Ухвала суду № 43438820, 31.03.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження №22-ц/796/5016/2015 Головуючий в 1 інстанції - Камбулов Д.Г.

Доповідач - Желепа О.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого: Желепи О.В.

суддів: Кабанченко О.А., Рубан С.М.

при секретарі: Осмолович В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 16 лютого 2015 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» про стягнення коштів за договором банківського вкладу та процентів,-

заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ПАТ «ВТБ Банк» про стягнення коштів за договором банківського вкладу та процентів.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що 16 червня 2014 року між нею та товариством «ВТБ Банк» було укладено договір банківського вкладу № R4114/38539D/K110 від 16.06.2014 року, відповідно до умов якого відповідач прийняв від неї грошові кошти у розмірі 77034, 25 доларів США на строк з 16.06.2014 року по 15.09.2014 року. Відповідно до умов договору банк мав нарахувати позивачу проценти на суму вкладу в розмірі 9,3 % річних. Але в порушення умов договору по закінченню терміну його дії, відповідач відмовляється повертати позивачу суму вкладу та нараховані проценти. На заяву позивача про виконання відповідачем умов договору щодо повернення банківського вкладу та процентів по ньому, відповідач надав відповідь, в якій повідомив про неможливість повернення банківського вкладу, посилаючись на постанову НБУ № 758 від 01.12.2014 року, якою уповноважені банки були зобов'язані обмежити видачу готівкових коштів у валюті. Вважає, що дії відповідача, який в односторонньому порядку відмовився виконувати взяті на себе зобов'язання, порушують її конституційні права та умови укладеного між сторонами договору.

З врахуванням уточнених позовних вимог позивачка просила суд відповідно до положень ст.ст. 8, 41, 55 Конституції України, ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 4, 15, 16, 319, 386, 525, 526, 1058, 1060 ЦК України, ч.2 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», стягнути з відповідача на її користь за договором банківського вкладу № R4114/38539D/K110 від 16.06.2014 року суму вкладу у розмірі 80 234, 52 доларів США, яка складається з суми вкладу з урахуванням капіталізованих процентів у розмірі 80 135, 34 доларів США, та суми процентів у розмірі 99, 18 доларів США, одноразово у готівковій формі через касу банку.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 16.02.2015 року позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» про стягнення коштів за договором банківського вкладу та процентів - задоволено у повному обсязі.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» (м. Київ, бульвар Шевченка/ вулиця Пушкінська, 8/26, ідентифікаційний код 14359319) на користь ОСОБА_1, (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) за договором банківського вкладу № R4114/38539D/K110 від 16.06.2014 року суму вкладу у розмірі 80 234 (вісімдесят тисяч двісті тридцять чотири) долари США 52 центи, яка складається з суми вкладу з урахуванням капіталізованих процентів у розмірі 80 135, 34 доларів США, та суми процентів у розмірі 99, 18 доларів США, одноразово у готівковій формі через касу банку.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» (м. Київ, бульвар

Шевченка/ вулиця Пушкінська, 8/26, ідентифікаційний код 14359319) в дохід держави судовий збір у розмірі 3654 (три тисячі шістсот п'ятдесят чотири) гривні.

Не погодившись з таким рішенням, представник ПАТ «ВТБ Банк» подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у позові в повному обсязі. Вказував на те, що суд не надав належної оцінки Постанові Національного Банку України № 758 від 01.12.2014 року «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України», внаслідок прийняття якої Банк вимушений був обмежити видачу готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах до 15 000 гривень на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом НБУ. Введення зазначених обмежень зумовлено не внутрішніми розпорядженнями ПАТ «ВТБ БАНК», а виключно у зв'язку з прийняттям Правлінням НБУ Постанови № 758 від 01.12.2014 року. Зазначав, що банк жодним чином не порушує права позивача, оскільки не відмовляється повертати останньому грошові кошти, а лише наполягає на поверненні їх частинами з дотриманням добових лімітів, встановлених Постановою Національного банку України №758 від 01.12.2014 року «Про врегулювання ситуації грошово-кредитному та валютному ринках України».

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача доводи скарги підтримала.

Позивач до апеляційного суду не з`явилась, про розгляд справи повідомлена.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 1060 ЦК України, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Згідно ст. 1074 ЦК України обмеження права клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Згідно ч.1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що в разі, коли у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що 16 червня 2014 року між позивачем ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «ВТБ банк» було укладено договір банківського вкладу № К4114/38539Б/КІ10 «класичний» від 16.06.2014 року, відповідно до умов якого відповідач прийняв від позивача грошові кошти у розмірі 77034, 25 доларів США на строк з 16.06.2014 року по 15.09.2014 року. Відповідно до умов договору банк мав нарахувати позивачу проценти на суму вкладу в розмірі 9,3 % річних. Умовами укладеного між сторонами договору передбачено право клієнта на повернення вкладу та процентів по ньому у готівковій формі через касу банку (а.с. 4).

Судом встановлено, що позивач 05.12.2014 року звертався до відповідача з письмовою вимогою про повернення банківського вкладу (а.с. 6), але відповідач, всупереч вимогам ЦК України та умовам, укладеного договору, банківський вклад не повернув, та не сплатив на користь позивача проценти по ньому пославшись на постанову НБУ України № 758 від 01.12.2014 року «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринку», якою уповноважені банки зобов'язані обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті або банківських металів з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах до 15 000 грн. на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом НБУ.

Відповідно до довідки відповідача від 16.02.2015 року про стан рахунку ОСОБА_1, станом на 16.02.2015 року обліковується наступна сума вкладу на рахунку ОСОБА_1, відкритому у Оболонському відділенні ПАТ «ВТБ БАНК» по договору банківського вкладу № R4114/38539D/K110від 16.06.2014 року: сума вкладу 80135, 34 долари США; - сума відсотків - 99, 18 доларів США.

Станом на день розгляду справи апеляційним судом відповідач кошти не повернув.

Як вбачається із вищенаведених умов укладеного між сторонами договору, банк зобов'язаний повернути вклад в дату закінчення строку розміщення. Проте, в порушення вимог ст.ст. 1060, 1068 ЦК України та умов договорів сума вкладу та сума процентів, нарахованих за фактичний термін користування сумами вкладів позивачці до цього часу не повернуті, незважаючи на її звернення до банку із відповідними вимогами.

Згідно ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За таких обставин, зважаючи на зазначені приписи законодавства та умови договору, укладеного між позивачкою та відповідачем, останнім протиправно невиконані обов'язки щодо повернення їй у строк вкладу (депозиту) та суму процентів, нарахованих за фактичний термін користування сумами вкладів.

Відповідно до ч.3 ст.533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Відповідно до п.1.6. «Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами», затвердженого постановою Правління НБУ від 03.12.2003 №516, Банк сплачує вкладнику суму вкладу (депозиту) і нараховані за ним проценти у валюті вкладу (депозиту), якщо грошові кошти надійшли на вкладний (депозитний) рахунок в іноземній валюті, або на умовах та в порядку, передбачених договором, відповідно до заяви вкладника - в іншій іноземній валюті чи в національній валюті.

З огляду на вказане суд першої інстанції обґрунтовано визнав, що зобов'язання відповідача щодо повернення позивачці суми вкладу за укладеними договорами та суми процентів, нарахованих за фактичний термін користування сумою вкладу має бути виконане у валюті вкладу - доларах США, що не суперечить законодавству.

За таких обставин суд першої інстанції правильно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі.

Крім того, колегія суддів враховує також і те, що Європейський суд з прав людини у справі Z0LOТАS ПРОТИ ГРЕЦІЇ (Nо 2) зазначив наступне: «Суд зазначає, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід'ємні для банківських операцій і пов'язаним з ними правом.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»: «суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права».

Відмовляючись повернути всі кошти, які належать на праві власності позивачу, відповідач порушує положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст.1 Першого Протоколу, підписаного та ратифікованого Україною, яка у відповідності до ст.5 цього ж протоколу, є додатковою статтею Конвенції.

Таке порушення виявилося в наступному:

У ст.1 Протоколу №1 вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Цей же принцип закріплено і в ст. 41 Конституції України.

Але, в порушення цих норм, позивач позбавлений права користуватися своїм майном. В даному випадку його майном є грошові кошти, які відповідач отримав від позивача на умовах строковості та платності, та до цього моменту не повернув.

Дослідивши наявні в справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що обставини справи, які суд вважав встановленим є доведеними.

Висновки суду про наявність підстав для задоволення позову відповідає цим обставинам та вимогам Закону.

Посилання представника банку на те, що грошові кошти знаходяться на рахунку позивача і останній має можливість їх отримувати відповідно до лімітів встановлених національним банком, колегія не приймає, так як погоджується з висновками суду, щодо порушення прав позивача на вільне розпорядження своїм майном, та право останнього отримати власні грошові кошти в повному обсязі, а не з врахуванням обмежень, які встановлені нормативним актом, (постановою Національного банку України) який має меншу юридичну силу, ніж правові норми наведені судом, які не допускають таких обмежень.

Таким чином, суд першої інстанції повно встановив обставини, що мають значення для даної справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Суд при винесенні рішення правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому колегія суддів відхиляє апеляційну скаргу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» відхилити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 16 лютого 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Головуючий Судді: