Постанова № 43745866, 16.04.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" квітня 2015 р. Справа№ 910/21519/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Отрюха Б.В.

Тищенко А.І.

За участю представників:

від позивача: Поліщук Л.П. - за дов.

від відповідача: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району»

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2015

у справі № 910/21519/14 (суддя Головіна К.І.)

за позовом Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району»

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

про стягнення 58 823,27 грн.

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» (далі, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі, відповідач) про стягнення 58 823,27 грн., з яких 48 964,02 грн. - основний борг за період з 12.09.2010 по 17.07.2014, 6 381,53 грн. інфляційна складова боргу та 3% річних в сумі 3 477,72 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору про нарахування та збір платежів з власників (орендарів) за спожиті комунальні послуги на користь їх виробників від 02.04.2007 в частині своєчасної плати за надані послуги, внаслідок чого у ФОП ОСОБА_4 утворилась заборгованість у вказаній сумі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.01.2015 у справі № 910/21519/14 позовні вимоги задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» основну заборгованість у сумі 25 936,98 грн., інфляційних втрат в сумі 3 551, 63 грн., 3 % річних в сумі 2 389, 76 грн. та 991,00 грн. судового збору.

У решті позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що судом першої інстанції, за заявою відповідача про застосування строку позовної давності, застосовано до спірних правовідносин наслідки спливу строку позовної давності за період з 12.09.2010 по 07.06.2011 та відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 14 364,23 грн. за вказаний період.

Також, суд дійшов висновку, що у спірному нежитловому приміщенні станом на 14.01.2013 були демонтовані прилади опалення з метою встановлення приладів обліку теплової енергії, з урахуванням чого суд вважає недоведеним позивачем той факт, що починаючи з 14.01.2013 послуги з опалення надавались відповідачу у заявленому до сплати обсязі. З огляду на це, здійснивши перерахунок суми заборгованості за надані комунальні послуги, суд встановив, що у відповідача наявна заборгованість за послуги з опалення за період з 18.07.2011 по 31.12.2013 та за послуги з холодного водопостачання за період з 18.07.2011 по 17.07.2014 у загальній сумі 25 936,98 грн., що підтверджується розшифровками рахунків абонента, обліковими картками спожитих послуг за вказаний період та розрахунком заборгованості.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Комунальне підприємство «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх. № 09-08.1/1320/15 від 04.02.2015), відповідно до якої просить рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2015 у справі № 910/21519/14 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.02.2015 апеляційну скаргу прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 10.03.2015.

10.03.2015 відповідач подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2015 клопотання відповідача задоволено, розгляд справи відкладено на 02.04.2015.

01.04.2015 відповідач подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2015 залишити без змін, а апеляційну скаргу Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» - без задоволення. У відзиві відповідач зазначив, що всупереч вимогам законодавства між позивачем та відповідачем договір на надання житлово-комунальних послуг укладений не був, а відтак, у відповідача відсутні зобов'язання перед позивачем. Також, відповідач наголосив на тому, що з 14.01.2013 комунальні послуги відповідачу не надавались, оскільки прилади опалення було демонтовано, про що свідчить акт від 14.01.2013 № б/н, складений комісією представників ТОВ «Кийградсервіс».

У судове засідання, призначене на 02.04.2015, представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Представник позивача подав у судовому засіданні 02.04.2015 клопотання про продовження строку вирішення спору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.04.2015 продовжено строк вирішення спору у справі, зобов'язано позивача надати суду розрахунок суми основної заборгованості та штрафних санкцій в межах позовної давності, розгляд справи відкладено на 16.04.2015.

06.04.2015 представник позивача подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду розрахунок заборгованості із застосуванням строків позовної давності, який був оглянутий колегією суддів у судовому засіданні та долучений до матеріалів справи.

Представник відповідача у судове засідання 16.04.2015 вкотре не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням, наявним у матеріалах справи.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення на нього, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, встановила наступне.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням іншої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Так, 02.04.2007 між КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» (сторона-1) в особі КП ЖЕК «Діброва» Шевченківської районної у м. Києві ради в особі директора Григоренко Василя Васильовича, що діє на підставі Статуту та довіреності № 11 від 30.03.2007 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (сторона-2) був укладений Договір про нарахування та збір платежів з власників (орендарів) за спожиті комунальні послуги на користь їх виробників № 86/1 (далі, Договір) (том 1, а.с. 12-14).

Пунктами 1.1, 1.2 Договору встановлено, що сторона-1 здійснює нарахування та збір платежів на користь виробників послуг за спожиті стороною-2 комунальні послуги (теплова енергія, холодне водопостачання, водовідведення, тощо) в наданих обсягах. Сторона-2 користується приміщенням загальною площею 97,1 кв.м. за адресою: м. Київ, АДРЕСА_2, на підставі договору купівлі-продажу № НОМЕР_2 від 04.12.2007.

Відповідно до пункту 2.1 Договору сторона-1 зобов'язується на підставі розрахунків виробників послуг по першій вимозі сторони-2 інформувати його про кількість та вартість спожитих ним комунальних послуг;

В 3-х денний термін, з моменту надходження від виробників послуг розрахунків, надати власнику або орендарю платіжне доручення (квитанцію) про суму сплати спожитих ним комунальних послуг;

У випадку несплати коштів за спожиті комунальні послуги сторона-1 має право стягнути з сторони-2 на користь виробників комунальних послуг прострочену заборгованість у відповідності з чинним законодавством (пункт 2.1.3 Договору).

Згідно з пунктом 3.1.1 Договору сторона-2 зобов'язується в 3-х денний термін, після надходження платіжного доручення (квитанції), але не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, сплатити вартість спожитих комунальних послуг та інформувати про це сторону-1 в зазначений термін.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до окремого доручення першого заступника голови Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації № 905 від 13.09.2010 (том 1, а.с. 25) з метою підвищення контролю за рівнем платіжної дисципліни і недопущення безоплатного використання теплової енергії та водопостачання Комунальне підприємство «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» було зобов'язано заключити прямі договори з орендарями та власниками приміщень Шевченківського району міста Києва.

КП ЖЕК «Діброва» Шевченківської районної у м. Києві ради було зобов'язано передати позивачу всю первинну документацію, провести звірку з орендарями та власниками нежитлових приміщень Шевченківського району міста Києва, скласти акти звіряння станом на 01.10.2010.

На виконання вказаного окремого доручення КП ЖЕК «Діброва» Шевченківської районної у м. Києві ради було передано позивачу довідку про наявність станом на 30.09.2010 у ФОП ОСОБА_4 заборгованості за надані комунальні послуги у сумі 4 975,93 грн.

Також, з матеріалів справи вбачається, що договір на використання теплової енергії та водопостачання між КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» та ФОП ОСОБА_4 у подальшому укладений не був, а тому нарахування вартості комунальних послуг здійснювалось на підставі договору від 02.04.2007 № 86/1, який є дійсним.

Враховуючи те, що договір на використання теплової енергії та водопостачання між КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» та ФОП ОСОБА_4 укладений не був, відповідач зазначає, що у нього відсутні зобов'язання перед позивачем зі сплати за житлово-комунальні послуги.

Колегія суддів зазначає, що вказані доводи відповідача правомірно не були взяті до уваги судом першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 є власником нежитлового приміщення, яке розташоване за адресою: м. Київ, АДРЕСА_2 літ. А, загальною площею 94,80 кв.м. на підставі договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 04.12.2007.

У відповідності до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» класифіковано житлово-комунальні послуги за призначенням, відповідно до якої останні поділяються, зокрема, на комунальні, до яких відноситься централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо.

Споживачем, у відповідності до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Згідно частини 3 статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги надаються споживачу безперебійно, за винятком часу перерв.

Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно частин 5, 6 статті 19 Закону України «Про теплопостачання» теплотранспортуюча організація не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання - споживача до теплової мережі, а споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Статтею 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 затверджено Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі, Правила). Дані Правила регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (далі - виконавець), і фізичною та юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

Пунктом 18 Правил встановлено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

Таким чином, зобов'язання відповідача з оплати житлово-комунальних послуг з опалення та постачання холодної води виникло на підставі дії законів, що перелічені вище, а неукладення договору не звільняє відповідача від сплати заборгованості за спожиті послуги.

З огляду на викладене, колегія суддів не приймає до уваги доводи відповідача про те, що договір між ним та позивачем не укладався, а тому й сплачувати послуги він не повинен.

Крім того, як зазначалося вище, нарахування вартості комунальних послуг здійснювалось на підставі Договору від 02.04.2007 № 86/1, укладеного між КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» (сторона-1) в особі КП ЖЕК «Діброва» Шевченківської районної у м. Києві ради в особі директора Григоренко Василя Васильовича та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, який є дійсним.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до частини 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначає позивач та підтверджується матеріалами справи, у відповідача наявна заборгованість за надані послуги з опалення та холодного водопостачання за Договором про нарахування та збір платежів з власників (орендарів) за спожиті комунальні послуги на користь їх виробників від 02.04.2007 у сумі 48 964,02 грн. за період з 12.09.2010 по 17.07.2014, що підтверджується обліковими картками та розшифровками рахунків абонента за спірний період (том 1, а.с. 30-45).

Тарифи на постачання з центрального опалення, холодного та гарячого водопостачання і водовідведення були погоджені сторонами та на час розгляду даної справи не скасовані та недійсними не визнані.

Водночас, із матеріалів справи вбачається, що 17.12.2014 відповідачем до Господарського суду міста Києва було подане клопотання щодо застосування строків позовної давності до позовних вимог про стягнення з відповідача основної суми заборгованості за надані житлово-комунальні послуги за період з 12.09.2010 по 07.06.2011, яке рішенням Господарського суду міста Києва було задоволено та застосовано до спірних правовідносин наслідки спливу строків позовної давності за період з 12.09.2010 по 07.06.2011 та, як наслідок, відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості за надані комунальні послуги у сумі 14 364,23 грн. за вказаний період.

У апеляційній скарзі позивач наголосив на безпідставності застосування до спірних правовідносин позовної давності, оскільки в розрахунку заборгованості зазначена сплата 31.12.2010 відповідачем суми 308,00 грн., що свідчить про переривання строку позовної давності та, у відповідності до статті 264 Цивільного кодексу України, про початок перебігу його заново.

Колегія суддів не приймає до уваги зазначені доводи апелянта з огляду на наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 260 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 Цивільного кодексу України. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання, що закріплено частиною 5 статті 261 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

Зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 Цивільного кодексу України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 Цивільного кодексу України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань,оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу).

Так, позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за надані житлово-комунальні послуги за період з 12.09.2010 по 17.07.2014.

Водночас, як уже зазначалося вище, відповідачем до Господарського суду міста Києва було подане клопотання щодо застосування строків позовної давності до заявлених позивачем вимог, яка згідно статті 257 Цивільного кодексу України становить 3 роки.

Як вбачається із вхідного штемпеля Господарського суду міста Києва, позовна заява Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» була подана до Господарського суду міста Києва 07 жовтня 2014 року, тобто, зі спливом 3-річного строку позовної давності, встановленого статтею 257 Цивільного кодексу України щодо вимог про стягнення заборгованості з 12.09.2010.

Тобто, строк позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості, яка виникла 12.09.2010, враховуючи дату подання позовної заяви, сплив 07.10.2011. Водночас, колегія суддів наголошує на тому, що судом першої інстанції помилково застосовано строк позовної давності лише до 07.06.2011.

Таким чином, суд враховуючи заяву відповідача про застосування строку позовної давності, застосовує до спірних правовідносин наслідки спливу строків позовної давності за період з 12.09.2010 по 07.10.2011 та приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за надані комунальні послуги у сумі 14 456,77 грн. за вказаний період задоволенню не підлягають. Також, не підлягають задоволенню позовні вимоги у частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих за період з 12.09.2010 по 07.10.2011.

Посилання скаржника у апеляційній скарзі на факт переривання строку позовної давності у зв'язку зі сплатою 31.12.2010 відповідачем суми 308,00 грн. є безпідставними, оскільки така оплата була здійснена відповідачем також за межами строку позовної давності.

Також, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні встановив, що у спірному нежитловому приміщенні були демонтовані прилади опалення з метою встановлення приладів обліку теплової енергії, про що свідчить акт, складений комісією у складі головного інженера ТОВ «Кийградсервіс», майстра ремонтної дільниці та майстра технічної дільниці від 14.01.2013, а тому суд визнав недоведеним позивачем той факт, що починаючи з 14.01.2013 послуги з опалення надавались відповідачу у заявленому до сплати обсязі, та прийшов до висновку, що нарахування даних послуг повинно здійснюватись за період з 18.07.2011 по 31.12.2013.

У апеляційній скарзі позивач, заперечуючи проти вказаних висновків суду, зазначив, що акт від 14.01.2013 не є належним та допустимим доказом у справі, оскільки суперечить нормам чинного законодавства України, а саме Правилам надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання.

За твердженнями позивача, відбулось самовільне відключення відповідача від мереж централізованого опалення, що заборонено законом.

Колегія суддів вважає обґрунтованими зазначені доводи апелянта з огляду на наступне.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 затверджено Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі, Правила). Дані Правила регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (далі - виконавець), і фізичною та юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

Відповідно до пункту 24 Правил, споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Дійсно, відповідно до пунктів 24 та 28 Правил, споживач може відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення, та при встановленні у квартирі багатоквартирного будинку індивідуальної (автономної) системи опалення, оплачує послуги з централізованого опалення лише місць загального користування будинку.

Згідно пункту 25 Правил відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.

За змістом пункту 26 Правил відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у разі, коли технічна можливість такого відключення передбачена затвердженою органом місцевого самоврядування відповідно до Закону України «Про теплопостачання» схемою теплопостачання, за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання будинку та вжиття заходів щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування, будівельної теплотехніки; державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, а також норм проектування реконструкції та капітального ремонту в частині опалення.

Порядок відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання (далі, Порядок), затверджений наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22.11.2005 № 4, згідно пункту 1.2. якого для реалізації права споживачів на відмову від отримання послуг ЦО і ГВП орган місцевого самоврядування або місцевий орган виконавчої влади створює своїм рішенням постійно діючу міжвідомчу комісію для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж ЦО і ГВП (далі, Комісія), призначає голову та затверджує її склад, затверджує положення про роботу комісії.

Розділом № 2 вказаного Наказу встановлено порядок розгляду та прийняття рішення про відключення окремих приміщень житлового будинку від мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання, згідно з пунктом 2.1 якого для вирішення питання відключення окремих приміщень житлового будинку від мереж централізованого опалення власник, наймач (орендар) приміщення повинен звернутися до Комісії з письмовою заявою про відключення від мереж ЦО і ГВП.

Комісія після вивчення конкретних умов у місячний термін приймає рішення, яке має враховувати затверджений план перспективного розвитку систем централізованого теплопостачання, існуючий стан мереж енергозабезпечення даного поселення або окремого мікрорайону (пункт 2.2. Порядку). При позитивному рішенні Комісії заявнику надається перелік організацій, до яких слід звернутися для отримання технічних умов для розробки проекту індивідуального (автономного) теплопостачання і відокремлення від мереж ЦО і ГВП.

Відповідно до пункту 2.4.2. Порядку, проект індивідуального (автономного) теплопостачання і відокремлення від мереж ЦО і ГВП узгоджується з усіма організаціями, які видали технічні умови на підключення будинку до зовнішніх мереж.

По закінченні робіт складається акт про відключення квартири (нежитлового приміщення, секції, під'їзду, будинку) від мереж ЦО і ГВП і в десятиденний термін подається заявником до Комісії на затвердження. Після затвердження акта на черговому засіданні Комісії сторони переглядають умови договору про надання послуг з централізованого теплопостачання (пункти 2.6. та 2.7. Порядку).

Таким чином, відповідно до Порядку в редакції наказу від 22.11.2005 № 4, який був чинним на час укладення між позивачем та відповідачем Договору, передбачався вищеописаний порядок та можливість відключення окремої квартири від мереж ЦО і ГВП, зокрема, за умови узгодженого проекту індивідуального (автономного) теплопостачання і відокремлення від мереж ЦО і ГВП, та на підставі акта про відключення квартири (нежитлового приміщення, секції, під'їзду, будинку), після затвердження якого сторони можуть переглянути умови договору про надання послуг з централізованого теплопостачання.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів зазначає, що відповідачем не було дотримано процедури відключення окремих приміщень житлового будинку від мереж централізованого опалення та не було отримано визначеної законодавством документації, передбаченої, як підстави для відключення окремої квартири від мереж ЦО, а відтак, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач здійснив самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води, що категорично заборонено чинним законодавством України. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Наданий відповідачем Акт від 14.01.2013 (том 1, а.с. 125) не є належним доказом відключення відповідача від системи ЦО у передбаченому законом порядку. Крім того, колегія суддів наголошує на тому, що з 06.11.2007 внесено зміни в Порядок, згідно яких можливості відключення окремої квартири від мереж ЦО і ГВП вже не передбачено, та натомість передбачено лише можливість такого відключення для всього житлового будинку.

Водночас, враховуючи те, що судом було встановлено факт самовільного відключення відповідача від системи ЦО, колегія суддів зазначає, що таке самовільне відключення не є підставою для звільнення споживача від сплати фактично наданих, але не використаних ним послуг, а нарахування плати за ЦО є правомірним.

У суді апеляційної інстанції позивач надав суду уточнений розрахунок заборгованості за надані відповідачу комунальні послуги за період з 17.10.2011 по 17.07.2014 (із урахуванням строків позовної давності).

Як уже зазначалося вище, позивачем надано що матеріалів справи облікові картки та розшифровки рахунків абонента, що підтверджують надання послуг до належного відповідачу приміщення у спірний період у вказаному у розрахунку розмірі.

Матеріалами справи підтверджується, що розрахунки проведені у відповідності з тарифами, встановленими розпорядженням КМДА № 859 від 31.05.2011 року (за період з 17.10.2011 по 31.12.2011) та розпорядженням КМДА № 2316 від 07.12.2011 (за період з 01.01.2012 по 17.07.2014). Нарахування за холодне водопостачання та водовідведення, як зазначив позивач, здійснювалось згідно табуляграм ПАТ «АК Київводоканал» за тарифами, діючими згідно розпоряджень КМДА № 758 від 30.06.2009.

З огляду на зазначене, колегія суддів, дослідивши наданий позивачем 06.04.2015 до суду апеляційної інстанції розрахунок, вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає матеріалам справи. Доказів на спростування зазначеної у розрахунку суми основної заборгованості відповідачем суду не надано, як і не надано жодного контррозрахунку заборгованості.

Враховуючи вищевикладене, сума основного боргу відповідача за надані йому позивачем послуги з опалення та холодного водопостачання за період з 17.10.2011 по 17.07.2014 становить 34 507,25 грн. (48 964,02 грн. - 14 456,77 грн.), а позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Також, позивач просив стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 6 381,53 грн. та 3% річних в розмірі 3 477,72 грн. за несвоєчасну оплату послуг з опалення та холодного водопостачання.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.

У відповідності до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідачем у передбачений Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення строк оплати за отримані комунальні послуги не здійснювались, вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних на підставі приписів статті 625 Цивільного кодексу України є правомірними та обґрунтованими.

Колегія суддів, перевіривши правильність нарахування позивачем 3 % річних та інфляційних за період з 17.10.2011 по 17.07.2014 (з урахуванням заяви відповідача про застосування строків позовної давності щодо заборгованості, яка виникла за період з 12.09.2010 по 07.10.2011) вважає його арифметично вірним, розмір інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача за період з 17.10.2011 по 17.07.2014 становить 4 158,15 грн., а 3 % річних - у розмірі 1 909,89 грн.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а стягненню з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» підлягає: сума основної заборгованості у розмірі 34 507,25 грн., 3 % річних у розмірі 1 909,89 грн. та інфляційні втрати у розмірі 4 158,15 грн.

У іншій частині у задоволенні позову відмовлено з огляду на застосування строків позовної давності.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» такою, що підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції у даній справі підлягає зміні.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2015 у справі № 910/21519/14 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2015 у справі № 910/21519/14 змінити.

Викласти пункт 2 резолютивної частини рішення у наступній редакції:

« 2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (03190, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» (03190, м. Київ, вул. Кирпоноса, 10/8, код ЄДРПОУ 31731838) основну заборгованість у сумі 34 507 (тридцять чотири тисячі п'ятсот сім) грн. 25 коп., інфляційних втрат в сумі 4 158 (чотири тисячі сто п'ятдесят вісім) грн. 15 коп., 3 % річних в сумі 1 909 (одна тисяча дев'ятсот дев'ять) грн. 89 коп.»

В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2015 у справі № 910/21519/14 залишити без змін.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (03190, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» (03190, м. Київ, вул. Кирпоноса, 10/8, код ЄДРПОУ 31731838) 1 260 (одну тисячу двісті шістдесят) грн. 26 коп. судового збору за подання до суду позовної заяви та 612 (шістсот дванадцять) грн. 05 коп. судового збору за подання до суду апеляційної скарги.

Видати наказ. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва відповідно до вимог процесуального законодавства.

Матеріали справи № 910/21519/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді Б.В. Отрюх

А.І. Тищенко