Ухвала суду № 4348598, 16.06.2009, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД                                                                                                                                               

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2009 року                                                                                 № 22а-11830/08/9104

       Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді                                               Заверухи О.Б.,

суддів:                                                                  Олендера І.Я., Старунського Д.М.,

при секретарі судового засідання                         Ільницькій Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова на постанову Господарського суду Львівської області від 18 червня 2008 року в справі за позовом прокурора Шевченківського району м. Львова в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тантал», Приватного підприємства «Ренко плюс» про визнання недійсним господарського зобов’язання, -

                                                             ВСТАНОВИЛА:

У березні 2008 року прокурор Шевченківського району м. Львова звернувся з позовом в суд в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тантал», Приватного підприємства «Ренко плюс» про визнання недійсним господарського зобов’язання та застосування наслідків, передбачених ст. 208 ГК Укпраїни, а саме стягнення всього одержаного за зобов’язанням в дохід державного бюджету.

В обґрунтування позовних вимог зазначав про те, щов період з 16.05.2007 року по 05.06.2007 року ДПІ у Шевченківському районі м. Львова було проведено виїзну планову перевірку ТзОВ «Тантал» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 11.05.2006 року по 31.12.2006 року. В результаті проведеної перевірки податковою інспекцією було виявлено факт проведення господарських операцій з ПП «Ренко плюс» державна реєстрація якого припинена рішенням господарського суду Львівської області 26.12.2007 року. Як вбачається з акту перевірки № 1014/127/23-1/34368114 від 12.06.2008 року та матеріалів справи в листопаді 2006 року ПП «Ренко плюс» (продавець) відпустив ТзОВ «Танталл» товар на загальну суму 1011503,17 грн., що підтверджується податковими та видатковими накладними.Вважає, що сторони даного спору, укладаючи спірний договір діяли з умислом на приховування від оподаткування прибутків та доходів. В підтвердження умислу ПП «Ренко плюс» позивач посилається на ту обставину, що згідно даними Львівського відділу податкової міліції, підприємство не знаходиться за юридичною адресою, а також що ПП «Ренко плюс» перебуває у розшуку з листопада 2006 року, а рішенням господарського суду Львівської області від 26.12.2007 року у справі за № 9/337А припинено державну реєстрацію ПП «Ренко плюс» у зв'язку з відсутністю підприємства за юридичною адресою. Таким чином, господарське зобов’язання між ТзОВ «Тантал» та ПП «Ренко плюс» вчинено з метою ухилення від сплати податків, а відтак, є таким, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Постановою Господарського суду Львівської області від 18.06.2008 року в задоволенні позову відмовлено.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що господарські операції з поставки товарів проводилися між відповідачами до припинення державної реєстрації ПП «Ренко плюс». Органом державної податкової служби надано недостатньо доказів для встановлення мети у відповідачів, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства при проведенні відповідних операцій. Крім цього, виконання господарського зобов'язання, укладеного між ПП «Ренко плюс» та ТзОВ «Танталл» відбулося згідно податкових накладних, виписаних ПП «Ренко плюс» у листопаді 2006 року. Позов подано позивачем до суду 11.03.2008 року. Таким чином, строки застосування адміністративно-господарських санкцій, визначені ст. 250 Господарського кодексу України сплили, тому суд відмовив у застосуванні таких санкцій.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Львова подала апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що суд першої інстанції неповністю зясував обставини справи, господарське зобов’язанняміж ТзОВ «Тантал» та ПП «Ренко плюс» вчинено з метою ухилення від сплати податків, а відтак, є таким, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу, покликавшись на обставини, які в ній викладені, просив постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Представники відповідача ТзОВ «Танталл» в судовому засіданні апеляційну скаргу заперечили, вважають постанову суду першої інстанції законною та обґрунтованою, просять апеляційну скаргу залишити без задоволення,а постанову суду першої інстанції без змін.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що вперіод з 16.05.2007 року по 05.06.2007 року ДПІ у Шевченківському районі м. Львова було проведено виїзну планову перевірку ТзОВ «Танталл» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 11.05.2006 року по 31.12.2006 року. В результаті проведеної перевірки податковою інспекцією було виявлено факт проведення господарських операцій з ПП «Ренко плюс» державна реєстрація якого припинена рішенням господарського суду Львівської області 26.12.2007 року.

Як вбачається з акту перевірки № 1014/127/23-1/34368114 від 12.06.2008 року та матеріалів справи в листопаді 2006 року ПП «Ренко плюс» (продавець) відпустив ТзОВ «Танталл» товар на загальну суму 1011503,17 грн., що підтверджується податковими та видатковими накладними (а.с. 14-32 ). За придбаний у ПП «Ренко плюс» товар на загальну суму 1011503,17 грн., ТзОВ «Танталл» розрахувалося належним чином, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с. 58-59). На момент здійснення господарських операцій ПП «Ренко плюс» був зареєстрований у встановленому законом порядку і не був виключений з державного реєстру підприємств і організацій України. Товар, який був предметом купівлі-продажу не обмежений та не вилучений з цивільного обороту України. Таким чином, господарські операції, що є предметом даного спору, здійснювалися правоздатними юридичними особами і по своїй суті не суперечать інтересам держави.

          Відмовляючи в задоволені позову, щодо визнання угоди недійсною, суд першої інстанції не врахував того, що вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову.

З матеріалів справи вбачається, що на обґрунтування позову позивач послався на статті 207, 208 ГК України.

Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін – у разі виконання зобов’язання обома сторонами – в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а в разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, – нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Тому позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 04.12.1990 № 509-XII „Про державну податкову службу в Україні”, можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК України. За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Згідно з частиною 1 статті 208 ГК України передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 ГК.

Відповідно до статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у ній.

Суд першої інстанції правильно не застосував санкції, встановлені за виконання угод, укладених з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Встановлені частиною 1 статті 208 ГК санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених статтею 250 цього Кодексу, – протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб’єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Як вбачається з матеріалів справи, виконання господарського зобов'язання, укладеного між ПП «Ренко плюс» та ТзОВ «Танталл» відбулося згідно податкових накладних, виписаних ПП «Ренко плюс» у листопаді 2006 року. Позов подано позивачем до суду 11.03.2008 року. Таким чином, на час подання адміністративного позову спливли строки встановлені ст. 250 ГК України, протягом яких могли бути застосовані санкції встановлені ч.1 ст. 208 ГК України.

            Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

            Згідно вимог ч.1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

       Із врахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з огляду на системний аналіз ст.ст. 207, 208 ГК України та ст.ст. 215, 228 ЦК України провадження в частині позову про визнання господарського зобов’язання недійсним підлягає закриттю на підставі п. 1 ч.1 ст. 157 КАС України. В решті постанова суду підлягає залишенню без змін, оскільки суд першої інстанції прийшов до законного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні вимоги про стягнення в дохід держави коштів.

Керуючись п. 1 ч.1 ст. 157, ч. 3 ст. 160, ст. 195, ст. 196, п.1 ст. 198, ст. 200, ч.1 ст. 203, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

          Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Львівської області від 18 червня 2008 року в справі № 3/92А в частині відмови в задоволені вимог про визнання угоди недійсною скасувати із закриттям провадження у справі, а в решті постанову залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом одного місяця з дня набрання ухвалою законної сили.

     Головуючий:                                                                                  О.Б. Заверуха

     Судді:                                                                                              І.Я. Олендер

                                                                                                               Д.М. Старунський