Ухвала суду № 43408156, 31.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2015 року м. Київ К/800/8049/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Донця О.Є.,

суддів: Логвиненка А.О.,

Мороза В.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кабінету Міністрів України на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 16.12.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2015 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Природні ресурси», Товариства з обмеженою відповідальністю «Східний Геологічний Союз», Товариства з обмеженою відповідальністю «Куб-Газ», Товариства з обмеженою відповідальністю «Тисагаз», Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго-сервісна компанія «Еско-Північ», Приватного акціонерного товариства «Нафтогазвидобування», Спільного підприємства «Полтавська газонафтова компанія», Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз-Альянс», Публічного акціонерного товариства «ДНІПРОАЗОТ», Публічного акціонерного товариства «РІВНЕ АЗОТ» до Кабінету Міністрів України, треті особи - Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», Публічне акціонерне товариство «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського», про визнання незаконною та нечинною постанови в частині,

в с т а н о в и л а:

Приватне акціонерне товариство «Природні ресурси», Товариство з обмеженою відповідальністю «Східний Геологічний Союз», Товариство з обмеженою відповідальністю «Куб-Газ», Товариство з обмеженою відповідальністю «Тисагаз», Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерго-сервісна компанія «Еско-Північ», Приватне акціонерне товариство «Нафтогазвидобування», Спільне підприємство «Полтавська газонафтова компанія», Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз-Альянс», Публічне акціонерне товариство «ДНІПРОАЗОТ», Публічне акціонерне товариство «РІВНЕ АЗОТ» звернулися до окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Кабінету Міністрів України, треті особи - Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», Публічне акціонерне товариство «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського», про визнання незаконною та нечинною постанови в частині.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 16.12.2014 року позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Природні ресурси», Товариства з обмеженою відповідальністю «Східний Геологічний Союз», Товариства з обмеженою відповідальністю «Куб-Газ», Товариства з обмеженою відповідальністю «Тисагаз», Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго-сервісна компанія «Еско-Північ», Приватного акціонерного товариства «Нафтогазвидобування», Спільного підприємства «Полтавська газонафтова компанія», Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз-Альянс», Публічного акціонерного товариства «ДНІПРОАЗОТ», Публічного акціонерного товариства «РІВНЕ АЗОТ» було задоволено. Визнано незаконними і нечинними пункти 1-4 постанови Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року № 647 «Про порядок закупівлі природного газу промисловими, енергогенеруючими та теплогенеруючими (в частині промислових обсягів газу) підприємствами» та додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року № 647 «Перелік промислових, енергогенеруючих та теплогенеруючих (в частині промислових обсягів газу) підприємств» з 29.11.2014 року. Зобов'язано Кабінет Міністрів України, відповідно до частини 11 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, після набрання постановою суду законної сили невідкладно опублікувати резолютивну частину даної постанови суду у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2015 року апеляційні скарги Кабінету Міністрів України та Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» було залишено без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 16.12.2014 року - без змін.

У касаційній скарзі Кабінет Міністрів України, не погоджуючись з даними рішеннями, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 16.12.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2015 року та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Приватним акціонерним товариством «Природні ресурси», Товариством з обмеженою відповідальністю «Східний Геологічний Союз», Товариством з обмеженою відповідальністю «Куб-Газ», Товариством з обмеженою відповідальністю «Тисагаз», Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерго-сервісна компанія «Еско-Північ», Приватним акціонерним товариством «Нафтогазвидобування», Спільним підприємством «Полтавська газонафтова компанія», Товариством з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз-Альянс», Публічним акціонерним товариством «РІВНЕ АЗОТ» подані заперечення на касаційну скаргу, в яких вони просять залишити касаційну скаргу Кабінету Міністрів України без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Кабінету Міністрів України задоволенню не підлягає, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необгрунтованими і не надають підстав, які передбачені статтями 225 - 229 Кодексу адміністративного судочинства України для зміни чи скасування судових рішень.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Кабінетом Міністрів України 26.11.2014 року прийнято постанову «Про порядок закупівлі природного газу промисловими, енергогенеруючими та теплогенеруючими (в частині промислових обсягів газу) підприємствами» № 647, якою було визначено обов'язок з 01.12.2014 року по 28.02.2015 року державних підприємств та підприємств, зазначених у додатку, здійснювати закупівлю природного газу виключно у Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та зобов'язано газорозподільні та газотранспортні підприємства здійснювати його транспортування для таких споживачів виключно з ресурсів Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України». Пунктами 1-4 постанови Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року № 647 установлено наступне:

1. З 01.12.2014 року по 28.02.2015 року промислові, енергогенеруючі та теплогенеруючі (в частині промислових обсягів газу) підприємства згідно з додатком до цієї постанови здійснюють закупівлю природного газу виключно у гарантованого постачальника Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».

Закупівля природного газу підприємствами згідно з додатком до цієї постанови в інших постачальників природного газу не здійснюється.

Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України» укласти в установленому законодавством порядку договори з промисловими, енергогенеруючими та теплогенеруючими (в частині промислових обсягів газу) підприємствами, зазначеними у додатку до цієї постанови.

2. Газорозподільним та газотранспортним підприємствам у період з 01.12.2014 року по 28.02.2015 року здійснювати відповідно до законодавства транспортування природного газу промисловим, енергогенеруючим та теплогенеруючим (в частині промислових обсягів газу) підприємствам, зазначеним у додатку до цієї постанови, лише з ресурсів Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та в обсягах, підтверджених в установленому порядку.

Планові розподіли природного газу для промислових, енергогенеруючих та теплогенеруючих (в частині промислових обсягів газу) підприємств, зазначених у додатку до цієї постанови, з ресурсів інших, ніж ресурси Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», не приймаються.

3. Підприємства з державною формою власності здійснюють закупівлю природного газу, що використовується такими підприємствами для промислових потреб, у Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України». Така закупівля природного газу здійснюється на умовах попередньої оплати.

4. Обласним державним адміністраціям вжити відповідно до законодавства заходів до укладення промисловими, енергогенеруючими та теплогенеруючими (в частині промислових обсягів газу) підприємствами, зазначеними у додатку до цієї постанови, договорів купівлі-продажу природного газу виключно з Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України».

Вказана постанова набула чинності з дня її офіційного опублікування в «Урядовому кур'єрі» № 223 від 29.11.2014 року.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивачів, при цьому виходив з того, що пункти 1-4 постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 647 «Про порядок закупівлі природного газу промисловими, енергогенеруючими та теплогенеруючими (в частині промислових обсягів газу) підприємствами» та додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 647 «Перелік промислових, енергогенеруючих та теплогенеруючих (в частині промислових обсягів газу) підприємств» не відповідають вимогам чинного законодавства, у зв'язку із чим є незаконними і нечинними з 29.11.2014 року.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв'язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.

Частиною 2 статті 6 Закону України «Про нафту і газ» передбачено, що Кабінет Міністрів України та інші уповноважені на це органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених законом, реалізують державну політику в нафтогазовій галузі та здійснюють управління нею.

Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку природного газу регулюються Законом України № 2467-VI «Про засади функціонування ринку природного газу».

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», державне управління у сфері функціонування ринку природного газу здійснює Кабінет Міністрів України та центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики в нафтогазовому комплексі, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику в нафтогазовому комплексі, у межах повноважень, визначених законодавством.

Згідно із частиною 1 статті 4 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», державне регулювання діяльності суб'єктів ринку природного газу, в тому числі суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання, які діють на суміжних ринках, здійснюється Кабінетом Міністрів України, національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, та центральними органами виконавчої влади в межах їх повноважень.

Приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» визначено, що суб'єкти ринку природного газу мають рівні права доступу до Єдиної газотранспортної системи України.

Статтею 8 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» встановлено, що до повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування у відносинах із суб'єктами ринку природного газу відповідно до законодавства належать:

1) забезпечення ефективного використання природних, трудових і фінансових ресурсів;

2) забезпечення участі в розробленні та погодженні планів перспективного розвитку газопроводів на відповідній території;

3) сприяння розвитку газорозподільних мереж;

4) забезпечення участі у формуванні та затвердженні переліку підприємств, які в період сезонного похолодання переводяться на роботу з використанням резервних видів палива;

5) забезпечення дотримання вимог законодавства України у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування не мають права втручатися у процес регулювання режиму постачання, транспортування, зберігання, розподілу, споживання і припинення споживання природного газу.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», ринок природного газу функціонує на конкурентних засадах, за винятком діяльності суб'єктів природних монополій.

Діяльність суб'єктів ринку природного газу провадиться на принципах:

1) вільного вибору постачальників природного газу;

2) вільної торгівлі природним газом, у тому числі на аукціонах і біржах, а також шляхом проведення тендерів на постачання природного газу, крім випадків, визначених статтею 10 цього Закону;

3) регулювання рівнів тарифів на транспортування, розподіл, постачання, зберігання, закачування та відбір природного газу;

4) забезпечення рівних можливостей для доступу до Єдиної газотранспортної системи України та підземних сховищ газу, в тому числі новозбудованих газопроводів;

5) рівності прав на купівлю-продаж природного газу та провадження зовнішньоекономічної діяльності;

6) добросовісної конкуренції між учасниками ринку природного газу в умовах рівних прав та можливостей;

7) недопущення дій, спрямованих на спричинення збитків іншим суб'єктам ринку;

8) відповідальності суб'єктів ринку за порушення правил діяльності на ринку природного газу та умов договорів;

9) додержання національних стандартів, норм і правил усіма суб'єктами ринку природного газу, діяльність яких пов'язана з управлінням системами та видобутком, транспортуванням, розподілом, зберіганням, постачанням і споживанням природного газу;

10) забезпечення захисту прав та інтересів споживачів природного газу;

11) захисту навколишнього природного середовища та раціонального використання енергоресурсів.

Суб'єкти ринку природного газу провадять свою діяльність на підставі договорів (контрактів), що укладаються відповідно до законодавства.

Згідно із частиною 1 статті 20 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», постачальники мають право на доступ до Єдиної газотранспортної системи України, вільний вибір продавця ресурсу природного газу та на отримання послуг з транспортування природного газу магістральними газопроводами, газорозподільними мережами, послуг із закачування, відбору, зберігання у підземних сховищах газу згідно з умовами укладених договорів та законодавством.

Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що при прийнятті постанови від 26.11.2014 року № 647 Кабінетом Міністрів України не було дотримано приписів Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», зокрема, принципу вільного вибору постачальників природного газу, вільної торгівлі природним газом, добросовісної конкуренції між учасниками ринку природного газу в умовах рівних прав та можливостей забезпечення захисту прав та інтересів споживачів природного газу.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.07.2012 року № 705 «Про визначення гарантованих постачальників природного газу», гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», що в установленому порядку отримала ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом.

Відповідно до пункту 10 частини 1 статті 1 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», гарантований постачальник - визначене у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, газопостачальне підприємство, яке не має права відмовити споживачу в укладенні договору на постачання природного газу.

Згідно із частинами 5, 6 статті 12 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», суб'єкт, уповноважений Кабінетом Міністрів України на формування ресурсу природного газу для споживачів України, зобов'язаний забезпечити гарантованого постачальника ресурсом природного газу в необхідному йому обсязі відповідно до договорів, укладених із споживачами.

Гарантований постачальник здійснює функції з постачання природного газу на умовах, передбачених цією статтею, та має всі права і обов'язки постачальника, передбачені статтею 20 цього Закону.

Зі змісту наведених положень випливає, що статус гарантованого постачальника природного газу передбачає неможливість останнього відмовити споживачу в укладенні договору на постачання природного газу, натомість жодним чином не надає переваг та привілейованого становища такому постачальнику порівняно з іншими постачальниками природного газу.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 15 Закону України від «Про захист економічної конкуренції», антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

Вчинення антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Водночас, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року № 647, обласні державні адміністрації повинні вжити відповідно до законодавства заходи до укладення промисловими, енергогенеруючими та теплогенеруючими (в частині промислових обсягів газу) підприємствами, зазначеними у додатку до цієї постанови, договорів купівлі-продажу природного газу виключно з Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України», що не узгоджується із приписами частини 2 статті 8 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу, згідно із якою органи державної влади та органи місцевого самоврядування не мають права втручатися у процес регулювання режиму постачання, транспортування, зберігання, розподілу, споживання і припинення споживання природного газу.

Частиною 4 статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» передбачено, що акти Кабінету Міністрів України, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності (далі - державна регуляторна політика) - напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Регуляторна діяльність - діяльність, спрямована на підготовку, прийняття, відстеження результативності та перегляд регуляторних актів, яка здійснюється регуляторними органами, фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями, територіальними громадами в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

Згідно із статтею 3 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», дія цього Закону поширюється на відносини у сфері здійснення державної регуляторної політики та регуляторної діяльності.

Зі змісту постанови Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року № 647 вбачається, що вона є регуляторним актом.

Частиною 1 статті 24 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» передбачено, що кожен проект регуляторного акта, що внесений на розгляд до Кабінету Міністрів України, подається для підготовки експертного висновку щодо регуляторного впливу до структурного підрозділу Секретаріату Кабінету Міністрів України, на який рішенням Кабінету Міністрів України покладено відповідну функцію.

Згідно із частиною 1 статті 25 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом виконавчої влади або його посадовою особою, якщо наявна хоча б одна з таких обставин:

відсутній аналіз регуляторного впливу;

проект регуляторного акта не був оприлюднений;

проект регуляторного акта не був поданий на погодження із уповноваженим органом;

щодо проекту регуляторного акта уповноваженим органом було прийнято рішення про відмову в його погодженні.

В матеріалах справи містяься: пояснювальна записка до проекту постанови, довідка про погодження проекту, висновок Міністерства юстиції та протокол узгодження пропозицій до проекту постанови.

Однак, як встановлено судами, Кабінетом Міністрів України не надано доказів погодження проекту вказаної постанови Держпідприємництвом України (Державною службою України з питань регуляторної політики) та його оприлюднення.

Крім того, матеріали справи не містять доказів погодження до прийняття оскаржуваної постанови з Антимонопольним комітетом України, хоча в силу статті 20 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов'язані погоджувати з Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями проекти нормативно-правових актів та інших рішень, які можуть вплинути на конкуренцію, зокрема щодо створення суб'єктів господарювання, встановлення і зміни правил їх поведінки на ринку, або такі, що можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції на відповідних ринках, а також одержувати дозвіл Антимонопольного комітету України на концентрацію у випадках, передбачених законом.

Також не заслуговують на увагу посилання Кабінету Міністрів України на параграфи 33, 37, 38, 39 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 року № 950, згідно з якими саме на розробника проекту акту Кабінету Міністрів України, яким в даному випадку є Міненерговугілля, покладено обов'язок визначення заінтересованих органів та подальше погодження вказаного проекту з ними у встановлений строк, вжиття вичерпних заходів під час опрацювання проекту акту Уряду для врегулювання розбіжностей (проведення узгоджувальних процедур, консультацій, нарад, робочих зустрічей тощо), організація та проведення громадських обговорень, оскільки спірна постанова прийнята Кабінетом Міністрів України і саме цей суб'єкт владних повноважень є відповідальним за правомірність прийнятого ним рішення.

Згідно із висновком Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок закупівлі природного газу промисловими, енергогенеруючими та теплогенеруючими (в частині промислових обсягів газу) підприємствами», вказаний проект погоджено із зауваженнями щодо невідповідності актам законодавства, що мають вищу юридичну силу, та вимогам нормо-проектувальної техніки.

Разом з тим, висновок Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи проекту датовано 28.11.2014 року, в той час як постанова № 647 прийнята Кабінетом Міністрів України 26.11.2014 року, що свідчить про фактичну відсутність висновків правової експертизи проекту на день прийняття Кабінетом Міністрів України оскаржуваної постанови.

Вищевикладене надає суду підстави для висновку про те, що пункти 1-4 постанови Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року № 647 «Про порядок закупівлі природного газу промисловими, енергогенеруючими та теплогенеруючими (в частині промислових обсягів газу) підприємствами» та додаток до даної постанови не відповідають вимогам чинного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов вірного висновку, визнавши незаконними і нечинними пункти 1-4 постанови Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року № 647 «Про порядок закупівлі природного газу промисловими, енергогенеруючими та теплогенеруючими (в частині промислових обсягів газу) підприємствами» та додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року № 647 «Перелік промислових, енергогенеруючих та теплогенеруючих (в частині промислових обсягів газу) підприємств» з 29.11.2014 року.

Посилання Кабінету Міністрів України про порушення судом першої інстанції вимог процесуального права не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Згідно із часиною 2 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки судів щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Кабінету Міністрів України - залишити без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 16.12.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2015 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Природні ресурси», Товариства з обмеженою відповідальністю «Східний Геологічний Союз», Товариства з обмеженою відповідальністю «Куб-Газ», Товариства з обмеженою відповідальністю «Тисагаз», Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго-сервісна компанія «Еско-Північ», Приватного акціонерного товариства «Нафтогазвидобування», Спільного підприємства «Полтавська газонафтова компанія», Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз-Альянс», Публічного акціонерного товариства «ДНІПРОАЗОТ», Публічного акціонерного товариства «РІВНЕ АЗОТ» до Кабінету Міністрів України, треті особи - Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», Публічне акціонерне товариство «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського», про визнання незаконною та нечинною постанови в частині - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: О.Є. Донець

А.О. Логвиненко

В.Ф. Мороз