Рішення № 43631559, 08.04.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22ц/790/1855/15 Головуючий 1 інст. - Блага І.С.

Справа № 646/7167/13-ц Доповідач - Кісь П.В.

Категорія: договірні

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - Кіся П.В.,

суддів: - Кружиліної О.А.,

- Макарова Г.О.,

за участю секретаря - Прийміч А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 грудня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення суми боргу, -

ВСТАНОВИЛА:

09.08.2012 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом в якому просила стягнути солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_6 суму заборгованості за договором позики у розмірі 596 387,10 грн., яка складається з:

- суми основного боргу - 18000 доларів США (що є еквівалентом 143 847 грн. із розрахунку 7,993 грн. за 1 долар США);

- 9882,73 доларів США грн. (що є еквівалентом 78992,66 грн.) - проценти за користування позикою;

- 2442,63 грн. - 3% річних;

- 350 000 грн. - пеня за 1000 днів прострочення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 12 червня 2007 року між нею та ОСОБА_5 і ОСОБА_7 укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гриценко C.B. 12 червня 2007 року за реєстровим № 1257.

Відповідно до п. 1 договору позикодавець передав у власність позичальників валютні цінності на сумі 20 800 доларів США, а позичальники, як солідарні боржники, зобов'язалися повернути суму позики не пізніше 12 травня 2008 року у такому порядку: не пізніше 12 липня 2007 року - 400 доларів США, 12 серпня 2007 року - 400 доларів США, 12 вересня 2007 року - 400 доларів США, 12 жовтня 2007 року - 400 доларів США, 12 листопада 2007 року - 400 доларів США, 12 грудня 2007 року - 400 доларів США, 12 січня 2008 року - 400 доларів США, 12 лютого 2007 року - 400 доларів США, 12 березня 2008 року - 400 доларів США, 12 квітня 2008 року - 400 доларів США, 12 травня 2008 року - 16 800 доларів США. Однак за весь час користування позикою відповідачі повернули позивачці лише 2 800 доларів США.

Посилаючись на ст.1048 ЦК України позивач нарахувала проценти за користування відповідачами позикою з 12.06.2007р. по 29.07.2013р., визначивши розмір процентів на рівні облікової ставки НБУ, яка діяла у вказаний період. Таким чином позивач вважає, що відповідачі мають сплатити їй відсотки за користування позикою на суму 9882,73 доларів США. Крім того, позивач вважає, що відповідачі повинні виплатити їй 3% річних від суми прострочених зобов'язань, що за 1989 днів прострочення становить 942,63 доларів США. Також позивач, посилаючись на п.3 договору позики, розрахувала суму неустойки за неналежне виконання позивачами своїх зобов'язань із розрахунку 350,00 грн. в день за 1000 днів прострочення.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26.12.2013р. позов задоволено частково. Суд вирішив стягнути солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_7 на користь ОСОБА_3 суму неповернутої позики у розмірі 143 847 грн., неустойку (пеню) у розмірі 59 914 грн. 89 коп., а всього - 203 788 грн. 89 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позову суд вирішив відмовити.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просив скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі і стягнути солідарно з відповідачів заборгованість у розмірі 596 387 грн. 10 коп. та покласти на відповідачів судові витрати.

В обґрунтування скарги апелянт посилався на те, що про безпроцентність договору сторони не домовлялися, тобто в самому договорі відсутнє застереження стосовно того, що договір є безпроцентним, він укладений на суму, що в рази перевищує п'ятидесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Грошові кошти, до яких в ч. 2 ст. 192 ЦК України, зокрема, віднесено і валютні цінності, є особливим об'єктом цивільного права і в жодному випадку не є річчю визначену родовими ознаками. Тож, цілком правомірним і законним є нарахування процентів за користування позикою на рівні облікової ставки НБУ, адже інший розмір процентів, рівно як і безпроцентність позики, не передбачені умовами укладеного між сторонами договору позики. Отже рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідачів процентів за користування коштами на підставі ч.1 ст. 1048 ЦК України є незаконним, і має бути скасоване.

Також суд першої інстанції, не спираючись на жодну норму права, відмовив у стягненні з відповідачів трьох процентів річних від простроченої суми, мотивуючи це тим, що предметом договору позики є надання валютних цінностей, однак це суперечить вимогам ч.2 ст. 625 ЦК України. Вважав, що судом першої інстанції необґрунтовано зменшено розмір неустойки з заявлених позивачем 350 000 грн. до 59 914,89 грн. та безпідставно застосовано с.3 ст. 551 ЦК України.

ОСОБА_5 також в апеляційному порядку оскаржила рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 грудня 2013 рокута просила скасувати рішення в частині солідарного стягнення з відповідачів суму неповернутої позики у розмірі 143 847 грн., неустойки (пеню) у розмірі 59 914 грн. 89 коп. в іншій частині залишити рішення суду без змін.

ОСОБА_5 вказувала, що відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Також вказувала, що суд першої інстанції не застосував п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України відповідно до якого позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 09 липня 2014 року рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 грудня 2013 року змінено у частині відмови у стягненні процентів за користування позикою, неустойки та 3 % річних.

Суд вирішив стягнути солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_7 на користь ОСОБА_3 проценти за користування позикою у розмірі 11 747 грн. 31 коп., 3 % річних у розмірі 7 534 грн. 44 коп. та пеню у розмірі 20 тис. грн. Зменшено розмір загальної суми стягнення на користь ОСОБА_3 до 183 128 грн. 75 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

04.08.2014 року ОСОБА_3 була подана касаційна скарга на рішення Апеляційного суду Харківської області від 09 липня 2014 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну від 24.12.2014р. скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Суд касаційної інстанції скасував рішення Апеляційного суду Харківської області від 09.07.2014р. в частині стягнення процентів за користування позикою, справу в цій частині передав на новий розгляд до апеляційного суду. В іншій частині рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін.

Постановляючи 24.12.2014 року ухвалу про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_3, суд касаційної інстанції вказав на те, що апеляційний суд залишив поза увагою вимоги абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України, згідно з яким позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Отже, у ч. 1 ст. 1048 ЦК України, що має диспозитивний характер, встановлена презумпція оплатності позики, яка діє за умови, якщо безоплатний характер відносин позики прямо не передбачений ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором.

Випадки, коли договір позики вважається безоплатним, зазначені у ч. 2 ст. 1048 ЦК України. Визначено вказаною нормою правило про безоплатність договорів позики, що є імперативним і не може бути змінене за погодженням сторін.

Таким чином, законом передбачено право позикодавця на одержання від позичальника суми позики та винагороди (процентів за користування позикою) у разі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позикодавець не має права на одержання від позичальників процентів від суми позики, оскільки цим договором не передбачено нарахування та одержання зазначених процентів, а апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції в цій частині та відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України нарахував розмір процентів з 12 червня 2007 року до дня закінчення дії договору позики 12 травня 2008 року у розмірі 11 747 грн. 31 коп.

Але абз. 2 ч.1 ст.1048 ЦК України передбачено, що у разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісячно до дня повернення позики.

За таких обставин рішення апеляційного суду в частині стягнення процентів за користування позикою не відповідає вимогам ст. 213 ЦПЖ України щодо законності й обґрунтованості.

При новому апеляційному перегляді рішення суду першої інстанції в межах, визначених судом касаційної інстанції, представник позивача ОСОБА_3 підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи.

Відповідачі в судове засідання не з'явились, про причини неявки в судове засідання не повідомили. Зважуючи на вимоги ст.303-1 ЦПК України, положення ч.2 ст.305 ЦПК України, а також наявність у справі позиції відповідачів, викладеної ними в апеляційній скарзі ОСОБА_5, справа розглядається за відсутністю вказаних осіб.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції щодо вирішення позовних вимог про стягнення відсотків за користування позикою в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що задоволенню підлягає лише апеляційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 за таких підстав.

Відповідно до ч.4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких судом касаційної інстанції скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26.12.2013 рокув тій частині, яке на набрало законної сили, тобто про вирішення позовних вимог щодо стягнення процентів за договором позики від 12 червня 2007 року в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, сторонами не заперечується, що 20 листопада 2005 року між сторонами був укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_5 та ОСОБА_6 отримали грошові кошти в розмірі 20 800 доларів США та зобов'язався повернути їх у певному порядку і строки (а.с. 8).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики може бути оплатним, тобто таким, що передбачає сплату процентів за користування сумою позики, або безоплатним якщо виконання позичальником зобов'язання обмежується поверненням боргу.

Випадки, коли договір позики вважається безоплатним, зазначені у ч. 2 ст. 1048 ЦК України. Визначене вказаною нормою правило про безоплатність договорів позики є імперативним і не може бути змінене за погодженням сторін.

Таким чином, законом передбачено право позикодавця на одержання від позичальника суми позики та винагороди (процентів за користування позикою) у разі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд першої інстанції помилково дійшов висновку про безпідставність вимог про стягнення з відповідачів процентів за договором позики.

Правила щодо сплати процентів від суми позики містяться у ст. 1048 ЦК України.

Так, згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України, передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_5 доводи щодо пропуску ОСОБА_3 позовної давності колегія суддів відхиляє, як безпідставні.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки і передбачена ст. 257 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З урахуванням вище викладеного початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Частиною 5 ст. 261 ЦК України передбачено, що за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст.ст. 252-255 ЦК України.

Отже, з відповідачів на користь ОСОБА_3 підлягають стягненню проценти за користування позикою за договором позики від 20 червня 2007 року за період з 12.06.2007 року по 29.07.2013 рік і відповідно до положень ч. 1 ст. 1048 ЦК України сума процентів за користування позикою на рівні облікової ставки НБУ за період з 12.06.2007 року по 29.07.2013 рік, що становить 9 882,73 доларів США, що еквівалентно 78 992 грн. 66 коп.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції на підставі п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України в частині стягнення процентів підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 3 ч. 1 ст. 307, п.п.3,4 ст.309, ст.ст. 313, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 грудня 2013 року в частині відмови у задоволені позовних вимог про стягнення відсотків за користування позикою скасувати і ухвалити нове.

Позовні вимоги ОСОБА_3 в частині стягнення відсотків за користування позикою задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 проценти за користування позикою за період з 12.06.2007 року по 29.07.2013 рік у сумі 78 992 грн. 66 коп.

Стягнути з ОСОБА_5, ОСОБА_6 судовий збір на користь держави по 395 грн. з кожного.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, в касаційному порядку може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді: