Ухвала суду № 43533390, 25.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2015 року м. Київ К/800/3164/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М. за участю секретаря Титенко М.П.за участю представників: позивача:Кобільника Р.І.відповідача:Дутко-Гефко Х.М.розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську

Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області

на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від

04.02.2013

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2013

у справі № 2а-1884/12/0970 (876/4322/13)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Станіславська

торгова компанія»

до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Івано-

Франківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.02.2013, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2013, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Станіславська торгова компанія» (надалі - ТОВ «Станіславська торгова компанія») задоволено частково; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську (надалі - ДПІ у м. Івано-Франківську) №0000552303 від 22.05.2012; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.02.2013 і ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2013 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити ТОВ «Станіславська торгова компанія» у задоволенні позовних вимог.

Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фахівцями ДПІ у м. Івано-Франківську проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ „Станіславська торгова компанія" з питань підтвердження господарських операцій з ТОВ „Індастріал Білдінг Груп" за період з 01.03.2011 по 31.12.2011 та ТОВ „Спецбудмонтаж-Україна" за період з 01.08.2011 по 31.08.2011.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198, п.201.1, п.201.4, п.201.6, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість на 36549866,00 грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки № 1366/23-2/32873692 від 17.02.2012 відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000192303 від 06.03.2012, яким зменшено від'ємне значення податку на додану вартість на 36549866,00 грн.

В результаті оскарження зазначеного рішення в адміністративному порядку, Державною податковою службою в Івано-Франківській області вказане податкове повідомлення-рішення скасоване в частині визначення завищення суми від'ємного значення податку на додану вартість в розмірі 176666,00 грн., у зв'язку з чим винесено податкове повідомлення-рішення №0000552303 від 22.05.2012 про зменшення від'ємного значення податку на додану вартість на суму 36373200,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ „Індастріал Білдінг Груп" укладено договір підряду №0605Ч від 06.05.2011, відповідно до умов якого ТОВ «Станіславська торгова компанія» доручає, а ТОВ „Індастріал Білдінг Груп" виконує будівельно-монтажні роботи по будівництву птахофабрики.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору позивачем надано: акти приймання виконаних будівельних робіт, підсумкові відомості ресурсів, податкові накладні, платіжні доручення. Придбані у ТОВ „Індастріал Білдінг Груп" будівельні роботи реалізовані позивачем замовникові цих робіт - ТОВ „Моноліттрансбуд".

Також, між позивачем та ТОВ „Індастріал Білдінг Груп" укладено договори поставки №1-202/11 від 21.02.2011, №2-01/04/11 від 01.04.2011, №2210411 від 21.04.2011, №290411 від 29.04.2011, № №020611 від 02.06.2011, №2006 від 20.06.2011, №2007 від 20.07.2011, №1108-3 від 11.08.2011, №3008-1 від 30.08.2011, №0509 від 12.09.2011, відповідно до умов яких ТОВ „Індастріал Білдінг Груп" зобов'язується поставити позивачу будівельні матеріали згідно з переліком, а ТОВ „Станіславська торгова компанія" - прийняти ці матеріали та оплатити їх. Виконання умов зазначених договорів підтверджується наданими позивачем: податковими накладними, видатковими накладними, доказами оплати.

06.05.2011 між позивачем та ТОВ „Спецбудмонтаж-Україна" укладено договір підряду №0605 А/У-34-11 від 06.05.2011, відповідно до умов якого, ТОВ „Станіславська торгова компанія" доручає, а ТОВ „Спецбудмонтаж-Україна" виконує будівельно-монтажні роботи по будівництву птахофабрики. На підтвердження виконання умов зазначених договорів позивачем надано: акт приймання виконаних будівельних робіт, підсумкові відомості ресурсів, податкові накладні, платіжні доручення. Придбані у ТОВ „Спецбудмонтаж-Україна" будівельні роботи реалізовані позивачем ТОВ „Моноліттрансбуд".

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України, визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пункт 198.6 статті 198 ПК України передбачає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціям, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Податковий орган в касаційній скарзі, як на доказ безтоварності здійснених правочинів, посилається на акти ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ „Індастріал Білдінг Груп" щодо підтвердження взаємовідносин із ТОВ «СТК»» від 11.11.2011 №113/23-02-05/36817280 та «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Спецбудмонтаж-Україна» з ТОВ «СТК», якими встановлено неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій позивача з ТОВ „Індастріал Білдінг Груп" та ТОВ «Спецбудмонтаж-Україна».

Проте, зазначене не може бути належними та допустимим доказом відсутності реального здійснення господарських операцій, оскільки відповідні акти лише фіксують факт неможливості проведення зустрічної звірки та не можуть давати оцінку реальності укладених правочинів.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду перших інстанцій, що фактичне виконання господарських зобов'язань позивача підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Зазначене повністю спростовує доводи відповідача, що укладені між позивачем і контрагентом правочини не мали реального характеру, а використовувався виключно для зменшення податкових зобов'язань позивача.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області залишити без задоволення.

2. Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.02.2013 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2013 у справі № 2а-1884/12/0970 (876/4322/13) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна