Рішення № 43565779, 09.04.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 754/5415/14-ц Головуючий у 1 - й інстанції: Зотько Т.А.

№ апеляційного провадження: Доповідач - Ратнікова В.М.

22-ц/796/2182/2015

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 квітня 2015 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду місті Києва в складі:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Борисової О.В.

- Гаращенка Д.Р.

при секретарі -Пилипчук В.Є., Кутц А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_8 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 серпня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції Публічного акціонерного товариства «РайффайзенБанк Аваль» до ОСОБА_7, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 14 серпня 2014 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_7, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_7 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 394 845 грн. 86 коп., яка складається з заборгованості за кредитом - 11 325,03 дол. США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 02.06.2014 року складає 134 513 грн. 77 коп., заборгованості за відсотками - 10 592,94 дол. США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 02.06.2014 року складає 125 818 грн. 32 коп. та пені 11 325,03 дол. США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 02.06.2014 року складає 134 513 грн. 77 коп.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» судовий збір в розмірі 1 827 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» судовий збір в розмірі 1 827 грн. і витрати пов'язані з вчиненням дій необхідних для розгляду справи (друкований текст оголошення в пресі - газета «Урядовий кур'єр») в розмірі 420 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 серпня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду 1-ї інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права. Зазначає, що під час розгляду справи в суді 1-ї інстанції позичальником частково було погашено заборгованість за кредитним договором від 26.03.2008 року, зокрема, 13.06.2014 року було сплачено 3 620 грн., 25.07.2014 року сплачено 4020 грн., 14.05.2014 року сплачено 3 620 грн. Проте, під час ухвалення оскаржуваного рішення судом 1-ї інстанції не було враховано сплату вказаних платежів на погашення заборгованості по кредиту, що призвело до неправильно зазначеної суми заборгованості в судовому рішенні. Посилається також на те, що ст.1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем. Враховуючи те, що грошові кошти позичальником у банку отримувалися у іноземній валюті, що визначені родовою ознакою - долар США, то і повертати грошові кошти позичальник має у доларах США. Проте, суд 1-ї інстанції неправомірно стягнув з відповідачів на користь позивача заборгованість у національній валюті - гривні. Зазначає також, що статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що кредитодавець має право вимагати сплати внесків, строк сплати яких не настав, після сплину 30 днів з дня вручення боржнику вимоги про сплату боргу. Ні ОСОБА_7, ні ОСОБА_3 вимог про сплату боргу за кредитним договором від 26.03.2008 року від банку не отримували, що в свою чергу є порушенням позасудового порядку вирішення спору. Судом 1-ї інстанції також безпідставно стягнуто заборгованість з поручителя, оскільки строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язань у повному обсязі. Строком настання виконання зобов'язання за кредитним договором є 26.03.2015 року, а тому вимога позивача про стягнення заборгованості з поручителя є передчасною. Вказує на те, що надані банком до суду розрахунки заборгованості за кредитним договором від 26.03.2008 року не є належними та допустимими доказами заборгованості відповідачів перед банком, оскільки дані розрахунки є односторонніми, в них відсутні будь-які арифметичні розрахунки. Одночасно позивач не надав суду первинних бухгалтерських документів щодо погашення позичальником суми заборгованості, виписок з розрахункового рахунку позичальника про рух коштів. Крім того, судом 1-ї інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення витрати понесені на публікацію в пресі оголошення про виклик відповідача не були розподілені у відповідності до вимог ст.88 ЦПК України.

В судовому засіданні представник ОСОБА_3 та ОСОБА_7 ОСОБА_8 повністю підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник Публічного акціонерного товариства «РайффайзенБанк Аваль» проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на те, що вони є безпідставними, а рішення суду першої інстанції повністю відповідає вимогам закону.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з слідуючих підстав.

Згідно зі ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова, установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 26 березня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_7 було укладено кредитний договір №2203348735, відповідно до умов якого, банк надає позичальнику кредит в сумі 29 474 доларів США на строк з 26.03.2006 року по 26.03.2015 року включно, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,95%. Кредит надано для придбання автомобіля.

Для забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором №2203348735, 26 березня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «РайффайзенБанк Аваль» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого, ОСОБА_3 зобов'язується перед банком солідарно відповідати за своєчасне виконання ОСОБА_7 зобов'язань за кредитним договором.

20 березня 2009 року між Відкритим акціонерним товариством «РайффайзенБанк Аваль» та ОСОБА_7 було укладено додаткову угоду до кредитного договору №2203348735, якою встановлено, що в період з 20.03.2009 року по 20.10.2010 року зменшено розмір щомісячного платежу позичальника за кредитним договором до розміру процентів (встановлено кредитні канікули).

Правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» є Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль».

14 лютого 2014 року Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» на ім'я ОСОБА_3 та ОСОБА_7 було надіслано досудові вимоги про дострокове виконання грошових зобов'язань за кредитним договором №2203348735 від 26 березня 2008 року. Дані вимоги повернулися на адресу банка без вручення адресатам за закінченням встановленого строку зберігання.

Оскільки відповідачі свої обов'язки за кредитним договорам №2203348735 від 26 березня 2008 року належним чином не виконують, що призвело до виникнення заборгованості, то позивач звернувся до суду з позовом про дострокове стягнення заборгованості по договору в судовому порядку.

Задовольняючи частково позовні вимоги та стягуючи солідарно з ОСОБА_7 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «РайффайзенБанк Аваль» заборгованість за кредитним договором на загальну суму 394 845 грн. 86 коп., суд 1-ї інстанції посилався на те, що з досліджених судом доказів достовірно встановлено, що відповідачі, як боржник та поручитель, свої зобов'язання за кредитним договором №2203348735 від 26 березня 2006 року не виконують, а тому позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в цій частині є обґрунтованими.

Колегія суддів вважає, що висновок суду 1-ї інстанції про наявність правових підстав для солідарного стягнення з відповідачів на користь позивачів заборгованості за кредитним договором зроблений на підставі повного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів на в повній мірі відповідає вимогам закону.

Так, відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Пунктом 3.3 кредитного договору №2203348735 від 26 березня 2008 року встановлено, що погашення кредиту та процентів за користування кредитом здійснюється позичальником шляхом щомісячних фіксованих рівних платежів протягом строку дії даного договору згідно графіку. За рахунок кожного платежу здійснюється погашення щомісячних процентів за користування кредитом та погашення частини кредиту.

Проте, ОСОБА_7 свої обов'язки за кредитним договором №2203348735 від 26 березня 2008 року належним чином не виконувала, що призвело до виникнення заборгованості.

Відповідно до вимог ст.554 ЦК України, в разі невиконання зобов'язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає в тому ж обсязі, як і боржник, зокрема, відповідає за сплату основного боргу і процентів, за відшкодування збитків, за сплату неустойки, якщо інше не встановлено договором поруки.

Оскільки факт не виконання відповідачем ОСОБА_7 взятих на себе зобов'язань по кредитному договору №2203348735 від 26 березня 2008 року достовірно встановлений, то суд першої інстанції обґрунтовано прийшов висновку про солідарне стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості по кредитному договору №2203348735 від 26 березня 2008 року.

Поряд з цим, прийшовши до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про солідарне стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості по кредитному договору №2203348735 від 26 березня 2008 року, судом 1-ї інстанції не враховано, що позичальником частково було погашено заборгованість за кредитним договором від 26.03.2008 року, зокрема, 13.06.2014 року сплачено 3 620 грн., 25.07.2014 року сплачено 4020 грн., 14.05.2014 року сплачено 3 620 грн., а тому з урахуванням даних платежів заборгованість за кредитом станом на 02.06.2014 року ( в межах заявлених позовних вимог) становить 10 525,03 доларів США, що за курсом НБУ станом на 02.06.2014 року становить 125 011,72 грн., заборгованість за відсотками- 10 592,94 доларів США, що за курсом НБУ станом на 02.06.2014 року становить 125 818,32 грн.

Відповідно до п.3 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом: сплата неустойки.

Пунктом п.10.1 кредитного договору встановлено, що за порушення строків повернення суми кредиту, процентів за користування кредитом та комісій, передбачених цим договором, позичальник сплачує банку пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки.

Відповідно до ст.549 ЦК України штраф, пеня - це є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто ця сума є неустойкою.

Згідно зі ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. При цьому закон дозволяє сторонами домовитись про зміну розміру неустойки у бік її зменшення або збільшення, крім випадків, передбачених законом.

Частина 3 статті 551 ЦК України надає суду право у випадку виникнення спору з приводу розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінивши розмір заборгованості та розмір штрафних санкцій (неустойки), зменшити її розмір в тому випадку, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, тобто зменшити розмір штрафних санкцій (неустойки) через не співмірність з розміром основного зобов'язання.

Істотними обставинами в розумінні частини третьої статті 551 ЦКможна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).

З встановлених обставин справи та досліджених доказів вбачається, що заборгованість відповідачів за основним боргом становить - 10 525,03 доларів США, що за курсом НБУ станом на 02.06.2014 року становить 125 011,72 грн., а заборгованості за відсотками в розмірі 10 592,94 доларів США, що за курсом НБУ станом на 02.06.2014 року становить 125 818,32 грн., а пеня нарахована позивачем становить 62 298,06 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 02.06.2014 року складає - 739 949,19 грн., тобто, значно перевищує розмір заборгованості по тілу кредиту та відсоткам за користування кредитом.

Крім того, 16.04.2014 року ОСОБА_7 перенесла операційне втручання за основним діагнозом "папілярний рак щитоподібної залози", а також пройшла курс лікування у відділенні відкритих ізотопів Київського міського клінічного онкологічного центру.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду 1- інстанції про наявність правових підстав для застосування ч.3 ст.551 ЦК України та зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню солідарно з відповідачів на користь позивача з 62 298,06 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 02.06.2014 року складає - 739 949,19 грн. до 11 325,03 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 02.06.2014 року складає 134 513 грн. 77 коп.

Отже, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 серпня 2014 року в частині солідарного стягнення з ОСОБА_7 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 394 845 грн. 86 коп., яка складається з заборгованості за кредитом - 11 325,03 дол. США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 02.06.2014 року складає 134 513 грн. 77 коп., заборгованості за відсотками - 10 592,94 дол. США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 02.06.2014 року складає 125 818 грн. 32 коп. та пені 11 325,03 дол. США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 02.06.2014 року складає 134 513 грн. 77 коп. необхідно змінити стягнувши солідарно з ОСОБА_7 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитом в загальному розмірі 32443 долари США, що за курсом НБУ станом на 02.06.2014 року становить 385 343,81 грн., яка складається з заборгованості за кредитом в розмірі 10525,03 доларів США, що за курсом НБУ станом на 02.06.2014 року становить 125 011,72 грн., заборгованості за відсотками в розмірі 10 592,94 доларів США, що за курсом НБУ станом на 02.06.2014 року становить 125 818,32 грн. та заборгованості по пені в розмірі 11325,03 доларів США, що за курсом НБУ станом на 02.06.2014 року становить 134 513,77 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що надані банком до суду розрахунки заборгованості за кредитним договором від 26.03.2008 року не є належними та допустимими доказами заборгованості відповідачів перед банком, оскільки дані розрахунки є односторонніми, в них відсутні будь-які арифметичні розрахунки, колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на таке.

У силу вимог ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Розпорядившись своїми правами на власний розсуд, відповідач не надав ні суду 1-ї інстанції, ні суду апеляційної інстанції жодного доказу на підтвердження неправильності наданого банком розрахунку заборгованості, або ж власного розрахунку з його обґрунтуванням, зазначивши лише, що наданий розрахунок є неправильним.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що суд 1-ї інстанції неправомірно стягнув з відповідачів на користь позивачів заборгованість у національній валюті - гривні, оскільки позичальник отримав кредит у доларах США, а тому і повертати грошові кошти має у доларах США, з огляду на таке.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що стягуючи солідарно з відповідачів на користь позивачів заборгованість за кредитним договором №2203348735 від 26 березня 2008 року в гривнях, за офіційним курсом долара США на відповідну дату, суд 1-ї інстанції діяв у відповідності до вимог закону.

Не заслуговують на увагу твердження апелянта про те, що позивачем було порушено позасудовий порядок вирішення спору, оскільки ні ОСОБА_7, ні ОСОБА_3 вимог про сплату боргу за кредитним договором від 26.03.2008 року від банку не отримували, з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що 14 лютого 2014 року Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» на ім'я ОСОБА_3 та ОСОБА_7 було надіслано досудові вимоги про дострокове виконання грошових зобов'язань за кредитним договором №2203348735 від 26 березня 2008 року. Дані вимоги повернулися на адресу банка без вручення адресатам за закінченням встановленого строку зберігання.

Крім того, в силу вимог закону, не отримання відповідачами вимоги банку про повернення кредитних коштів не є підставою для звільнення позичальника та поручителя від виконання зобов'язань за кредитними договорами. Не отримання відповідачами письмової вимоги про повернення кредиту не є перешкодою для реалізації банком права у будь - який час звернутись за захистом своїх порушених прав до суду, оскільки боржник в судовому засіданні може заперечувати проти позову, що відповідає положенням ст. 124 Конституції України.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом 1-ї інстанції безпідставно стягнуто заборгованість з поручителя, оскільки строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язань у повному обсязі, тобто з 26.03.2015 року, колегія суддів вважає необгрутованими, з огляду на таке.

Згідно з ч.1 ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Частиною 1 статті 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_7 (а відтак і ОСОБА_3) первинно взяла на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 26.03.2015 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів.

У зв'язку з порушенням боржником графіка погашення платежів та виникненням заборгованості за кредитним договором кредитор використав, передбачене частиною 2 статті 1050 ЦК України, право на односторонню зміну умов кредитного договору, направивши 14 лютого 2014 року, у тому числі поручителю, вимогу про дострокове виконання грошових зобов'язань за кредитним договором.

Відповідно до ч.4 ст.559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

З системного аналізу вказаних вище норм права вбачається, що у разі зміни кредитором на підставі частини 2 статті 1050 ЦК України строку виконання основного зобов'язання передбачений частиною 4 статті 559 ЦК України шестимісячний строк підлягає обрахуванню з цієї дати.

Оскільки банком строк виконання основного зобов'язання було змінено 14 лютого 2014 року, шляхом направлення вимоги про дострокове виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, то в силу вимог закону, саме з 14.02.2014 року починається перебіг шестимісячного строку на звернення кредитора з вимогою до поручителя щодо погашення заборгованості за кредитним договором №2203348735 від 26 березня 2008 року. З позовною заявою до суду банк звернувся 07 квітня 2014 року, тобто в межах шестимісячного строку.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом 1-ї інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення витрати понесені на публікацію в пресі оголошення про виклик відповідача не були розподілені судом у відповідності до вимог ст.88 ЦПК України, колегія суддів вважає необгрутованими, з огляду на наступне.

Згідно з ч.9 ст.74 ЦПК України відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. На ці випадки поширюється правило частини четвертої цієї статті.

З матеріалів справи вбачається, що з метою повідомлення ОСОБА_3 про судове засідання, призначене на 14 серпня 2014 року Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» в газеті Урядовий кур'єр було розміщено відповідне оголошення. Вартість даного оголошення становило 420 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 31.07.2014 року.

Частиною 1 статті 88 ЦПУ України встановлено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Ухвалюючи рішення від 14 серпня 2014 року Деснянським районним судом м.Києва судові витрати позивача щодо розміщення оголошення в газеті правомірно було покладено на ОСОБА_3, оскільки через оголошення в пресі про судове засідання повідомлявся лише він один, а тому, в силу вимог закону, підстав для стягнення даних витрат і з ОСОБА_7, немає.

Доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене судом з порушенням норм матеріального права, при неповному з'ясуванні обставини, що мають значення для справи, а викладені в рішенні висновки не відповідають обставинам справи, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки суд повно та об'єктивно встановив дійсні обставини справи, дослідив надані сторонами докази, дав їм вірну правову оцінку та ухвалив рішення у відповідності з вимогами матеріального права.

Витрати по сплаті судового збору судом стягнуті з відповідачів на користь позивача у відповідності з вимогами ст.88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_8 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 серпня 2014 року в частині солідарного стягнення з ОСОБА_7 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 394 845 грн. 86 коп., яка складається з заборгованості за кредитом - 11 325,03 дол. США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 02.06.2014 року складає 134 513 грн. 77 коп., заборгованості за відсотками - 10 592,94 дол. США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 02.06.2014 року складає 125 818 грн. 32 коп. та пені 11 325,03 дол. США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 02.06.2014 року складає 134 513 грн. 77 коп. змінити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_7 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) та ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (код ЄДРПОУ 14305909) заборгованість за кредитом в загальному розмірі 32443 долари США, що за курсом НБУ станом на 02.06.2014 року становить 385 343,81 грн., яка складається з заборгованості за кредитом в розмірі 10525,03 доларів США, що за курсом НБУ станом на 02.06.2014 року становить 125 011,72 грн., заборгованості за відсотками в розмірі 10 592,94 доларів США, що за курсом НБУ станом на 02.06.2014 року становить 125 818,32 грн. та заборгованості по пені в розмірі 11325,03 доларів США, що за курсом НБУ станом на 02.06.2014 року становить 134 513,77 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: