Ухвала суду № 43736756, 25.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" березня 2015 р. м. Київ К/9991/3155/12

№ К/9991/3155/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 13.10.2011

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2011

у справі № 2а-3417/09/0670 Житомирського окружного адміністративного суду

за позовом Орендного підприємства теплових мереж «Житомиртеплокомуненерго»

до Державної податкової інспекції у м. Житомирі (ДПІ)

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 13.10.2011, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2011, позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Житомирі від 12.01.2009 № 0000042301.

У касаційній скарзі ДПІ у м. Житомирі просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Позивач не реалізував своє процесуальне право надати заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичною підставою для донарахування позивачу податкового зобов`язання із податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 26.12.2008 № 7316/23-01/05478806/0110. Згідно з цими висновками позивач порушив норми пунктів 3.1 ст.3. пункту 4.2 ст.4, пункту 10.1 ст. 10, ст. 15 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон № 334/94-ВР), занизивши суму валового доходу за ІV квартал 2006 року на 6423418,00 грн. у зв'язку із не включенням до його складу грошових коштів у цій сумі, отриманих із бюджету на погашення заборгованості минулих років з різниці в тарифах на теплову енергію, що постачалась населенню за регульованими тарифами, у результаті чого занижено податок на прибуток на 1605855,00 грн. у податковому обліку за вказаний звітний податковий період.

За результатами перевірки ДПІ прийняте податкове повідомлення-рішення від 12.01.2009 № 0000042301 про визначення позивачу податкового зобов'язання із податку на прибуток у сумі 2408783,00 грн., у т.ч.: 1605855,00 грн. за основним платежем та 802928,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що грошові кошти в сумі 6423418,00 грн. були отримані позивачем з Державного бюджету України через бюджет Житомирської міської ради як субвенція по міжбюджетних трасфертах на погашення збитків, які підприємство мало у зв'язку з постачанням населенню теплової енергії за тарифами, що нижче собівартості теплової енергії. Отримані кошти відповідно до договорів про організацію взаєморозрахунку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.05.2006 № 705, укладених між Управлінням Державного казначейства України в Житомирській області, Фінансовим управлінням Житомирської міської ради, Управлінням житлово-комунального господарства Житомирської міської ради, ОПТМ «Житомиртеплокомуненерго», Енергопостачальною компанією «ВАТ «ЕК «Житомиробленерго», Дочірньою компанією «Газ України» НАК «Нафтогаз України», НАК «Нафтогаз України», були направлені на погашення заборгованості позивача перед постачальниками електроенергії та газу. Враховуючи таке цільове призначення виділених позивачу грошових коштів, вони, за висновком суду, не включаються до суми валового доходу.

З таким висновком, однак, не можна погодитися, оскільки він не відповідає правильному застосуванню норм пункту 4.1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 ст. 4 Закону № 334/94-ВР.

Згідно з пунктом 4.1 ст. 4 цього Закону (втратив чинність з 1 січня 2011 року у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України) валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум дотацій і субсидій з фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або бюджетів, отриманих платником податку (абзац дванадцятий підпункту 4.1.6 цього пункту).

Перелік доходів, які не включаються до валового доходу, встановлений нормами пункту 4.2 ст. 4 Закону № 334/94-ВР. На відміну від переліку доходів, які включаються до валового доходу, він є виключним.

Пряме зазначення в підпункті 4.1.6 щодо сум дотацій і субсидій, отриманих платником податку із бюджетів, як виду доходів, які включаються до валового доходу, не означає, що законодавець виключив з кола таких доходів інші грошові кошти, виплачені платнику податку з бюджетів, зокрема, за рахунок субвенцій як виду міжбюджетних трансфертів. В порівнянні з дотаціями, субсидіями, які використовуються як в прямому фінансуванні державою окремих підприємств, установ, організації, громадян чи їх категорій, так і у міжбюджетному фінансуванні, субвенції - це вид міжбюджетних трансфертів. Характерними ознаками субвенцій є те, що грошові кошти надаються з чітко обумовленим цільовим призначенням як допомога на часткове фінансування програм і заходів соціального та іншого розвитку, і підлягають поверненню за їх невикористання (у межах невикористаної суми) або за нецільового використання (у межах повної суми), надаються за умови часткової участі коштів місцевого бюджету - отримувача цих коштів.

Згідно з пунктом 37 частини 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України від 21.06.2001 № 2542-ІІІ (втратив чинність згідно з Бюджетним кодексом України від 08.07.2010 № 2456-VI) субвенції - міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надання субвенції. Поняття «міжбюджетні трансферти» розкрито в пункті 25 цієї статті як кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого.

Бюджетні призначення міжбюджетних трансфертів визначаються законом України про Державний бюджет України (пункт 5 частини 2 ст. 38 цього Кодексу).

Статтею 116 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 № 3235-І V (із змінами, внесеними згідно із Законом України від 14.11.2006 р. N 338-V) установлено, що перерахування субвенції з Державного бюджету України місцевим бюджетам на погашення заборгованості минулих років з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за рахунок надходжень від погашення податкової заборгованості підприємств, що надавали такі послуги, або їх кредиторів до державного бюджету, яка утворилася станом на 1 липня 2006 року, та додаткових податкових зобов'язань, які виникають у результаті виконання цієї статті. Розрахунки з різниці в тарифах на теплову енергію, що постачалася населенню, здійснюється з урахуванням відповідних норм Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу".

Відповідно до цієї статті постановою Кабінету Міністрів України від 22.05.2006 № 705 затверджено Порядок перерахування у 2006 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам для погашення заборгованості минулих років з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання і водовідведення, затверджених для населення (далі - Порядок № 705).

На виконання пункту 3 Порядку № 705 Управління Державного казначейства України в Житомирській області, Фінансове управлінням Житомирської міської ради, Управління житлово-комунального господарства Житомирської міської ради, ОПТМ «Житомиртеплокомуненерго», Енергопостачальна компанія «ВАТ «ЕК «Житомиробленерго», Дочірня компанія «Газ України» НАК «Нафтогаз України», НАК «Нафтогаз України», ДП «Газ-тепло» уклали договори про організацію взаєморозрахунків, згідно з якими з єдиного казначейського рахунку перераховано субвенцію на рахунки Фінансового управління Житомирської міської ради та Управління житлово-комунального господарства Житомирської міської ради, після чого грошові кошти перераховуються ОПТМ «Житомиртеплокомуненерго» для погашення заборгованості минулих років з різниці в тарифах на водопостачання та водовідведення, а останнім - постачальникам електроенергії і газу за спожиту електроенергію (газ) (а.с. 59-71).

Норми Закону № 334/94-ВР не визначають поняття «доходу». Згідно з пунктом 5 Положення (стандарту ) бухгалтерського обліку 15 «Доход», затвердженого наказом Мінфіну України від 29.11.1999 р. № 290, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 р. за № 860/4153, дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Пунктами 16, 19 цього Положення встановлено, що цільове фінансування не визнається доходом доти, поки не існує підтвердження того, що воно буде отримане та підприємство виконає умови щодо такого фінансування. Цільове фінансування, що отримане як компенсація витрат (або збитків), яких вже зазнало підприємство, або з метою негайної фінансової підтримки підприємства без майбутніх пов'язаних із цим витрат, визнається доходом того періоду, в якому утворилася дебіторська заборгованість, пов'язана з цим фінансуванням.

Ці норми судами попередніх інстанцій не були взяті до уваги при вирішенні спору, так само, як не взято до уваги, що за умовами договорів про організацію взаєморозрахунків з участю ОПТМ «Житомиртеплокомуненерго» підприємству перераховувались грошові кошти з рахунку Управління житлово-комунального господарства Житомирської міської ради без вказівки на субвенцію, що відповідає поняттю субвенції як міжбюджетного трансферту. Особливістю правового становища позивача щодо розпорядження отриманими коштами було те, що він мав право використати їх чітко до призначення, з яким ці кошти виділялись з Державного бюджету України.

В постанові від 03.12.2010 у справі за позовом Дочірнього підприємства «Лазурний» комунального підприємства «Красноармійський центр єдиного замовника» до Красноармійської ДПІ Донецької області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Верховний Суд України, даючи тлумачення поняттю виручки з операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг), вказав що виручка не обов'язково має бути отримана від безпосередніх одержувачів продукції (товарів, робіт, послуг). Вона може надходити як компенсація, зокрема з місцевого бюджету у вигляді плати за технічне обслуговування ліфтів, вивезення сміття, придбання контейнерів, благоустрій територій тощо. Такий висновок Верховний Суд України зробив з врахуванням того, що кошти з місцевого бюджету у вигляді фінансової підтримки фактично отримані підприємством на його розрахунковий рахунок за технічне обслуговування ліфтів, вивезення сміття, придбання контейнерів, благоустрій територій тощо, тобто внаслідок здійснення операцій з надання послуг.

Ця правова позиція в силу норми частини першої ст. 244-2 КАС України, якою встановлено, що суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України, є обов'язковою для суду.

Поняття «виручка» і «доход» хоч і не ідентичні, але подібні за своєю сутністю, оскільки як перше, так і друге включає грошові кошти, отриманні від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) безвідносно до джерела виплати.

З огляду на викладене висновок судів попередніх інстанцій, що позивач не зобов'язаний збільшити суму валового доходу в податковому обліку за ІV квартал 2009 року на 6423418,00 грн., оскільки це субвенція з Державного бюджету України на відшкодування понесених ним збитків, не відповідає правильному застосуванню норм процесуального права (обставини у справі встановлені без дотримання норм статей 69, 70, 86 КАС України), а відтак і правильному застосуванню норм матеріального права.

Відповідно до частини другої ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі задовольнити частково, скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 13.10.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2011, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з через п'ять днів після направлення її копій сторонам у справі.

Головуючий суддя: ПідписЄ.А. УсенкоСудді ПідписО.А. Веденяпін ПідписМ.П. Зайцев