Рішення № 43553138, 08.04.2015, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/579/15 Головуючий у суді І-ї інстанції Плохотніченко Л. І.

Доповідач Суровицька Л. В.

РІШЕННЯ

Іменем України

08.04.2015 колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючої судді - Суровицької Л.В.,

суддів - Кіселика С.А. , Суржика М.М.,

при секретарі: Кравченко Я.С.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 11 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про вселення та усунення перешкод в користуванні квартирою та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про позбавлення права користування житловим приміщенням, усунення перешкод у реалізації права власності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2014 року ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_3 про вселення та усунення перешкод в користуванні квартирою.

Зазначала, що вона з 25 січня 2003 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_4, сином відповідачки. В період шлюбу народила доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. З чоловіком та донькою проживала у АДРЕСА_1. Проте, ще до розірвання у травні 2014 року шлюбу з ОСОБА_4, а саме з листопада 2012 року відповідач почала чинити їй перешкоди у користуванні квартирою, не впускала, замінила замок вхідних дверей, погрожує фізичною розправою, тому вона з малолітньою донькою вимушена винаймати житло.

Просила суд вселити її у квартиру АДРЕСА_1, зобов'язати ОСОБА_3 не чинити їй перешкоди у користуванні квартирою (а.с.2-3).

В судовому засіданні позивач доповнила позовні вимоги і просила суд вселити у спірну квартиру також її та малолітню доньку ОСОБА_5 (а.с.56-57).

В ході розгляду справи ОСОБА_3 подала зустрічний позов до ОСОБА_2 про позбавлення права користування житловим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку.

Зазначала, що вона з 2008 року на підставі договору купівлі-продажу є власницею однокімнатної квартири АДРЕСА_1. Крім неї у квартирі зареєстровані відповідач - колишня невістка з донькою ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Відповідач вселилась у квартиру за її згоди, як власника, проте подружнє життя з сином ОСОБА_6 не склалось, фактично їхні шлюбні відносини припинились у 2009 році. У листопаді 2010 року відповідач створила нову сім ю, у зв'язку з чим вибула з вказаної квартири разом з малолітньою дитиною до іншого чоловіка за його місцем проживання. Після офіційного розірвання шлюбу у 2011 році відповідач відновила стосунки з її сином, проте через місяць повернулася до іншого чоловіка, з яким проживала до цього. Вдруге її син офіційно шлюб з відповідачкою розірвав 15 травня 2014 року. Відповідач разом з донькою зареєстровані в належній їй квартирі, проте з листопада 2011 року в ній не проживають. Вважає, що відповідач втратила право користування квартирою, оскільки більше трьох років не проживає в ній без поважних причин, реєстрація у квартирі відповідачки перешкоджає їй реалізувати право власника на розпорядження майном, тому просила суд позбавити ОСОБА_2 права користування квартирою АДРЕСА_1. Усунути їй перешкоди у реалізації права власності шляхом зняття ОСОБА_2 з реєстрації у вказаній квартирі (а.с.34-39).

Ухвалою суду від 20 серпня 2014 року зустрічний позов прийнято до спільного розгляду з первісним (а.с.54).

Ухвалою суду від 02 жовтня 2014 року залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_5, Службу у справах дітей Кіровоградської міської ради в якості третьої особи на стороні позивача (а.с.81-82).

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 11 грудня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 задоволено.

Визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 та знято ОСОБА_2 з реєстраційного обліку у вказаній квартирі, розподілено судові витрати (а.с.145-150).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення її позову. Посилається на те, що суд не врахував наявність рішення суду, яке набрало законної сили, яким відмовлено в знятті її з реєстрації у спірній квартирі та не вирішив питання про закриття провадження в цій частині позовних вимог. Крім того, суд не врахував, що доньку ОСОБА_5 вона народила в період шлюбу з сином відповідачки, у квартирі не проживає у зв'язку з тим, що відповідач чинить їй у цьому перешкоди (а.с.189-190).

В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_2 підтримала доводи апеляційної скарги , а представник відповідача заперечила проти них і просила рішення суду залишити без змін.

Представник Служби у справах дітей Кіровоградської міської ради, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, в судове засідання не прибув, про причини неявки суд не повідомив (а.с.215).

Відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України його неявка не перешкоджає розглядові справи.

Колегія суддів, перевіривши законність і обгрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов' язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов' язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Проте зазначені вимоги закону залишилися поза увагою суду.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 27 серпня 2008 року ОСОБА_3 є власницею однокімнатної квартири АДРЕСА_1 (а.с.41,42).

У 2008 році зі згоди ОСОБА_3 - власниці квартири, у вказану квартиру вселилась та була зареєстрована в ній з 03 вересня 2008 року дружина її сина - ОСОБА_2 та їх донька - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.63).

Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було розірвано 04 березня 2011 року, а 10 грудня 2011 року знову повторно зареєстровано шлюб (а.с. 51).

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 15 травня 2014 року, яке набрало законної сили, за позовом ОСОБА_4 шлюб між ним та ОСОБА_2, зареєстрований 10 грудня 2011 року, розірвано.

Вказаним рішенням суду встановлено, що сторони спільно не проживають з січня 2012 року, відповідачка проживає з іншим чоловіком (а.с.6).

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Показами свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, допитаних в суді першої інстанції, матеріалами щодо проведення перевірки за заявами ОСОБА_2 до Кіровоградського МВ УМВС України в Кіровоградській області щодо неправомірних дій ОСОБА_8, встановлено, що з 2012 року ОСОБА_2 проживає однією сім'єю з ОСОБА_8 без реєстрації шлюбу у квартирі АДРЕСА_1. Разом з позивачкою та її співмешканцем проживає і малолітня ОСОБА_5 (а.с.100-115).

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні спірною квартирою та вселення в квартиру, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про недоведеність позивачкою позову, оскільки відсутні докази того, що відповідач чинить їй перешкоди в користуванні спірною квартирою та відсутні правові підстави для її вселення у спірну квартиру.

Разом з тим, ухвалюючи рішення про задоволення зустрічного позову, суд першої інстанції повно і всебічно встановивши обставини справи, прийшов до висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи та допустив порушення норм матеріального права, а саме застосував закон, який не поширюється на ці правовідносини.

За змістом позову та зустрічного позову з'ясуванню підлягали наявність чи відсутність у ОСОБА_2 права користування житлом.

Суд першої інстанції послався на статті 71, 72 ЖК УРСР і не врахував, що з прийняттям ЦК України застосування ст. 71, 72 ЖК УРСР можливе тільки до приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду.

Обставини справи свідчать про те, що спір виник між власником квартири - ОСОБА_3 та її колишньою невісткою, яка за її згодою проживала та була зареєстрована у належній їй квартирі.

Частиною першою ст.165 ЖК України передбачено, що члени сім'ї власника будинку, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК України до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій ст. 64 цього Кодексу. Це дружина наймача, їх діти і батьки, членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником (ч.1 ст.405 ЦК України).

Аналіз змісту вказаних правових норм дає підстави для висновку, що для визнання права на житло правове значення має факт постійного проживання в квартирі саме з власником квартири і ведення з ним спільного господарства.

Поясненнями ОСОБА_2, матеріалами справи підтверджується, що вона проживала у спірній квартирі лише з чоловіком та донькою. Власниця квартири ОСОБА_3 проживала окремо у житловому будинку зі своєю дочкою.

Таким чином, з достовірністю встановлено, що позивачка та її малолітня донька ОСОБА_5 не були членами сім'ї власниці квартири ОСОБА_3, оскільки у спірній квартирі саме з власницею квартири постійно не проживали та не вели з нею спільне господарство.

Вказані обставини свідчать про те, що у розумінні ст.ст.156,64 ЖК України ОСОБА_2 не була і не є членом сім ї власника квартири.

Вона була членом сім'ї ОСОБА_4, який власником квартири не був і не є.

Також, як свідчать матеріали справи, між власником квартири та ОСОБА_2 або ОСОБА_4 договір найму житла не укладався.

ОСОБА_3 надала згоду на проживання ОСОБА_2 в належній їй квартирі лише у зв'язку з тим, що відповідач перебувала у шлюбі з її сином.

Докази того, що встановлювався особистий сервітут на право

користування квартирою на користь ОСОБА_2, у справі відсутні.

Вказані обставини не спростовуються і доводами апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Оскільки ОСОБА_2 не набула право постійного користування житлом, була тимчасовим користувачем житла, на даний час її таке право заперечується власником, зустрічний позов підлягає задоволенню.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач зареєстрована у квартирі, тому має право на проживання в ній, не ґрунтуються на законі.

Реєстрація місця проживання є похідним правом від права користування житлом.

Так як у ОСОБА_2 відсутнє право користування спірною квартирою, правомірними є вимоги власника житла про зняття її з реєстрації.

Доводи ОСОБА_2 про те, що вона отримує мінімальну заробітну плату, одна утримує малолітню доньку, не має матеріальної можливості винаймати житло, не є правовими підставами для задоволення її позову про вселення у спірну квартиру та для відмови в задоволенні зустрічного позову.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції в порушення вимог ст.205 ЦПК України не вирішив питання про закриття провадження у справі в частині вимог ОСОБА_3 про зняття ОСОБА_2 з реєстрації у квартирі у зв' язку з наявністю рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 05 березня 2014 року, яке набрало законної сили щодо цих вимог, є безпідставними та такими, що не грунтуються на законі.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 05 березня 2014 року , залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 23 квітня 2014 року (а.с.163-164, 165-167) в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні квартирою та зняття з реєстрації місця проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3 - відмовлено.

Як на підставу для відмови в задоволенні позову, суд послався на те, що згідно з п.2 ч.1 ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, проте такі вимоги позивачем не заявлялись.

Тобто суд, відмовив у задоволенні позову про зняття ОСОБА_2 з реєстрації з інших підстав, ніж зазначені у зустрічному позові, тому підстави для закриття провадження у справі щодо вказаних вимог, відсутні.

Оскільки суд першої інстанції, розглядаючи зустрічний позов, прийшов до висновків, які не відповідають обставинам справи, допустив порушення норм матеріального права, рішення суду в частині зустрічного позову підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення зустрічного позову.

В решті рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.308 ЦПК України залишається без змін.

Керуючись ст.ст.303, 304, п.2 ч.1 ст.307, п.3, п.4 ст.309, ч.2 ст.314, ст.316 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м.Кіровограда від 11 грудня 2014 року в частині зустрічного позову скасувати.

Позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4 такою, що втратила право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 та зняти ОСОБА_2 з реєстраційного обліку у квартирі АДРЕСА_1.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуюча суддя:

Судді: