Ухвала суду № 43720466, 06.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 квітня 2015 року м. Київ К/800/1265/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01.11.2011 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2013 року

у справі № 2а-10360/11/1370

за позовом Публічного акціонерного товариства «Львівська кондитерська фабрика «Світоч»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові

про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Публічне акціонерне товариство «Львівська кондитерська фабрика «Світоч»

звернулось до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 01.11.2011 року у справі № 2а-10360/11/1370, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2013 року, позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львова №0000610801/17687 від 09.09.2011 року.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Публічному акціонерному товариству «Львівська кондитерська фабрика «Світоч» - відмовити, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 10.01.2014 року замінено Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у м. Львові правонаступником - Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м.Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної невиїзної перевірки Публічного акціонерного товариства «Львівська кондитерська фабрика «Світоч» з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунку з ТзОВ «Союз Плюс Сервіс» за період з 01.10.2009 року по 31.12.2009 року складено акт № 980/08-01/00382154 від 26.08.2011 року, яким встановлено порушення п. 1.7, 1.8 ст.1, п.п.7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п.7.2 ст.7, п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, п.п.7 п.7.5, п. 7.7.1 п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі вказаного акту прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.09.2011 року № 0000610801/17687, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість всього на 49835,00 грн., в тому числі за жовтень 2009 року на суму 6515,00 грн., грудень 2009 року - на суму 43320,00 грн.

Підставою для зменшення позивачу відємного значення суми податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням став висновок податкового органу, що правочин укладений між ПАТ «Львівська кондитерська фабрика «Світоч» та контрагентом ТзОВ «Союз Плюс Сервіс» не спричиняє реального настання правових наслідків.

Задовольняючи позов, суд як першої так і апеляційної інстанцій дійшли висновку щодо реальності господарської операції позивача з його контрагентом та правомірного формування позивачем даних податкового обліку по господарським операціям з ТзОВ «Союз Плюс Сервіс».

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону про ПДВ).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають при наявності документального підтвердження господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у господарській діяльності платника податків та є однією з визначальних підстав для виникнення у платника податків права на формування податкового кредиту.

При цьому для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реальності вчиненої операції.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що в перевіряємий період позивач мав господарські взаємовідносини з ТзОВ «Союз Плюс Сервіс» за договором про надання послуг №9609/354 від 22.09.2009 року, за результатами виконання якого в жовтні 2009 року було оформлено податкову накладну № 1012000001 від 12.10.2009 року на загальну суму 39 090,00 грн., в т.ч. ПДВ 6515,00 грн.

В податковій декларації з податку на додану вартість за жовтень 2009 року, подану позивачем до податкового органу 20.11.2009 року разом з додатками, а також додатку № 5 до декларації ПАТ «Львівська кондитерська фірма «Світоч» відобразила вказану податкову накладну від 12.10.2009 року в розділі «Операції з придбання з ПДВ, які не дають права на формування податкового кредиту».

Також судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та ТзОВ «Союз Плюс Сервіс» укладено договір підряду № 467 від 23.11.2009 року на виконання робіт по виготовленню науково-технічної продукції за темою «Визначення вибухопожежонебезпечності технологічних процесів окремих дільниць (категорії виробництва), згідно технічного завдання, що є додатком № 1, та розробка рекомендацій щодо її пониження на головному підприємстві по вул. Ткацькій, 10» у відповідності до технічного завдання (додатку № 1 до договору).

Реальність господарської операції між позивачем та його контрагентом за вищезазначеним договором підряду підтверджується, зокрема актом приймання виконаних підрядних робіт № 1 за 11.12.2009 року, рахунком-фактурою № СФ-0000022 від 11.12.2009 року, податковою накладною № 1211000001 від 11.12.2009 року на суму 259 920,00 грн., в т.ч. ПДВ 43 320,00 грн. та платіжне доручення № 385453 від 22.12.2009 року, яке є доказом оплати послуг, технічним завданням до договору підряду, специфікацією вартості робіт, звіти.

Зазначені вище документи, в підтвердження здійснення господарських операцій з ТзОВ «Союз Плюс Сервіс», не мають дефектів форми, змісту або походження, оформлені належним чином та містять всі необхідні реквізити, передбачені нормами закону для первинних документів.

Таким чином, судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку.

Колегія суддів касаційної інстанції не приймає до уваги посилання відповідача на акт перевірки ТзОВ «Союз Плюс Сервіс», оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність віднесення позивачем відповідних сум до складу податкового кредиту з податку на додану вартість відповідно до первинних документів, які складені на виконання умов викладених вище договірних відносин.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів відхилити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01.11.2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2013 року у справі № 2а-10360/11/1370 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук