Ухвала суду № 43408136, 24.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" лютого 2015 р. м. Київ К/800/36166/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Голубєвої Г.К.,

Юрченко В.П.

секретар Антипенко В.В.,

за участю представника Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників - Мороза О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (далі - Товариство) на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 квітня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 5 червня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників (далі - Центральний офіс),

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2014 року Товариство звернулось до суду з адміністративним позовом про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ №0001634210, № 0001644210 від 12 листопада 2013 року.

На обґрунтування позову зазначило, що висновки Центрального офісу є безпідставними, оскільки вони не підтверджуються чинним законодавством та спростовуються наявними у Товариства первинними документами.

17 квітня 2014 року постановою Окружного адміністративного суду м. Києва, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 5 червня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що Товариством не підтверджено належними доказами факт здійснення господарських операцій з виконання робіт за укладеними з контрагентами договорами.

Відомості про фактичне виконання укладених договорів є недостовірні, а документи, які підтверджують такі відомості, є наслідками укладення фіктивних угод.

Товариство звернулось із касаційною скаргою про скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду і ухвалення нової постанови про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, з 8.08.2013 року до 21.08.2013 року ДПІ здійснила позапланову виїзну перевірку Товариства з питань правильності обчислення та своєчасності сплати до державного бюджету податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість при проведенні взаєморозрахунків з ТОВ «Технотел» за період з 1.03.2011 року до 31.03.2011 року та з 1.09.2011 року до 31.12.2011 року, за наслідками якої 25.10.2013 року був складений акт перевірки.

У акті перевірки зазначено, що Товариством у порушення п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України №334/94-ВР від 28.12.1994 року «Про оподаткування прибутку підприємств», п.,п. 138.1, 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України № 2755-VI від 2.12.2010 року завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, у розмірі 1 074 253,00 грн., а також у порушення пп. 7.2.3, 7.2.8 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР від 3.04.1997 року «Про податок на додану вартість», п.,п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України № 2755-VI від 2.12.2010 року занижений податок на додану вартість, у розмірі 677 609,00 грн.

12 листопада 2013 року ДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення: № 00001634210 щодо збільшення Товариству суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, у розмірі 994 972,00 грн., № 0001644210 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, у розмірі 1 074 253,00 грн.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 8.09.2011 року між Товариством та ТОВ «Технотел» був укладений договір №807720-211-211, згідно якого Постачальник зобов'язується поставити Покупцю: обладнання кондиціонування повітря, обладнання моніторингу температури об'єкта та передачі аварійного сигналу, а також надати Послуги з його монтажу, демонтажу, пусконалагодження відповідно до Вихідних даних та Специфікацій для облаштування площадок оптичної магістральної мережі DWDM, техпереозброєння за розділом енергозабезпечення, а Покупець зобов'язується прийняти Обладнання і Послуги, оплатити Постачальнику їх вартість.

На підтвердження виконання зазначеного договору Товариство надало специфікацію, опису технічних рішень, зразок підпису уповноваженої особи Товариства, видаткові накладні, акти приймання-передачі наданих послуг, платіжні доручення, податкові накладні, розпорядження, витяг з журналу реєстрації довіреностей, прибуткові ордери, довіреності, накладні, акти приймання-передачі, листи про направлення у відрядження автомобіля, витяг з журналу обліку робіт.

Обладнання, отримане на центральному складі філії «Дирекція первинної мережі» Товариства, переміщувалось власним транспортом до місць встановлення де монтувалося працівниками Виконавця, що підтверджується розпорядженнями на службове відрядження водіїв, посвідченнями на відрядження, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними.

6 серпня 2004 року та 4 червня 2010 року між Товариством та ТОВ «Технотел» були укладені договори №030ВР/389-034вх, №2/04-К-1514/31 щодо надання послуг.

Для підтвердження виконання зазначених договорів Товариство надало: перелік робіт; перелік обладнання; списки відповідальних осіб; рахунок-фактури; акт здачі-приймання наданих послуг; податкові накладні; платіжні доручення; акцепт тендерної пропозиції; тендерну (комерційну) пропозицію; листи щодо сервісного обслуговування; витяг з журналу обліку робіт; акти виконаних робіт; акти виявлення несправності техніки; витяг з журналу проведення інструктажів; витяг з журналу про профілактику і ремонт обладнання; лист ТОВ «Технотел» про залучення для виконання робіт субпідрядника - ТОВ «Спектор Сервіс».

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 статті 5 (підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» будь - які витрати не підтверджені розрахунками, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку, не належать до складу валових витрат.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 131 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податку на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 статті 138 Податкового кодексу України).

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з пп. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Відмовляючи в задоволені позову, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що Товариством не були дотримані вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту та валових витрат, а також щодо правомірності відображення їх у податковій звітності, оскільки первинні документи, які надані Товариством на підтвердження реальності укладених договорів з його контрагентом, не можна визнати достатніми доказами у справі з урахуванням наведених законодавчих норм.

Колегія суддів вважає такий висновок судів попередніх інстанцій передчасним з таких підстав.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову незалежно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи, як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, ч. 4 та 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При прийнятті постанови суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Крім того, відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій, залишили поза увагою докази надані Товариством до матеріалів адміністративної справи, зокрема пакувальні аркуші, Правила технічної експлуатації електроустановок телекомунікаційних мереж.

При новому розгляді адміністративної справи суду першої інстанції слід врахувати викладене і при оцінці доводів сторін правильно застосувати норми матеріального права, надати належну оцінку наявним у справі доказам на предмет встановлення реального виконання господарських операцій, а у разі їх недостатності запропонувати сторонам надати додаткові докази, а також пояснення, з урахуванням вимог Кодексу адміністративного судочинства України щодо допустимості доказів (стаття 70) та обов'язку доказування (стаття 71).

Відповідно до п. 2 ст. 217 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Колегія суддів прийшла до висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, адміністративна справа направленню до суду першої інстанції для нового розгляду.

Керуючись ст., ст. 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 квітня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 5 червня 2014 скасувати, адміністративну справу направити до Окружного адміністративного суду м. Києва на новий розгляд.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.

Судді: Сірош М.В.

Голубєва Г.К.

Юрченко В.П.