Ухвала суду № 43408155, 24.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" березня 2015 р. м. Київ К/800/16032/14

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),суддівМаслія В. І., Черпіцької Л. Т.,розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Антрацитівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2014 року у справі за позовом Державного підприємства "Антрацит" до Антрацитівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Луганській області про скасування вимоги,

встановив:

Державне підприємство "Антрацит" звернулось з позовом до Антрацитівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Луганській області про скасування вимоги про сплату боргу № Ю-02 від 06 листопада 2013 року.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2014 року, позов задоволено: скасовано вимогу Антрацитівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Луганській області про сплату боргу форми № Ю-02 від 06 листопада 2013 року на суму 9 873 916 грн 31 коп.

Не погоджуючись з рішеннями судів, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові.

В запереченнях позивач просив залишити скаргу без задоволення.

Заслухавши доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судами встановлено, що 06 листопада 2013 року відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-02 в сумі 9 873 916 грн 31 коп.

Не погоджуючись із вимогою відповідача, позивач звернувся до адміністративного суду.

Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що мораторій на задоволення вимог кредиторів розповсюджується на спірне рішення, прийняте відповідачем 06 листопада 2013 року.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками судів.

Розглядаючи спір, суди застосували Закон України від 14 травня 1992 року № 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції з 19 січня 2013 року.

Так, відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 19 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію. Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення виконавчого провадження. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє органи державної виконавчої служби за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та знаходженням його майна. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах; забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій; не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій; зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію; не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми тощо. Мораторій на задоволення вимог кредиторів застосовується до вимог кредиторів щодо відшкодування збитків, що виникли через відмову боржника від виконання правочинів (договорів) у процедурі санації, у порядку, передбаченому цим Законом.

Частиною 5 ст. 19 цього Закону визначено, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів; на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян; на виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов'язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення.

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідації з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

Системний аналіз вказаних норм свідчить, що з порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати договори та вчиняти інші правочини, у зв'язку з чим у нього виникають права та обов'язки, виконання яких забезпечується на загальних засадах, а отже дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями, згідно із загальними правилами, нараховуються неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), в т. ч. і штрафних санкцій, нарахованих на підставі Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Даний висновок також кореспондує зі змістом ч. 1 ст. 38 Закону України № 2343-XII, згідно з якою, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури: господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу за виключенням укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу в процедурі ліквідації тощо; строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав; у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута; відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю; продаж майна банкрута допускається в порядку, передбаченому цим Законом; скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається; вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури протягом двох місяців з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Кредитори, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі; виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбачених цим розділом.

При цьому обмеження щодо погашення сум недоїмки у порядку черговості, що надходять від платника єдиного внеску, Закон № 2343-XII не містить, а, відповідно, і мораторій до погашення цих сум в силу своєї визначеності не може бути застосований.

Так, згідно із ч. 6 ст. 25 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.

За таких обставин у справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору неправильно застосували норми матеріального права.

Разом з цим, суди неправомірно застосували закон в часі, що підтверджується постановою Вищого господарського суду України від 19 грудня 2013 року у справі № 913/124/13-г про банкрутство ДП "Антрацит".

Таким чином відповідачем прийнято рішення, - вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06 листопада № Ю-02, за наявності законних підстав.

Утім для правильного вирішення цієї справи судам необхідно встановити правильність нарахування відповідачем суми недоїмки, з урахуванням зарахованих сум за попередні періоди на існуючу заборгованість, тоді як суд касаційної інстанції позбавлений повноважень встановлювати нові обставини у справі, а отже рішення судів підлягають скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції на новий розгляд.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Антрацитівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Луганській області задовольнити частково.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: