Ухвала суду № 43613187, 24.03.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2015 р. Справа № 876/7744/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Кузьмича С. М.,

суддів Гулида Р. М., Улицького В. З.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 липня 2014 року по справі № 813/3117/14 за позовом Українсько-німецького спільного підприємства Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмБХ (ІСМ)" до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

23 квітня 2014 року позивач звернувся з адміністративним позовом до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області, яким просить скасувати податкове повідомлення-рішення №0000281510 від 24 січня 2014 року, а також податкове повідомлення-рішення №0000291510 від 24 січня 2014 року.

Позов мотивує тим, що його операції з постачальниками (ПП "Захід-Торг", ФОП ОСОБА_1, ТзОВ "Оріон Лтд", ТзОВ "ТПК Груп", ПП "БК Аструм") носили реальний і товарний характер. Реальність господарських операцій підтверджується належними та допустимими доказами - видатковими накладними, актами виконаних робіт, актами наданих послуг, розрахунками за такі операції, податковими накладними та ін. Позивач стверджує, що висновки відповідача про порушення податкового законодавства, які ніби то були допущені СП ТзОВ "ІСМ", ґрунтуються здебільшого на припущеннях контролюючого органу, а не на достовірно встановлених фактах, а також на некоректному застосуванні відповідачем норм чинного законодавства. Позивач зазначає, що відповідач необґрунтовано вважає окремі правочини, вчинені позивачем, нікчемними та такими, що не створюють правових наслідків, хоча підстав для таких висновків немає. Окрім того, позивач звертає увагу не те, що відповідач базує свої висновки на результатах перевірок контрагентів позивача, а не безпосередньо позивача, що суперечить принципу індивідуальної відповідальності платника податків. А також, у деяких випадках відповідачем, для обґрунтування висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства, взагалі не наводяться будь-які належні обґрунтування з посиланням на встановлені обставини справи та норми закону.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23 липня 2014 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправною та скасовано податкове повідомлення-рішення Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області №0000281510 від 24 січня 2014 року та №0000291510 від 24 січня 2014 року.

З таким рішенням суду не погодився відповідач. Подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.

В апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що правовідносини позивача з ПП "Захід-Торг", ФОП ОСОБА_1, ТзОВ "Оріон Лтд", ТзОВ "ТПК Груп", ПП "БК Аструм" не мали на меті реального виконання укладених договорів. Так ПП "Захід-Торг" не має власних ресурсів для здійснення підприємницької діяльності, а сам контрагент фігурує в кримінальній справі щодо фіктивного підприємництва. ТзОВ "Оріон Лтд" підчас перевірки не було надано товарно-транспортні накладні. Щодо ТзОВ "ТПК Груп" то вказане підприємство не мало необхідних умов для реального виконання правочинів.

Сторони чи їх представники в судове засідання не з'явилися, тому суд, з огляду на вимоги статті 197 КАС України вирішив розглядати справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не належить до задоволення з наступних підстав.

Згідно з матеріалами справи з 19 грудня 2013 року до 25 грудня 2013 року відповідачем було проведено документальну невиїзну перевірку СП ТзОВ "ІСМ" з питань дотримання вимог податкового законодавства при придбанні товарно-матеріальних цінностей (товарів, робіт, послуг) в ПП "Захід-Торг" за листопад, грудень 2010 року, ОСОБА_1 за квітень 2011 року, ТзОВ "Оріон" ЛТД за листопад, грудень 2011 року, ТзОВ "ТПК Груп" за грудень 2012 року, ПП "БК Аструм" за квітень 2013 року та використання їх у господарській діяльності ТзОВ "ІСМ".

За результатами проведеної перевірки відповідачем було складено акт №1/1520/14300674 від 8 січня 2014 року, відповідно до якого виявлено порушення:

1) підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", підпунктів 198.1-198.3, 198.6 статті 198, підпунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, у результаті чого завищено податковий кредит на 29331 грн;

2) не підтверджено реальність здійснення операцій з наступними контрагентами, а саме: ПП "Захід-Торг" за листопад - грудень 2010 року, ОСОБА_1 за квітень 2011 року, ТзОВ "Оріон" ЛТД за листопад - грудень 2011 року, ТзОВ "ТПК Груп" за грудень 2012 року, ПП "БК Аструм" за квітень 2013 року.

Щодо відносин позивача з ПП "Захід-Торг" то висновки відповідача ґрунтуються на даних акту про результати позапланової невиїзної перевірки ПП "Захід-Торг" №27/22-10/36501261 від 30 березня 2012 року, складеного ДПІ у Личаківському районі м. Львова та на матеріалах кримінальної справи №139-0637, яка порушена за фактом вчинення фіктивного підприємництва відносно ОСОБА_2., ОСОБА_3., котрі здійснювали вказані неправомірні дії у т. ч. через ПП "Захід-Торг".

Відповідно до вироку Сихівського районного суду м. Львова від 29 липня 2013 року у справі №1319/5120/2012 ПП "Захід-Торг" реальної господарської діяльності не здійснювало, мало ознаки фіктивного та здійснювало лише імітацію фінансово-господарської діяльності.

Також відповідач посилається на розбіжності в показниках податкового зобов'язання з ПДВ ПП "Захід-Торг" та податкового кредиту позивача, оскільки, як засвідчено результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Міндоходів України, контрагент позивача не відобразив податкового зобов'язання з ПДВ, яке позивачем віднесено до складу податкового кредиту, що ставить під сумнів правомірність дій СП ТзОВ "ІСМ" по формуванню податкового кредиту.

Висновки щодо нереальності господарських операцій між СП ТзОВ "ІСМ" і ФОП ОСОБА_1 відповідач обґрунтовує даними акта про результати документальної планової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 №17/17-0/НОМЕР_1 від 2 березня 2012 року, складеного ДПІ у м. Трускавці, яким було встановлено завищення податкових зобов'язань ФОП ОСОБА_1

Також відповідач посилається на розбіжності в показниках податкового зобов'язання з ПДВ ФОП ОСОБА_1 та податкового кредиту позивача, оскільки, як засвідчено результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Міндоходів України, контрагент позивача не відобразив податкового зобов'язання з ПДВ, яке позивачем віднесено до складу податкового кредиту, що ставить під сумнів правомірність дій СП ТзОВ "ІСМ" по формуванню податкового кредиту.

Щодо висновків відповідача про нереальність господарських операцій між СП ТзОВ "ІСМ" і ТзОВ "Оріон" ЛТД то такі ґрунтуються на даних акта про результати позапланової виїзної перевірки ТзОВ "Оріон" ЛТД №180/22-5/20829031 від 25 червня 2012 року, складеного Дрогобицькою ОДПІ. У цьому акті зазначено про відсутність у ТзОВ "Оріон" ЛТД товаросупровідних документів при операціях з його постачальниками (до яких позивач не відноситься), а також здійснення ним операцій із підприємствами, що мають ознаки фіктивності. Окрім цього, позивач посилається на дані акту перевірки ТзОВ "Оріон" ЛТД №3/22-10/20829031 від 12 липня 2013 року, складеного Дрогобицькою ОДПІ, де вказується про безтоварність операцій щодо придбання товарів ТзОВ "Оріон" ЛТД від постачальників, а відповідно, зроблено висновок і про неможливість подальшого продажу такого товару іншим особам (у т. ч. й позивачу).

Також відповідач посилається на розбіжності в показниках податкового зобов'язання з ПДВ ТзОВ "Оріон" ЛТД та податкового кредиту позивача, оскільки, як засвідчено результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Міндоходів України, контрагент позивача не відобразив податкового зобов'язання з ПДВ, яке позивачем віднесено до складу податкового кредиту, що ставить під сумнів правомірність дій СП ТзОВ "ІСМ" по формуванню податкового кредиту.

Висновки щодо нереальності господарських операцій між СП ТзОВ "ІСМ" і ТзОВ "ТПК Груп" відповідач обґрунтовує даними акта про неможливість проведення зустрічної звірки з ТзОВ "ТПК Груп" №1239/22-2/38148831 від 3 квітня 2013 року, складеного року ДПІ у Печерському районі м.Києва. У даному акті зазначено, що вказане підприємство за юридичною адресою відсутнє, а також у нього відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, відсутні основні фонди, персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби тощо.

Висновки щодо нереальності господарських операцій між СП ТзОВ "ІСМ" і ПП "БК Аструм" відповідач обґрунтовує даними акта про неможливість проведення зустрічної звірки з ПП "БК Аструм" №422/26-55-22-03 від 22 липня 2013 року, складеного ДПІ у Печерському районі м.Києва. У даному акті зазначено, що у вказаного підприємства відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, відсутні основні фонди, персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби тощо.

На підставі акту перевірки позивача №1/1520/14300674 від 8 січня 2014 року Дрогобицькою ОДПІ ГУ Міндоходів у Львівській області було винесено податкове повідомлення-рішення №0000281510 від 24 січня 2014 року щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 11463 грн та штрафними санкціями - 5718 грн і податкове повідомлення-рішення №0000291510 від 24 січня 2014 року щодо зменшення суми бюджетного відшкодування на 13424 грн та штрафними санкціями - 6712 грн.

На підтвердження реальності здійснення операцій із контрагентами позивачем представлено копії договорів, які були укладені з постачальниками: договір поставки №8/5 від 2 квітня 2013 року, укладений із ПП "БК Аструм", договір купівлі-продажу №39 від 21 листопада 2011 року, укладений із ТзОВ "Оріон" ЛТД.

Для підтвердження фактів виконання господарських операцій, які мали місце між СП ТзОВ "ІСМ" і його постачальниками, позивачем було представлено копії: видаткової накладної №30/04-16 від 30 квітня 2013 року, складеної з ПП "БК Аструм", видаткової накладної №РН-000124 від 18 квітня 2011 року, складеної з ФОП ОСОБА_1, видаткової накладної №26/12-01 від 26 грудня 2012 року, складеної з ТзОВ "ТПК Груп", накладних №21 від 17 лютого 2012 року, №24 від 15 грудня 2011 року, №39 від 29 грудня 2011 року, №19 від 14 грудня 2011 року, №28 від 22 лютого 2012 року, №31 від 25 листопада 2011 року, складених із ТзОВ "Оріон" ЛТД

Також позивачем надано копії: довіреностей №29 від 13 квітня 2013 року, на одержання ТМЦ від ПП "БК Аструм", №43 від 14 квітня 2011 року, на одержання ТМЦ від ФОП ОСОБА_1, №152 від 26 грудня 2012 року на одержання ТМЦ від ТзОВ "ТПК Груп", №21 від 16 лютого 2012 року, №201 від 15 грудня 2011 року, №203 від 26 грудня 2011 року, №197 від 13 грудня 2011 року, №25 від 16 лютого 2012 року, №178 від 24 листопада 2011 року на одержання ТМЦ від ТзОВ "Оріон" ЛТД, платіжних доручень №727 від 13 травня 2013 року, №733 від 14 травня 2013 року, на оплату ПП "БК Аструм" за товар, №177 від 14 квітня 2011 року на оплату ФОП ОСОБА_1 за товар, №589 від 26 грудня 2012 року на оплату ТзОВ "ТПК Груп" за товар, №732 від 13 грудня 2011 року, №89 від 16 лютого 2012 року, №709 від 30 листопада 2011 року на оплату ТзОВ "Оріон" ЛТД за товар, товарно-транспортної накладної від 25 листопада 2011 року; податкової накладної №508 від 30 квітня 2013 року, виписаної ПП "БК Аструм", №23 від 14 квітня 2011 року, виписаної ФОП ОСОБА_1, №256 від 26 грудня 2012 року, виписаної ТзОВ "ТПК Груп", №21 від 17 лютого 2012 року, №24 від 15 грудня 2011 року, №39 від 29 грудня 2011 року, №19 від 14 грудня 2011 року, №28 від 22 лютого 2012 року, №31 від 25 листопада 2011 року, виписаних ТзОВ "Оріон" ЛТД.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні. Виходячи з припису норм Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-ХІV, обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку. Таким чином, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні бути складені до вимог чинного законодавства.

Згідно із ч.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Виходячи з вимог вказаного вище Закону, відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

При цьому, згідно з ч.2 цієї статті, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Отже, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні відповідати вимогам чинного законодавства України. При цьому, фактичні витрати на послуги повинні оформлятися відповідними документами, які б підтверджували фактичне виконання тієї чи іншої господарської операції.

Частиною 2 статті 3 цього Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 2.4 глави 2 Положення "Про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 05.06.1995 року №168/704, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному вираженні), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Згідно із пунктами 2.15-2.16 глави 2 вказаного Положення, первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документів обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна зв'язку показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним документам, встановленому порядку приймання, зберігання та витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, юридичним або фізичним особам.

Отже, первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені ст.9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-ХІV.

Таким чином, твердження представника відповідача в обґрунтування висновків акта перевірки не можуть бути прийнятими до уваги та підтверджувати відповідні обставини.

Позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту, сформування податкового зобов'язання у зв'язку з невиконанням своїх обов'язків його контрагентами (або контрагентами контрагентів позивача), в тому числі - несплата податкових зобов'язань останніми, порушує право особи мирно володіти своїм майном, про що вказано у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 року (надалі-Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства в розумінні ст.9 Конституції України.

Зокрема, ст.1 Протоколу до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі-ЄСПЛ), які згідно з ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року №3477, мають в Україні значення джерела права.

Зокрема, у рішенні у справі "Щокін проти України" (п.49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих ст.1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнано тільки, якщо здійснене на умовах, передбачених законом.

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії у випадку неправомірних дій іншої компанії підтверджується численними рішеннями Європейського суду з прав людини. Так, п.71 рішення у справі "Булвес проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні в справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії". У п.23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника з тим, щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б. Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Вказаний підхід до визначення недопустимості порушення майнових прав особи знаходить своє продовження у праві Європейського союзу, зокрема, у Шостій Директиві №77/388/ЄЕС від 17.05.1977 року щодо гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту (надалі-Шоста Директива).

Закон України "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" від 18.03.2004 року №1629 визначає сферу оподаткування (зокрема, непрямі податки) як пріоритетну сферу для виконання програми адаптації українського законодавства. Даний закон визначає, що елементом адаптації законодавства має стати перевірка проектів законів України та інших нормативно-правових актів на їх відповідність acquis communautaire (право ЄС) з метою недопущення прийняття актів, які суперечать праву Європейського Союзу. Тобто, податкове законодавство України, а відповідно його тлумачення та застосування, не може суперечити положенням Шостої Директиви.

Це підтверджується позицією Суду Європейського Союзу (Суд ЄС), яка відповідно застосовується ЄСПЛ для вирішення справи "Булвес проти Болгарії", а саме: "Операції самі по собі не визнаються недійсними через шахрайство з ПДВ, складають поставки товарів чи послуг особою, яка виступає у ролі платника податку, та економічну діяльність в розумінні статей 2(1). 4 та (1) Шостої Директиви, де такі поставки і така діяльність відповідають об'єктивним критеріям, на яких базуються визначення даних термінів, незважаючи на наміри іншого продавця, який приймає участь у тій самій низці поставок та/або потенційно шахрайський характер будь-якої іншої операції платником податку, який розглядається, про що платник податку не знав і не міг знати".

Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, яка здійснює такі операції, не може залежати від факту недійсності попередньої або наступної операції у низці поставок, в яку входять ці операції, через шахрайство з ПДВ, про яке платник податку не знав і не міг знати.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, порушення вимог чинного податкового законодавства будь-яким суб'єктом господарювання по ланцюгу постачання при здійсненні господарських операцій не повинно тягти за собою відповідальність іншого учасника господарських взаємовідносин. Тобто один суб'єкт господарювання не відповідає за дії (бездіяльність) іншого у разі порушення останнім норм відповідного законодавства.

Якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках, то відповідно до п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством.

Відображення суми податкових зобов'язань провадиться платником податку на підставі результатів господарської діяльності.

Відповідно до п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Таким чином, суд звертає увагу відповідача, що покупець не може нести відповідальність ані за несплату податків продавцями, ані за можливу недостовірність відомостей про них, за умови необізнаності щодо неї.

Зі змісту Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом ДПА України №236 від 22 квітня 2011 року зрозуміло, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки за своєю природою призначений виключно для засвідчення факту об'єктивної неможливості здійснення зустрічної звірки, а не фактів порушення платниками податків податкового чи іншого законодавства. При цьому, суд вважає, що сама по собі неможливість реалізації органами доходів і зборів визначеної законодавством компетенції щодо проведення зустрічних звірок вказаного контрагента не може вважатись доказом вчинення порушень податкового законодавства (тим більше особою, якої така зустрічна звірка безпосередньо не стосувалася).

Отже, акти про неможливість проведення зустрічної звірки не можуть розглядатися як належне підтвердження фактів порушення платником податків податкового законодавства, здобуте в ході перевірки, тим більше, що акти, на які посилається відповідач, стосуються не безпосередньо позивача, а його контрагентів.

Оскільки позивачем надано достатні докази того, що правочини з контрагентами мали на меті реальне настання наслідків, а відповідачем не надано доказів того, що подані позивачем первинні документи мають ознаки підроблення чи не відповідають існуючим вимогам, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 липня 2014 року по справі № 813/3117/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20-ти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий Кузьмич С. М.

Судді Гулид Р. М.

Улицький В. З.