грн., з яких збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податку на додану вартість - 27066 грн., за штрафними санкціями - 6766, 50 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", заниження податок на прибуток в розмірі 171458 грн.; ст. 134 пп. 138.1.1 п. 138.1, ст. 138 Податкового кодексу України, занижено податок на прибуток в сумі 532675 грн., пп. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", занижено суму податку на додану вартість на суму 27066 грн.

Підставою для прийняття контролюючим органом рішень, слугував висновок про те, що правочини вчинені позивачем порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені з метою приховування сплати податків третіх осіб.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" N 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону N 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

При цьому, відповідно до п. 5.11 ст. 5 Закону N 334/94-ВР, встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у даному Законі, не дозволяється.

Згідно із статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Наказом Державного комітету з будівництва та архітектури від 21.06.2002 N 237/5 „Про затвердження типових форм первинних документів з обліку в будівництві" встановлено, що довідка за формою N КБ-3 складається для визначення вартості виконаних обсягів підрядних робіт і проведення розрахунків за виконані підрядні роботи з будівництва.

Також, згідно з Наказом N 237/5 підрядні роботи - це будівельні, монтажні, ремонтні та інші будівельні роботи, передбачені контрактом (договором) підряду.

Отже, довідка за формою N КБ-3 складається будівельними підприємствами для визначення саме підрядних робіт.

В свою чергу, відповідно до пункту 31 Положення про взаємовідносини організацій - генеральних підрядників з субпідрядними організаціями, затвердженого науково-технічною радою Державного комітету України у справах містобудування і архітектури від 14 грудня 1994 року N 4 (чинного на час виникнення спірних правовідносин), відшкодування витрат генпідрядника за послуги, що надаються субпідряднику (адміністративно-господарські витрати, пов'язані з забезпеченням субпідрядників технічною документацією і фронтом робіт, координацією виконання робіт, здійсненням технічного нагляду, вирішенням питань матеріально-технічного постачання, прийманням і здачею виконаних субпідрядником робіт замовнику; пожежно-сторожовою охороною виконаних робіт і майна субпідрядників в межах будівельного майданчика; забезпеченням субпідрядників тимчасовими нетитульними будівлями і спорудами; здійсненням заходів з техніки безпеки і охорони праці загального характеру; благоустроєм і утриманням будівельного майданчика, прибиранням та вивезенням сміття; оплатою роботи частково використовуваних протягом зміни підйомних механізмів), субпідрядник щомісяця по окремих рахунках проводить відрахування генпідряднику в розмірах, визначених згідно з контрактом. У разі недосягнення згоди розмір відрахувань визначається згідно з порядком, що встановлюється Держкоммістобудування.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" N 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону N 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Пунктом 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року N 165 (чинного на час виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок), визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Згідно з пунктом 2 Порядку податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

На виконання умов договорів сторонами були складені довідки про вартість виконаних будівельних робіт (та витрат) за формою КБ-3.

За результатами виконаних робіт з договорами підряду сторонами були складені акти приймання виконаних робіт за формою КБ-2.

На суми, зазначені в актах, контрагентами були виписані податкові накладні.

До матеріалів даної адміністративної справи позивачем надано проектну документацію та узгоджену кошторисну документацію на виконання робіт.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та його контрагентами були складені акти приймання виконаних підрядних робіт за формою №КБ-2в, де зазначені роботи за видом, обсягом та якісними і кількісними показниками відповідають даним, визначеним у технічних завданнях та проектно-кошторисній документації.

Також позивачем надані розрахунки загальновиробничих витрат і відомості ресурсів, в яких зазначається загальна вартість робіт, час роботи на будівництві, складові адміністративних видатків, вид і кількість матеріалів, які використовувались на будівництві та інші відомості і реквізити, наявність яких є обов'язковою для первинного документу у розумінні ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Зазначені у вказаних актах роботи за видом, обсягом та якісними і кількісними показниками відповідають даним, визначеним у технічних завданнях та проектно-кошторисній документації.

А відтак, враховуючи встановлений судовими інстанціями факт реального здійснення спірних господарських операцій, що податковим органом не спростовано, а також з огляду на те, що податкове законодавство не ставить в залежність право платника податку-покупця на формування податкового кредиту з податку на додану вартість від іншої особи, зокрема, від господарських та виробничих можливостей постачальника або від звітування ним до органу державної податкової служби за місцем реєстрації (визнання контролюючим органом поданих контрагентом податкових декларацій), висновок судів попередніх інстанцій про відсутність у відповідача в даній ситуації правових підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слід визнати правильним.

Стосовно порушення позивачем вимог Положення про ведення касових операцій в національній валюті України, затвердженого постановою правління НБУ № 637 від 15.12.2004.

Пунктом 2.11 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 N 637, встановлено обов'язок підзвітної особи у встановлений строк подати звіт про використання коштів, наданих під звіт, разом з документами, що підтверджують витрати.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що первинні документи щодо витрачання готівки, отриманої підзвітними працівниками підприємства, належним чином відображені в бухгалтерському обліку позивача.

Таким чином, висновок контролюючого органу про порушення позивачем п. 2.11 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 N 637 та застосування штрафних санкцій у розмірі 10630,31 грн. здійснено з порушення норм діючого законодавства.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції погоджується з доводами позивача про безпідставність висновків податкової інспекції щодо порушення ним вимог п. 2.11 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 N 637.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.09.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012 у справі № 2а-9154/12/2070 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Державної податкової служби відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.09.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012 у справі № 2а-9154/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко