Постанова № 43529472, 08.04.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/17034/14 Головуючий у 1-й інстанції: Гарник К.Ю.

Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 квітня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.01.2015 року по справі за позовом Дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

ДП «Київське обласне дорожнє управління» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Білоцерківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення від 06.10.2014 року № 00030991702/1457 щодо застосування штрафних санкцій в розмірі 8307,96 грн. та нарахування пені в розмірі 8817,83 грн. за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.01.2015 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Білоцерківська ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Апеляційна інстанція не може погодитися з такою правовою позицією, з огляду на слідуюче.

З матеріалів справи вбачається, що 09 жовтня 2014 року ДП «Київське обласне дорожнє управління» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» отримали рішення Білоцерківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області від 06 жовтня 2014 року № 0030991702/1457, яким на підставі ч. 10 та п. 2 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на за загальнообов'язкове державне соціальне страхування до філії «Білоцерківське дорожньо-експлуатаційне управління» ДП «Київське обласне дорожнє управління» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» застосовано штраф у розмірі 8 307,96 (10%) та нараховано пеню у розмірі 8 817,83 (0,1% від суми недоїмки) за період з 21 березня 2014 року по 23 вересня 2014 року, які протягом 10 робочих днів з дня отримання рішення підлягають перерахуванню (сплаті) на рахунки Білоцерківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області.

Вирішуючи питання щодо правомірності спірного рішення, судова колегія виходить з наступного.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон) платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

В силу приписів ст. 7 Закону єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати.

Порядок обчислення і сплати єдиного внеску врегульований статтею 9 відповідного Закону.

Так, названою правової нормою закріплено, що сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування.

Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у п.п. 4 і 5 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця.

При цьому платники, зазначені у п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з органом доходів і зборів за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі.

Частиною 11 ст. 9 Закону закріплено, що у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Частиною 11 статті 25 Закону закріплено, що територіальний орган доходів і зборів за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладає на платника єдиного внеску штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Крім того, на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

Недоїмкою, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Аналіз наведених положень Закону дає підстави для висновку, що для визначення правильності нарахування штрафу та пені, обов'язково слід встановити факт невиконання платником єдиного внеску обов'язку по сплаті сум внеску, а також розмір недоїмки, на який нараховано штраф та пеня. Разом з тим, позивачем жодним не заперечується факт несплати або несвоєчасна сплата (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на за загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а також розмір нарахованої пені та штрафних санкцій. Доводи позивача ґрунтується виключно на тому, що у відповідача були відсутні підстави для нарахування як штрафу, так і пені в зв'язку з введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів. Дану позицію було підтримано також судом першої інстанції, з чим колегія суддів погодитися не може.

Так, дійсно 09 вересня 2011 року Господарським судом м. Києва було порушено справу про банкрутство позивача, якою введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника, відповідно до статті 11 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Зі змісту ст. 12 названого Закону у редакції на час порушення справи про банкрутство вбачається, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: …; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Судом першої інстанції при задоволенні позову не було враховано, що із порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди, в нього можуть виникати нові зобов'язання.

Відповідно до статті 1 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Положення статті 12 цього Закону, яка встановлює, зокрема, заборону нараховувати протягом дії мораторію неустойку (штраф, пеню), інші фінансові (економічні санкції) за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), стосується вимог, зобов'язань, які підпадають під поняття мораторію. Таким чином, це положення слід застосовувати у контексті статті 1 цього Закону, де наведене саме визначення мораторію.

Системний аналіз змісту вищезазначених норм права свідчить про те, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після дня введення мораторію, а отже, і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Невиконання таких зобов'язань є правопорушенням. Отже, нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за невиконання згаданих зобов'язань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на виконання таких грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також штрафних санкцій, ґрунтується на законі.

Враховуючи те, що строк виконання зобов'язань зі сплати страхових внесків настав у позивача після порушення провадження у справі про банкрутство, дія мораторію на виконання цих зобов'язань не розповсюджується.

Нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій з усіх видів заборгованості за зобов'язаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється згідно з частиною першою статті 23 Закону про банкрутство лише з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 26 лютого 2013 року у справі № 21-34а13.

За своєю правовою природою фінансові та економічні санкції є додатковими зобов'язаннями, похідними від основного зобов'язання.

Оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, то й не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

За ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У відповідності до наведених вимог апелянт, як суб'єкт владних повноважень, надав суду достатньо беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і довів правомірність прийняття спірного рішення.

Відповідно до ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Таким чином судом першої інстанції невірно надана правова оцінка обставинам справи щодо задоволених позовних вимог, оскаржуване судове рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції скасуванню з постановленням нової про відмову в позові.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 202, 205 та 207 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.01.2015 року - скасувати та постановити нову, якою в позові відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлено 08.04.2015 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Карпушова О.В.

Кобаль М.І.