Ухвала суду № 43565967, 10.03.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"10" березня 2015 р.

справа № 811/3102/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Чередниченко В.Є., Коршуна А.О.,

при секретарі судового засідання Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2013 р. у справі № 811/3102/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Протеїн-Продакшн"

до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградській області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

встановив:

В вересні 2013 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення №0001172240 від 13.06.2013 року, згідно якого позивачу зменшено розмір від’ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 220297 грн.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2013 року позов задоволено, спірне податкове повідомлення – рішення визнано протиправним та скасовано.

Постанова мотивована тим, що реальний характер господарських операцій ТОВ "Торговий Дім "Протеїн-Продакшн" та ТОВ "Агролідер 2009" підтверджується первинними документами, тому позивачем правомірно включено 220097 грн. до податкового кредиту.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції.

В судовому засіданні представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився, що не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції

норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що в період з 27.05.2013 року по 27.05.2013 року відповідачем, на підставі наказу №1132 від 24.05.2013 року, проведено позапланову невиїзну документальну перевірку позивача з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість та доходів та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств по взаємовідносинам з ТОВ "Агролідер 2009" за лютий 2013 року, за результатами якої складено акт №100/22-4/36390340 від 28.05.2013 року.

Під час перевірки відповідачем було встановлено порушення позивачем вимог п. 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством завищено від'ємне значення (рядок 19 декларації з ПДВ) за лютий 2013 року на суму 220097 грн.

Висновки відповідача ґрунтуються, на тому, що позивач включив до податкового кредиту 220097 грн. за податковими накладними, виданими ТОВ "Агролідер 2009" за нікчемним правочином.

До висновку про нікчемність правочину відповідач дійшов виходячи з наступного.

Правочин позивача з ТОВ "Агролідер 2009" не спрямований на реальне настання правових наслідків, має безтоварний характер.

Такі висновки грунтуються на отриманій відповідачем інформації від Вознесенської ОДПІ Миколаївської області ДПС, в якій зазначено про відсутність реально вчинених господарських операції ТОВ "Агролідер 2009" у січні-березні 2013 року.

Враховуючи висновки Вознесенської ОДПІ Миколаївської області ДПС, відповідач дійшов висновку про відсутність об'єктів оподаткування ТОВ "Агролідер 2009" по ланцюгу постачання.

На підставі Акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.06.2013 р. №0001172240, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 220097 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність рішення відповідача, з наступних підстав.

Відповідно до приписів п.86.1 ст.86 ПК України результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності).

Згідно пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до приписів п. 198.2, 198.3 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною; податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

При цьому, п.200.1 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пунктом 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Таким чином, витрати для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Згідно із п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.02.2013 р. між позивачем та ТОВ "Агролідер 2009" було укладено договір №27/02/13 на поставку товару.

На виконання договору ТОВ "Агролідер 2009" поставив, а ТОВ "Торговий Дім "Протеїн-Продакшн" прийняв та оплатив сою у кількості 305,337 т., згідно акту приймання-передачі зерна від 28.02.2013 року. Переоформлення здійснено згідно складської квитанції на зерно №1123 від 28.02.2013 року серія АФ №634240 (а.с.77-78).

На підтвердження здійснення господарської операції та її декларування позивачем надано рахунок №24 від 28.02.2013 року на суму 1320582,53 грн. (в.ч. ПДВ 220097,09 грн. а.с.74), видаткову накладну №13 від 28.02.2013 року на суму 1320582,53 грн. (в т.ч. ПДВ 220097,09 грн. (а.с.76), податкову накладну від 28.02.2013 року №14 на суму 1320582,00 грн. (в т.ч. ПДВ 220097,00 грн.).

Оплату здійснено на підставі платіжного доручення №1216 від 28.02.2013 року на суму 1320582,00 грн. (а.с.90).

За період 2013 р. позивач задекларував податковий кредит з податку на додану вартість на загальну суму 9992472 грн., в тому числі по операціях з ТОВ "Агролідер 2009" за лютий 2013 року ПДВ у сумі 220097 грн.

З акту перевірки вбачається, що ТОВ "Агролідер 2009" перебувало на час здійснення господарських операцій на податковому обліку. Податковий кодекс України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Відповідно до п.201.7 ст.201 ПК України, податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України).

Згідно вищевказаних норм, Податковим кодексом України встановлено вичерпний перелік документів (податкова накладна, митна декларація, товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ), на підставі яких у платника податків виникає право на включення відповідних сум до податкового кредиту.

Пунктом 201.8., п. 201.9. ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу. Не дає права на віднесення сум податку до податкового кредиту податкова накладна, виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

З огляду на діюче податкове законодавство про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Крім того, слід зазначити, що законодавством не пред’являються вимоги до суб’єктів підприємництва стосовно кількості працівників у штаті підприємства, наявності тих чи інших основних фондів, зокрема, складських приміщень, транспортних засобів, тощо, для здійснення господарської діяльності, отже на його правосуб’єктність та статус платника податків це жодним чином не впливає. Проте, податковий орган має довести, що відсутність таких ресурсів унеможливила в кожному конкретному випадку реальне виконання правочину. Таких доказів суду не надано.

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідач не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. Наявність ознак фіктивності правочину є лише підставою для визнання його недійсним в судовому порядку.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.2011 року), правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Тобто, законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: «...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України»).

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина друга статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні адміністративних справ.

Податковим кодексом України або ж іншим нормативно-правовим актом не встановлено будь-яких обмежень, ніж наявність належним чином оформленої податкової накладної, щодо включення до податкового кредиту суми сплаченого податку, не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

Матеріалами справи доведений факт дійсного виконання позивачем та його контрагентом господарської угоди, позивач не мав підстав вважати діяльність зазначеного контрагента ТОВ "Агролідер 2009" протиправною, так як на час дії угоди контрагент позивача був зареєстрований в установленому порядку як платник ПДВ, мав право виписувати та надавати податкові накладні, не був виключений із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Суд апеляційної інстанції вважає, що позивач виконав передбачені чинним податковим законодавством умови щодо підтвердження свого права на податковий кредит та мав документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту по операціям з контрагентом ТОВ "Агролідер 2009", а тому податкове повідомлення - рішення форми "В4" №0001172240 від 13.06.2013 року, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість є неправомірним та підлягає скасуванню.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, яким обставини в справі встановлені правильно та порушень норм матеріального і процесуального права не допущено, тому підстав для скасування судового рішення не вбачається.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2013 року у справі № 811/3102/13-а залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун