Ухвала суду № 43712482, 20.04.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2015 р. Справа № 876/13588/13

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :

головуючого судді: Ліщинського А.М.,

суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.

при секретарі судового засідання: Керод Х.І.

з участю представника позивача: ОСОБА_1

та представника відповідача: Йосипенка С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Приватного підприємства Фірма «Інтерлок» на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2013 року у справі за позовом Приватного підприємства Фірма «Інтерлок» до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення №0012491503 від 24.05.2013 року,-

В С Т А Н О В И Л А:

03.07.2013 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення №0012491503 від 24.05.2013 року.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ним правомірно зменшено податкові зобов'язання з орендної плати за період: 2010 - 2011 роки згідно поданих до податкового органу уточнюючих декларацій, оскільки в договорах оренди землі від 10.11.2009 року застосована ставка орендної плати за землю, обрахована з нечинної грошової оцінки землі..

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Позивач постанову оскаржив, не погодившись із зазначеним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, зазначивши, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права та є незаконною, просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою задовольнити позов.

В апеляційній скарзі покликається на те, що як вбачається із Акту камеральної перевірки податковим органом під час його складання не встановлено жодної арифметичної чи методологічної помилки, що відповідно до Листа від 21.06.2011 р. № 17197/7/15-0617 не дає підстав складати акт. Поряд з цим, слід зазначити, що порушення та неправильне застосування податкового законодавства може бути підставою для позапланової документальної перевірки і встановлене тільки за результатами такої перевірки. Таким чином, податковим органом проведено фактично документальну, а оформлено як камеральну, проігнорувавши при цьому усі права платка податків і оминувши процедуру видачі наказу та надання можливості брати участь у перевірці надавати заперечення, спростувавши позицію податкового органу тощо, які передбачені у випадку проведення документальної перевірки. Вищенаведене доводить, що сама перевірка, результати даної перевірки і вигляді акта камеральної перевірки, проведена у спосіб не передбачений законодавством, а у податкового органу відсутні підстави проведення такої перевірки, тобто допущено грубе порушення законодавства.

У ході апеляційного розгляду представник апелянта ОСОБА_1 надав пояснення та просить задовольнити апеляційну скаргу.

Представник відповідача ОСОБА_1 у ході апеляційного розгляду надав пояснення та просить відхилити апеляційну скаргу.

Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів суду належними та допустимими доказами обставин, які б вказували на те, що дії відповідача при проведенні камеральної перевірки та прийняте на підставі вказаної перевірки податкове повідомлення-рішення порушують його права, свободи та інтереси і вчинені відповідачем з порушенням критеріїв, передбачених ч. 3 ст. 2 вказаного Кодексу, за недотримання яких рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень не можуть вважатись правомірними.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Згідно ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Частиною 1 ст. 195 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Правильність вирішення справи відповідно до вимог ст.13 КАС України забезпечується системою: апеляційною та касаційною. Можливість апеляційного та касаційного оскарження судових рішень є принципом адміністративного судочинства, що спрямований на забезпечення прав осудності (законності та обґрунтованості) судових рішень.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, що ПП фірма «Інтерлок» зареєстроване 01.02.2002 року як юридична особа, ідентифікаційний код НОМЕР_4, місце знаходження: АДРЕСА_1, що підтверджується даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, отриманими з офіційного веб-сайту адміністратора даного реєстру: http://irc.gov.ua.

ДПІ у м.Івано-Франківську проведена камеральна перевірка податкової звітності ПП фірми «Інтерлок», ідентифікаційний код НОМЕР_4 з питання подання уточнюючих податкових декларацій з плати за землю за 2010 рік (вх. № 9007157092 від 04.04.2013 року) та 2011 рік (вх. № 9017179807 від 04.04.2013 року) за наслідками проведеної якої складено акт № 3453/15-03/НОМЕР_4 від 07.05.2013 року (надалі - акт перевірки).

Як вбачається з вказаного Акту перевірки, податковим органом зроблено висновок, що позивачем занижено в уточнюючій податковій декларації з плати за землю за 2010 рік податкові зобов'язання на суму 163826,82 грн., та в уточнюючій податковій декларації з плати за землю за 2011 рік податкові зобов'язання на суму 218435,76 грн.

Такий висновок податкового органу мотивовано тим, що позивачем в порушення ст.ст. 15, 21 Закону України «Про оренду землі», та п. 288.4 ст. 288 Податкового кодексу України безпідставно, шляхом подання уточнюючих податкових декларацій, зменшено податкові зобов'язання по орендній платі за землю комунальної власності, які визначені в укладених між ним та Івано-Франківською міською радою договорах оренди землі від 10.11.2009 року, без внесення до них змін щодо розміру орендної плати відповідно до законодавства України та «Положення про оренду земельних ділянок у м.Івано-Франківську та порядку розрахунку орендної плати за земельні ділянки», затвердженого рішенням Івано-Франківської міської ради від 30.12.2011 року № 555-18.

На підставі Акту камеральної перевірки № 3453/15-03/НОМЕР_4 від 07.05.2013 року, ДПІ у м.Івано-Франківську було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0012491503 від 24.05.2013 року, яким ПП фірмі «Інтерлок» збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати за землю за основним платежем на суму 382262,58 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 68262,18 грн.

Між Івано-Франківською міською радою та ПП фірма «Інтерлок» укладено договір оренди землі від 10.11.2009 року, згідно якого вказана міська рада передала в оренду позивачу терміном на три роки земельну ділянку для обслуговування автосалону та станції технічного обслуговування автомобілів на вул. Гетьмана Мазепи, 168, загальною площею 0,5861 га згідно плану (схеми) земельної ділянки, нормативна грошова оцінка якої становить 5287318,03 грн. Згідно п. 7 Договору, орендна плата вноситься орендарем в грошовій формі в розмірі 158620 грн. на рік. Вказаний договір зареєстрований 10.02.2010 року.

Між Івано-Франківською міською радою та ПП фірма «Інтерлок» також укладено договір оренди землі від 10.11.2009 року, згідно якого вказана міська рада передала в оренду позивачу терміном на три роки земельну ділянку для обслуговування автосалону та станції технічного обслуговування автомобілів на вул. Гетьмана Мазепи, 168, загальною площею 0,4653 га згідно плану (схеми) земельної ділянки, нормативна грошова оцінка якої становить 4197558,57 грн. Згідно п. 7 даного Договору, орендна плата вноситься орендарем в грошовій формі в розмірі 125927 грн. на рік. Вказаний договір зареєстровано 17.02.2010 року.

Вказані Договори оренди укладено сторонами на три роки (п. 6 Договорів).

Згідно пунктів 7 вказаних Договорів орендна плата вноситься орендарем в грошовій формі у вищезазначених розмірах на основі розрахунку, поданого орендарем протягом місяця з дня виникнення права користування земельною ділянкою. Розмір орендної плати підлягає щорічному уточненню відповідно до п. 8 вказаних Договорів, а саме: розрахунок орендної плати складається на підставі даних державного земельного кадастру за станом на перше січня поточного року і щороку подається орендарем орендодавцеві до першого поточного року з розбивкою річної суми земельного податку рівними частками за місяцями. При складанні розрахунку орендної плати враховується коефіцієнт індексації грошової оцінки земель, що встановлюється згідно з чинним законодавством.

Як вбачається як зі звітних, так і уточнюючих податкових декларацій з орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за 2010 рік, поданих позивачем 30.01.2010 року, 11.03.2010 року, позивачем визначено розмір орендної плати на 2010 рік в розмірі 272730,53 грн., з врахуванням вищевказаних договорів оренди землі від 10.11.2009 року, зокрема, починаючи з лютого 2010 року, з щомісячною сплатою в лютому 2010 року - 14709,54 грн., з березня по грудень 2010 року - 25111,27 грн.

Відповідно до податкової декларації з орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за 2011 рік від 27.01.2011 року, з додатками № 1 до неї, що містить відомості із договорів оренди, позивачем задекларовано на 2011 рік орендну плату по договорах оренди землі від 10.11.2009 року, в розмірі 301335,24 грн., з щомісячним платежем в розмірі 25111,27 грн.

04.04.2013 року позивачем подано відповідачу уточнюючі податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата та земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2010-2011 роки, в яких нараховано орендну плату за земельні ділянки на 2010 рік в розмірі 108903,71 грн. та на 2011 році в розмірі 82899,48 грн.

Згідно з пунктом 2 рішення Івано-Франківської міської ради від 10.07.2008 року «Про затвердження матеріалів нормативної грошової оцінки земель міста Івано-Франківська» введено в дію на території Івано-Франківської міської ради нову нормативну грошову оцінку земельних ділянок, а саме: з дати прийняття цього рішення. Крім цього, вказаним пунктом визнано такою, що втратила чинність нормативну грошову оцінку, затверджену рішенням Івано-Франківської міської ради від 12.03.1999 року, з дати введення в дію цього рішення ради.

Позивачем здійснено перерахунок орендної плати за 2010 та 2011 роки, виходячи з нормативної грошової оцінки земель, затвердженої рішенням Івано-Франківської міської ради від 12.03.1999 року, та вищевказаного рішення суду, на підставі якого було відновлено його чинність.

Суд першої інстанції правильно зазначив з чим погодилась колегія суддів, що рішенням сесії Івано-Франківської міської ради шостого демократичного скликання від 25.06.2011 року № 248-Х/І внесено зміни до рішення сесії цієї міської ради від 10.07.2008 року «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Івано-Франківська», згідно пункту 2 якого, змінена редакція вказаного нормативно-правового акту набуває чинності з 01.01.2012 року.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 83 Земельного кодексу України (надалі - ЗК) землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу (пункт «в» ст. 12 ЗК).

Розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку в період 2010 року визначались Законом України «Про плату за землю» № 2535-ХІІ від 03.07.1992 року (надалі - Закон № 2535-ХІІ).

Аналогічні правовідносини в 2011 році врегульовані Податковим кодексом України, що набрав чинності з 01.01.2011 року (надалі - ПК України).

Згідно з ст. 2 Закону № 2535-ХІІ використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

Вказана норма також узгоджувалась з нормою п. 8 ч. 1 ст. 14 Закону України від 26 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування», що був чинним до 01.01.2011 року, відповідно до якої до загальнодержавних платежів належать такі податки і збори (обов'язкові платежі) як плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності).

Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України «Про плату за землю» ставки земельного податку, порядок обчислення і сплати земельного податку не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законодавчими актами, крім цього Закону.

Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Підставою нарахування земельного податку відповідно до статті 13 Закону № 2535-ХІІ є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Згідно з ст. 14 Закону № 2535-ХІІ платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

Відповідно до частини першої статті 21 цього ж Закону України «Про оренду землі» № 161-ХІV, орендна плата - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Частиною 2 вказаного Закону, в редакції Закону від 25.03.2005 року № 2505-IV, передбачено, що розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України «Про плату за землю»).

Частиною четвертою статті 21 Закону № 161-ХІV передбачено, що річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів. Розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю»; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю».

В зв'язку з набранням чинності з 01.01.2011 року Податкового кодексу України, в частину 2 вказаної статті Закону № 161-ХІV внесено зміни та зазначено, що розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України), а частину 4 цієї ж статті виключено.

Податковий кодекс України, який набрав чинності з 01.01.2001 року, в п.п. 14.1.136 та 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 аналогічно до положень Закону України «Про плату землю» визначив, що плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. При цьому, орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Статтею 288 розділу ХІІІ Податкового кодексу України передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки.

Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; не може перевищувати для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки; для земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності та надані для будівництва та/або експлуатації аеродромів - чотирикратний розмір земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12 відсотків нормативної грошової оцінки; може бути більшою граничного розміру орендної плати, ніж зазначений у підпункті 288.5.2, у разі визначення орендаря на конкурентних засадах.

Плата за суборенду земельних ділянок не може перевищувати орендної плати.

Податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.

Згідно п.п. 14.1.125 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України нормативна грошова оцінка земельних ділянок для цілей розділу XIII, глави 2 розділу XIV цього Кодексу - це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений відповідно до законодавства центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Статтею 285 Податкового кодексу України передбачено, що базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік, який починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв'язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).

Згідно з п. 286.2 ст. 286 цього ж Кодексу, платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Відповідно до п. 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році. Пунктом 287 цієї ж статті Кодексу передбачено, що податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Таким чином, статтею 21 Закону «Про оренду землі» та ст. 288 Податкового кодексу України передбачено, що розмір орендної плати встановлюється сторонами за їх згодою у договорі оренди, в межах встановленого Законом України № 2535-ХІІ до 01.01.2011 року, та Податковим кодексом України з 01.01.2011 року, мінімального та максимального її розміру.

Статтею 30 Закону № 161-XIV встановлено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

При цьому, статтею 654 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.

Окрім цього, пунктом 7.1 Положення про оренду земельних ділянок у м. Івано-Франківську та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки, затвердженого рішенням 18 сесії 6 демократичного скликання Івано-Франківської міської ради від 30.12.2011 року № 555-18, розміщеного на офіційному веб-сайті Івано-Франківської міської ради: http://www.namvk.if.ua, що набрало чинності з 03.02.2012 року, і є чинним на день подання позивачем уточнюючих декларацій з орендної плати за 2010-2011 роки, передбачено, що розмір, індексація, форма, строки внесення та зміна орендної плати, відповідальність за її несплату встановлюються у договорі оренди землі між орендодавцем і орендарем.

Пунктом 9.1 вказаного Положення передбачено, що розмір орендної плати переглядається щороку у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни нормативно-грошової оцінки землі, розмірів земельного податку, зміні ставок орендної плати, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом. Розмір річної орендної плати щороку за станом на 1 січня уточнюється на коефіцієнт індексації, відповідно до чинного законодавства.

Згідно з п. 11.1 цього Положення передбачено, що зміна або розірвання договору, в тому числі й у випадках передбачених п. 9.1, вчиняється в такій самій формі, що й договір, який змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом. Винятком з цього правила згідно п. 11.4 Положення є лише випадки індексації орендної плати та ставок земельного податку при розрахунку та подачі землекористувачем в державну податкову інспекцію в м. Івано-Франківську щорічної податкової декларації, які не потребують перед цим укладенню додаткової угоди.

Колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції, що оскільки договір оренди землі є цивільно-правовим правочином, то суб'єкт владних повноважень, який не є стороною договору, не може здійснювати владні управлінські функції шляхом втручання у відносини сторін договору, але має право контролювати належність виконання договору та відповідність його умов чинному законодавству України.

Зокрема, хоча відповідно до норм ст. 2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ, ст.ст. 19-1, 20, 288 Податкового Кодексу України органи державної податкової служби й були наділені повноваженнями зі здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів орендної плати за землю (адмініструванням вказаного податку), проте ініціативою вносити зміни в договори оренди землі відповідно до ст.ст. 12, 80, 83 Земельного кодексу України, ст. 21 Закону № 161-ХІV, ст. 30 Закону № 2535-ХІІ наділена одна зі сторін цих договорів, якими є позивач у справі та Івано-Франківська міська рада - орган місцевого самоврядування, через яку відповідною територіальною громадою міста реалізовано право власності на передані в оренду земельні ділянки, що знаходяться у її власності.

Суд першої інстанції правильно зазначив, з чим погодилась колегія суддів, що зміна розміру нормативно-грошової оцінки землі є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками, проте констатує, що вказана обставина в силу норм чинного законодавства не тягне автоматичної зміни розміру орендної плати.

Вказане узгоджується з висновком Верхового суду України, викладеним в постанові судової палати в адміністративних справах зазначеного суду від 11 червня 2013 року, в аналогічних правовідносинах.

Відповідно до статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно з статтею 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Мотивація та докази, наведені у апеляційній скарзі, не дають адміністративному суду апеляційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду першої інстанції.

За таких обставин справи, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, оскільки вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм у оскаржуваному судовому рішенні належну правову оцінку.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не являються суттєвими і не складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 160 ч.3, 195, 196, 198 п.1, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства Фірма «Інтерлок» залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2013 року у справі №809/2024/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя А.М.Ліщинський

Судді О.І.Довга

І.І.Запотічний