Ухвала суду № 43472617, 02.04.2015, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 822/41/15

Головуючий у 1-й інстанції: Лабань Г.В.

Суддя-доповідач: Полотнянко Ю.П.

02 квітня 2015 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Драчук Т. О. Загороднюка А.Г. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Бондаренко С.А.,

Позивач: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4

Представник відповідача: Брикайла В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивачі звернулися до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії.

Відповідно до постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2015 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити .

В судовому засіданні представник відповідача повністю підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити .

Позивачі проти апеляційної скарги заперечили та просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, думку сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2015 року - без змін, виходячи з наступного.

ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 являються громадянами Республіки Молдова.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_2 і ОСОБА_3 народився син - ОСОБА_5, який є громадянином України.

Отже, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 є батьками громадянина України - ОСОБА_5, а ОСОБА_4 являється його повнорідною сестрою. Позивач ОСОБА_4 є матір'ю малолітнього ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, який є громадянином України, а також перебуває в шлюбі з громадянином України ОСОБА_9 з 2013 року, а згідно із п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.

27.07.2011 року позивачами було отримано посвідки на постійне проживання, які були видані на підставі Висновку про отримання дозволу на імміграцію та залишення в Україні на постійне проживання громадян ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, затвердженого начальником ВГІРФО УМВСУ в Хмельницькій області І.В. Логіним 12.07.2011 року.

08.09.2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до відповідача із заявами про надання обґрунтованого висновку про законність підстав надання дозволу на імміграцію та документування посвідкою на постійне проживання з досягненням 45-річного віку, а ОСОБА_4 аналогічну заяву з досягненням 25-річного віку. За результатами розгляду даних заяв відповідачем 19.12.2014 року було винесено висновки щодо скасування дозволу на імміграцію позивачів та рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну: ОСОБА_2 №21, ОСОБА_3 №20 та ОСОБА_4 №22. Підставою прийняття даних висновків і рішень відповідачем вказано п.6 ч.1 ст. 13 Закону України "Про імміграцію".

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства регламентує Закон України "Про імміграцію" (далі - Закон) від 07.06.2001 року № 2491-III.

Відповідно до ст. 1 вищенаведеного Закону визначено, що імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Відповідно до абз. 6 ст. 1 Закону (в редакції, чинній на момент звернення позивача із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну) посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Так, статтею 12 Закону визначено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1)з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Згідно п.6 ч.1 ст.12 Закону України "Про імміграцію" є відсилочною нормою, а саме, при посиланні на нього має бути також зазначена норма іншого закону, яка передбачає інші підстави для скасування дозволу на імміграцію, крім тих, що наведені у ст.12 Закону України "Про імміграцію", проте відповідачем при винесенні оскаржуваних рішень цього зроблено не було.

Як вбачається з матеріалів справи, дозвіл на імміграцію був наданий позивачеві у 2011 році при відсутності будь-яких протиправних дій з його сторони.

Відповідно до п.4 ч.2 ст. 4 Закону дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції особам, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України

Згідно зі п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.

Крім того, при наданні дозволу на імміграцію, спеціалісти органу реєстрації керувалися "Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію й поданнями про його скасування і виконання прийнятих рішень" затвердженого Постановою КМУ № 1983 від 26.12.2002.

Зокрема, територіальні органи формуючи справу, виконуючи вимоги встановлені п.п. 12, 14 зазначеного вище Порядку, зобов'язані були перевірити підстави, законність перебування в Україні іммігранта, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погодити це питання з органами місцевого самоврядування, надіслати відповідні запити, у межах своєї компетенції з'ясувати питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію. А відтак позивачі не можуть нести відповідальність за орган , який не в повній мірі відібрав документи і належним чином оформив такі справи.

Так, п. 23 Порядку визначає, що ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. Однак, всупереч цьому, рішення було прийнято за відсутності позивачів.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, тому постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 198 та статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2015 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 07 квітня 2015 року.

Головуючий Полотнянко Ю.П.

Судді Драчук Т. О.

Загороднюк А.Г.