Ухвала суду № 43574222, 02.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2015 року м. Київ К/9991/73030/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Кошіля В.В.

Островича С.Е.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.05.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2012

у справі 2а-2493/12/1370

за позовом Державного відкритого акціонерного товариства «Шахта «Надія»

до Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими

платниками податків у м. Львові Державної податкової служби

про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Державне відкрите акціонерне товариство «Шахта «Надія» звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Державної податкової служби про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27.05.2012 позов задоволено частково.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2012 постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.05.2012 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеним рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено перевірку з питань своєчасності сплати державним відкритим акціонерним товариством «Шахта «Надія» самостійно визначеного податкового зобов'язання до бюджету, за результатами якої 23.05.2011 року складено акт №8/00178175.

Перевіркою встановлено, що позивачем порушено п. 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України.

На підставі зазначеного акта відповідачем винесено повідомлення - рішення №0000140802/959/11203 від 06.06.2011, яким до позивача застосовано штрафну санкцію в сумі 1 243 190 гривень 49 коп. за затримку на 785 календарних дні граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання в розмірі 6 215 952 гривні 47 коп.. Згідно податкових декларацій по податку на додану вартість за листопад 2008 року - березень 2009 року у вказаній сумі сплачено протягом січня - квітня 2011 року.

Відповідно до ст. 87 п.87.9 Податкового кодексу України у разі наявності у платника податків податкового боргу, органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. Згідно п. 1 Розділу ХІХ «Прикінцеві положення» Податкового кодексу України, цей Кодекс набирає чинності з 01 січня 2011 року.

Декларування позивачем своїх грошових зобов'язань та їх сплата здійснювалися під час дії норм Закону України «Про порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами», згідно п. п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 якого платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації.

Згідно п.1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.

Положення п.3.8 даної Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Отже, право визначати призначення платежу відповідно до чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства України належало виключно платнику, а тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням пп.16.5.2 п.16.5 ст.16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Даний закон, який був спеціальним законом з питань оподаткування і встановлював порядок погашення зобов'язань юридичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовувалися до платників податків, визначав вичерпний перелік заходів, які вживались контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів не було зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків. Не передбачено таких повноважень і згідно вимог Закону України «Про державну податкову службу».

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, податковий орган не був наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

Відтак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо задоволення позову.

Рішення судів попередніх інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.05.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2012 у справі 2а-2493/12/1370 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Державної податкової служби відхилити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.05.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2012 у справі 2а-2493/12/1370 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді В.В. Кошіль С.Е. Острович