Ухвала суду № 43529723, 31.03.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2015 року № 876/432/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гінди О.М.

суддів: Качмара В.Я., Ніколіна В.В.

за участі секретаря судових засідань: Щерби С.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 5 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ужфарм» до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

ТОВ «Ужфарм» (далі - позивач, Товариство) звернулося в суд із адміністративним позовом до ДПІ у м. Ужгороді ГУ Міндоходів у Закарпатській області (далі - відповідач, податковий орган) у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 20.06.2013 № 0001262201 в частині донарахування грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 30588,30 грн за основним платежем та 7647,08 грн за штрафами, а також податкове повідомлення-рішення від 02.07.2013 № 0001492201 про збільшення суми грошового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 503649,62 грн, у тому числі за основним платежем на суму 335766,41 грн та штрафними санкціями - 167883,21 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на безпідставність висновків податкового органу про завищення ТОВ «Ужфарм» витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування на суму 1445946,00 грн, про безтоварність господарських операцій позивача з ТОВ «Центус», а як наслідок, завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування на суму 152941,47 грн та про завищення позивачем податкового кредиту за грудень 2011 року - грудень 2012 року на загальну суму 30588,30 грн. Для здійснення своєї господарської діяльності у сфері реалізації фармацевтичних товарів, медичних товарів, лікувальної косметики та нелікарських косметичних засобів, позивачем було придбано, на підставі укладених договорів, лікарські засоби на загальну суму 1453972,00 грн, що підтверджується відповідними видатковими накладними, до яких відсутні зауваження у податкового органу. Оскільки, поставка товарів здійснювалася постачальником на умовах DDР (Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс (редакція 2000 року), а саме: за адресою місця знаходження аптечних закладів, а тому позивачем не включалися до собівартості реалізованих товарів витрати на транспортне перевезення товару. Реальність господарських операцій підтверджується первинними документами, які були надані до перевірки. Також, визначення відповідачем податкових зобов'язань позивачеві, на підставі порушень його контрагентів встановлених в актах перевірок є недотриманням принципу індивідуалізації відповідальності, оскільки відповідальність контрагента не може перекладатися на покупця, а саме: на позивача.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.12.2013 позов задоволено повністю.

Із цією постановою не погодився відповідач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що така є необґрунтованою та прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

У процесі апеляційного розгляду від сторін у справі поступили клопотання про закриття провадження у справі у зв'язку з примиренням шляхом досягнення податкового компромісу.

Враховуючи те, що усі особи, які беруть участь у справі в судове засідання не прибули, у відповідності до ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального пристрою не здійснюється.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи та доводи сторін, вважає, що заяви про закриття провадження у справі у зв'язку з примиренням шляхом досягнення податкового компромісу належить задовольнити, а апеляційну скаргу задовольнити частково.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року та по взаємовідносинам з ТОВ «Центус» за грудень 2011 року, результати якої оформлені актом від 18.06.2013 № 2241/22-01/22102876 (а.с. 43-79 Т.1).

Згідно висновків цього акта, під час перевірки встановлено порушення, зокрема: ст.ст. 1, 2, п.п. 3, 7 ст. 8, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 № 207 «Про затвердження Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні», п. 2.4 ст. 2 Наказу Міністерства фінансів України № 88 від 25.05.1995 «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» та пп. 14.1.27, 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого донараховано податок на прибуток за перевірений період на загальну суму 335766,41 грн за період ІІ-ІV квартали 2012 року; порушення п. 44.1 ст. 44, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.7ст. 201 ПК України, в результаті чого донараховано податок на додану вартість за перевірений період на загальну суму 165162,62 грн за період з грудня 2011 року по грудень 2012 року; порушення пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 та пп. 168.1.1 п. 168.1 ст.168 ПК України, в результаті чого донараховано 1147,65 грн. податку на доходи фізичних осіб (а.с. 78, Т.1).

На підставі акта перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення, а саме: за № 0001262201 від 20.06.2013, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 206453,28 грн, у тому числі за основним платежем - 165162,62 грн та штрафними санкціями - 41290,66 грн (а.с. 95 Т.1) та за № 0001492201 від 02.07.2013, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 503649,62 грн, у тому числі за основним платежем - 335766,41 грн. та штрафними санкціями - 167883,21 грн. (а.с. 94, Т. 1).

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов належить задовольнити, оскільки реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Центус» підтверджується усіма належним чином оформленими первинними документами, які були надані податковому органу під час перевірки та підтверджують факт придбання, оприбуткування, оплату товару та використанння в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності позивача.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується і суд апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Статтею 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Вказані витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У підпункті 14.1.181 пункту 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит визначено як сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 цієї статті, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Порядок створення, прийняття і відображення в бухгалтерському обліку первинних документів встановлено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 № 168/704 (далі - Положення).

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, визначені Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (тут та далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 9 цього Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що визначальним фактором для формування платником податку витрат з податку на прибуток та податкового кредиту з ПДВ є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку, а також наявність у покупця виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог ст. 201 ПК України. При цьому, у обох випадках, необхідним є встановлення реальності господарських операцій та підтвердження їх належним чином оформленими первинними документами. Разом з тим, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач здійснює господарську діяльність у сфері реалізації фармацевтичних, медичних товарів, лікувальної косметики та нелікарських косметичних засобів, у відповідності до Статуту (а.с. 12-38 Т.1).

У з період з 01.01.2012 по 31.12.2012 ТОВ «Ужфарм» здійснювало придбання товарів, у відповідності до наступних договорів: Договір поставки № 167 від 4 січня 2011 року, укладений з ТОВ «КАСКАД-МЕДІКАЛ» (а.с. 96-99, Т.1), Договір постачання № 193 від 02 квітня 2012 року, укладений з ТОВ ТД «КАСКАД-МЕДІКАЛ» (а.с. 100-104, Т.1), Договір поставки № ЕЮЛ-6 від 03 лютого 2012 року, укладений з ТОВ ФІРМА «ЮЛГ» (а.с. 105-108 Т.1), Договір поставки № 4 від 18 січня 2012 року, укладений з ПП ОСОБА_2 (а.с. 109-112 Т.1), Договір поставки № 5/14 від 01 березня 2011 року, укладений з ТОВ «БАРТЕВА» (а.с. 113-116 Т.1), Договір поставки № 99 від 28 січня 2011 року, укладений з ТОВ «АКСІС ПЛЮС» (а.с. 117-121, Т.1), Договір поставки № 16/11-ЗК від 04 січня 2011 року, укладений з ТОВ «МЕДИЧНИЙ ЦЕНТР «МТК» (а.с. 122-125 Т.1), Договір поставки № 140/12-ЗК від 17 вересня 2012 року, укладений з ТОВ «МЕДИЧНИЙ ЦЕНТР «МТК» (а.с. 126-129 Т.1). Зокрема, за період з 01.01.2012 по 31.12.2012 позивачем було придбано від вище вказаних контрагентів лікарських засобів на загальну суму 1453972,00 грн.

У відповідності до умов вище вказаних Договорів поставки (а.с. 96-99, 100-104, 105-108, 109-112, 113-116, 117-121, 122-125, 126-129 Т.1) поставка товару здійснюється постачальником на умовах DDР (Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс), а саме: за адресою місця знаходження аптечних закладів позивача.

Зокрема, згідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс, термін DDР означає «поставка зі сплатою мита», а саме: продавець здійснює поставку покупцю товару, який пройшов митне очищення для імпорту, без розвантаження з будь-якого прибулого транспортного засобу в названому місці призначення. Продавець несе всі витрати та ризики, пов'язані з доставкою товару до цього місця. Продавець зобов'язаний за власний рахунок укласти договір перевезення товару до названого місця призначення. Якщо конкретної точки поставки не узгоджено або не визначено практикою поставок, продавець може вибрати точку в межах названого місця призначення.

Також, у відповідності до п. 6.3 відповідних Договорів поставки (а.с. 96-99, 100-104, 105-108, 109-112, 113-116, 117-121, 122-125, 126-129, Т.1) передбачено, що поставка товару здійснюється за рахунок постачальника. А відтак, позивачем, який є покупцем по цих Договорах поставки, не було включено до собівартості реалізованих товарів витрати на транспортне перевезення товару.

Відповідач у акті перевірки від 18.06.2013 № 2241/22-01/22102876 не піддає сумніву факт реальності господарських операцій позивача із контрагентами. У акті перевірки також, відсутні зауваження відповідача щодо оформлення видаткових накладних, що підтверджують реалізацію постачальниками фармацевтичних товарів позивачеві, а у п. 3.1. Акту від 18.06.2013 року № 2241/22-01/22102876 відповідачем в ході перевірки не було встановлено заниження позивачем задекларованих доходів від операційної діяльності (доходів від реалізації товарів (робіт, послуг) за період з 01.01.2012 по 31.12.2012 (а.с. 47, Т.1).

Суд першої інстанції вірно відхилив твердження представника відповідача про те, що оскільки при отриманні ТМЦ від приватного підприємця ОСОБА_2 у чотирьох накладних, зокрема: від 23.01.2012 № 58, 61, від 19.03.2012 № 73, від 24.05.2012 № 154 відвантажувачем зазначено ОСОБА_3, а не ОСОБА_2, то дані документи не є належними первинними документами, оскільки сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Підтвердженням цього висновку суду є і те, що відповідачем при проведенні перевірки позивача вказані первинні документи ПП ОСОБА_2 не піддавались сумніву.

Відповідачем не доведено того, що господарські операції між позивачем та вище вказаними контрагентами щодо постачання фармацевтичних товарів не мали місце в реальності, а понесені позивачем витрати операційної діяльності, а саме: собівартість реалізованих товарів підтверджені наданими видатковими накладними (а.с. 134-242 Т.2, 220-246 Т.3, 93-127 Т.4).

Також, позивачем було укладено з ТОВ «Центус» Договори поставки, а саме: за № 13 від 12.01.2009 (а.с. 130-132 Т.1) та за № 43 від 09.01.2012 (а.с. 133-136 Т.1). У відповідності до цих Договорів за № 13 від 12.01.2009 та за № 43 від 09.01.2012 ТОВ «Центус» зобов'язується поставити товар (нелікарські косметичні засоби), а позивач зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

У процесі судового розгляду не знайшли свого підтвердження доводи податкового органу про безтоварність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Центус», з посиланням на те, що позивачем не надано до перевірки первинні документи, які б підтверджували ці господарські операції. Однак, на вимогу відповідача за № 3946/10/22-01 від 27.05.2013 щодо правових (фінансово-господарських) відносин з ТОВ «Центус», позивачем було надіслано лист від 30.05.2013 за № 139, яким було надано відповідачеві первинні документи на підставі яких здійснювалося придбання товару від постачальника, зокрема: видаткові накладні, податкові накладні, висновки державної санітарно-епідеміологічної експертизи, додатки до висновків, платіжні доручення та документи, що відображають придбання товарів для подальшої реалізації покупцю (кінцевому споживачу) через реєстратори розрахункових операцій (касовий чек) (а.с. 201-210 Т.1).

Також, 10 квітня 2012 року ДПІ у м. Ужгороді Закарпатської області ДПС було проведено планову виїзну перевірку позивача за період з 01.10.2010 по 31.12.2011, який є аналогічний періоду перевірки з питань взаємовідносин позивача з ТОВ «Центус», відображеному в акті від 18.06.2013 № 2241/22-01/22102876. За результатами перевірки було складено акт № 261/22-01/22102876 від 10 квітня 2012 року, однак у відповідності до цього акта відповідачем не піддавались сумніву господарські операції позивача із ТОВ «Центус» (а.с. 150-181 Т.1).

У матеріалах справи наявні торгові патенти позивача на право здійснення торгівельної діяльності у сфері роздрібної торгівлі (а.с. 157-165 Т.4), а також Ліцензія Державної служби лікарських засобів і виробів медичного призначення Серії АВ №361810 видана позивачеві на право роздрібної торгівлі лікарськими засобами (а.с. 181 Т.4).

Позивачем надано на підтвердження реального характеру укладених з ТОВ «Центус» Договорів поставки за № 13 від 12.01.2009 та за № 43 від 09.01.2012 - копії платіжних доручень, що підтверджують факт здійснення оплати за придбаний у ТОВ «Центус» товар (а.с. 184-222 Т.4), копії фіскальних чеків, що підтверджують реалізацію придбаного товару позивачем через мережу аптек (а.с. 223-250 Т.4, 1-12 Т.5).

Під час перевірки відповідач не встановив обставин, які б свідчили про умисел позивача на укладення договорів з контрагентом ТОВ «Центус» (та їх умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договорами. Не надано цих доказів і під час судового розгляду справи. Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо купівлі-продажу товару. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

Відповідач дійшов висновку про безтоварність господарських операцій позивача з ТОВ «Центус» посилаючись на Акти ДПІ у Печерському районі м. Києва «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Центус» від 05.04.2013 № 1283/22.2/32775845 та від 17.05.2013 № 1696/22-4/32775845. Основною причиною неможливості проведення такої звірки зазначено відсутність юридичної особи за місцезнаходженням.

Разом з тим, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 25.07.2013 (а.с. 229-231), відсутні відомості про припинення чи скасування державної реєстрації ТОВ «Центус».

За законом платник податків не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як невід'ємного елемента верховенства права (стаття 8 Конституції України), індивідуальний характер відповідальності, - тобто відповідати має саме той, хто припустився порушення (стаття 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (стаття 129 Конституції України ).

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову.

Разом з тим, у процесі апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції отримано письмові заяви (клопотання) відповідача ДПІ у м. Ужгороді ГУ Міндоходів у Закарпатській області та позивача ТОВ «Ужфарм» про визнання постанови суду першої інстанції нечинною і закриття провадження у справі, у зв'язку із досягненням сторонами примирення, згідно пункту 7 підрозділу 9-2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України та пункту 11-2 розділу УІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» КАС України. Заяви обґрунтовані тим, що 23.01.2015 ТОВ «Ужфарм» звернулося до податкового органу з заявою про досягнення податкового компромісу, сплачено 5% податного зобов'язання згідно платіжних доручень від 30.01.2015 № 206 та 205, а рішенням ДПІ у м. Ужгороді ГУ Міндоходів у Закарпатській області від 02.02.2015 № 925/10/07-01-22-01 погоджено застосування податкового компромісу по розглядуваній адміністративній справі.

Відповідно до підрозділу 9-2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, податковий компроміс - це режим звільнення від юридичної відповідальності платників податків та/або їх посадових (службових) осіб за заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість за будь-які податкові періоди до 1 квітня 2014 року з урахуванням строків давності, встановлених статтею 102 цього Кодексу.

Сума заниженого податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість сплачується в розмірі 5 відсотків такої суми. При цьому 95 відсотків суми заниженого податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість вважаються погашеними, штрафні санкції не застосовуються, пеня не нараховується. Сума погашеного податкового зобов'язання з податку на прибуток та/або податку на додану вартість в розмірі 95 відсотків внаслідок застосування податкового компромісу не враховується для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств.

Процедура податкового компромісу, встановлена цим підрозділом, поширюється також на неузгоджені суми податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, визначені у податкових повідомленнях-рішеннях, щодо яких триває процедура судового та/або адміністративного оскарження, а також на випадки, коли платник податків отримав податкове повідомлення-рішення, за яким податкові зобов'язання не узгоджені відповідно до норм цього Кодексу. Досягнення податкового компромісу у такому разі здійснюється за заявою платника податків у письмовій формі до контролюючого органу про намір досягнення податкового компромісу. У таких випадках днем узгодження платником податків податкових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні, є день подання такої заяви до відповідного контролюючого органу. У разі несплати платником податків такого податкового зобов'язання у сумі, визначеній пунктом 2 цього підрозділу, таке податкове зобов'язання вважається неузгодженим.

Податковий компроміс вважається досягнутим після сплати платником податків узгоджених податкових зобов'язань згідно із цим підрозділом. Після досягнення податкового компромісу згідно із цим підрозділом такі зобов'язання не підлягають оскарженню та їх розмір не може бути змінений в інших податкових періодах.

Податковий компроміс з урахуванням строків давності відповідно до статті 102 цього Кодексу застосовується до правовідносин, що виникли до 1 квітня 2014 року, та поширюється виключно на податкові зобов'язання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість незалежно від того, проводилися перевірки контролюючих органів чи ні за такі періоди.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що податкові повідомлення-рішення, які є предметом оскарження у цій справі стосуються податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість за періоди до 01.04.2014, а тому до таких зобов'язань може бути застосовано податковий компроміс.

Рішенням ДПІ у м. Ужгороді ГУ Міндоходів у Закарпатській області від 02.02.2015 № 925/10/07-01-22-01, за результатами розгляду заяви ТОВ «Ужфарм» від 23.01.2015 (вх. № 669/10), погоджено застосування податкового компромісу по:

- податковому повідомленні-рішенні з податку на прибуток підприємств № 0001492201 від 02.07.2013 року, яким донараховано податкове зобов'язання в розмірі 503649,62 грн (335766,41 грн - основний платіж, 167883,21 грн - штрафна санкція), сума, яка підлягає сплаті для досягнення податкового компромісу, складає 16788,35 грн (335766,41 х 0,05);

- по податковому повідомленні-рішенні з податку на додану вартість № 0001262201 від 20.06.2013, яким донараховано податкове зобов'язання у розмірі 38235,38 грн (30588,30 - основний платіж, 7647,08 - штрафна санкція), сума, яка підлягає сплаті для досягнення податкового компромісу становить 1529,45 грн (30588,30 х 0,05).

Вказані суми податкових зобов'язань у розмірі 16788,35 грн та 1529,45 грн сплачені ТОВ «Ужфарм» згідно платіжних доручень від 30.01.2015 №№ 205, 206, що підтверджується також інформацією наданою ДПІ у м. Ужгороді ГУ Міндоходів у Закарпатській області щодо сплати податкових зобов'язань згідно заяв про намір досягнення податкового компромісу.

Відповідно до пункту 11-2 розділу VІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» КАС України, підставою для примирення сторін на будь-якій стадії процесу є досягнення податкового компромісу щодо сплати податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств відповідно до підрозділу 9-2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

Статтею 194 КАС України передбачено, що сторони можуть примиритися у будь-який час до закінчення апеляційного розгляду. У разі примирення сторін суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу відповідно до вимог статті 113 цього Кодексу.

Згідно ст. 113 КАС України, сторони можуть повністю або частково врегулювати спір на основі взаємних поступок. Примирення сторін може стосуватися лише прав та обов'язків сторін і предмета адміністративного позову. У разі примирення сторін суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі, у якій фіксуються умови примирення. Умови примирення не повинні суперечити закону або порушувати чиї-небудь права, свободи або інтереси.

Відповідно до ст. 203 КАС України, якщо судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване судове рішення, а обставини, які стали підставою для закриття провадження у справі, виникли після його ухвалення, суд апеляційної інстанції визнає таке рішення нечинним і закриває провадження у справі.

З огляду на те, що обидві сторони у справі примирилися на стадії апеляційного розгляду шляхом досягнення податкового компромісу, у зв'язку з чим подали заяви (клопотання) про закриття провадження у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що такі заяви належить задовольнити, постанову суду першої інстанції визнати нечинною, а провадження у справі закрити.

Керуючись ст.ст. 41, 113, 157, 195, 196, 198, 203, 205, 206, 212, 254, пункту 11-2 розділу VІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» КАС України, суд -

ухвалив:

заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Ужфарм» та клопотання Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області про закриття провадження у справі у зв'язку з примиренням сторін шляхом досягнення податкового компромісу - задовольнити.

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області - задовольнити частково.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 5 грудня 2013 року у справі № 807/2366/13-а - визнати нечинною, а провадження у справі закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів, після набрання нею законної сили, може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.М. Гінда

Судді: В.Я. Качмар

В.В. Ніколін