Ухвала суду № 43408137, 17.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.03.2015 м. Київ №К/800/62040/14,

К/800/9217/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Лосєва А.М., розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Протеїн-Продакшн» та касаційну скаргуКіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області на постановуКіровоградського окружного адміністративного суду від 25.03.2013 та ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2014 у справі №1170/2а-298/12 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Протеїн-Продакшн» доКіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Протеїн-Продакшн» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби від 11.01.2012 №0000092360, №0000102360.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25.03.2013 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2014, позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції від 11.01.2012: №0000092360 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 300239 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 33766 грн.; №0000102360 в частині зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на 37420 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідач у касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення в частині задоволення позову та прийняти нове рішення про відмову у у задоволенні позовних вимог повністю.

Переглянувши судові рішення в межах касаційних скарг, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для відхилення касаційних скарг, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині правомірності віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість в деклараціях з податку на додану вартість по взаємовідносинах із ФОП ОСОБА_1 за період з 01.05.2011 по 30.05.2011 та з ТОВ «Сервіс-К.М.Б.» за період з 01.08.2011 по 31.08.2011, результати якої оформлено актом перевірки №172/23-6/36390340 від 23.11.2011.

За висновками вказаного акту встановлено порушення позивачем:

- ч.1 ст. 203, 207, 208, 215, 216, 228, 626, 629, 655, 656, 658, 662 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п.5 ст.203 Цивільного кодексу України), по правочинах, здійснених ТОВ «ТД Протеїн-Продакшн» з ФОП ОСОБА_1, ПП «Мирт-СВ», ТОВ «Сервіс-К.М.Б.»;

- пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на вартість», п.198.3, п.198.6 ст.196 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ «ТД Протеїн-Продакшн» занижена сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 749066 грн., завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 344490 грн., а також завищено залишок від'ємного значення ПДВ (ряд. 24 декларації) за грудень 2010 року та січень 2011 року на суму 189 грн., за березень 2011 року на суму 15760 грн. та за квітень 2011 року на суму 225542 грн.

На підставі акту перевірки винесені податкові повідомлення-рішення від 11.01.2012:

- форми «Р» №0000092360, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 816599 грн., з яких 749066 грн. - за основним платежем, 67533 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- форми «В4» №0000102360, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 344490 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов частково, з чим погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що відповідачем не доведено безтоварність господарських операцій позивача з його контрагентами ПП «Мирт-СВ», ТОВ «Сервіс-К.М.Б.» та відповідно наявність порушень позивачем податкового законодавства при здійсненні господарських операцій з ними.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

У пункті 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до положень Закону України «Про податок на додану вартість» визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності (пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 цього Закону).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Згідно вимог підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Аналогічні положення містить Податковий кодекс України.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність.

Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

При цьому, платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем та/або порушення ним правил здійснення господарської діяльності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій позивача з його контрагентами (постачальниками): ПП «Мирт-СВ», ТОВ «Сервіс-К.М.Б.» за договорами №25/01-11 від 25.01.2011 та №25/08КМБ від 25.08.2011, предметом яких є поставка насіння сої, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України. При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

Податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах, оформлених за результатами проведення господарських операцій з ПП «Мирт-СВ» та ТОВ «Сервіс-К.М.Б.», а також не зазначав про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства. В обґрунтування прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються лише на результатах актів перевірок контрагентів позивача (ПП «Мирт-СВ», ТОВ «Сервіс-К.М.Б.»), а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді. Разом з цим, обставини, встановлені в актах перевірок, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Судами були досліджені усі первинні документи, складені на реалізацію укладених з ПП «Мирт-СВ» та ТОВ «Сервіс-К.М.Б.» договорів, та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, а також реальне виконання сторонами укладених правочинів.

Окрім того, суди попередніх інстанцій, оцінюючи висновки податкового органу про нікчемність правочинів, укладених позивачем з названими контрагентами, дійшли вірних висновків про те, що факт нікчемності правочинів або визнання їх такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам ст. ст. 203, 215, 228, Цивільного кодексу України, має бути визнаний недійсним в судовому порядку.

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товару в господарській діяльності, відтак суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з ПП «Мирт-СВ» та ТОВ «Сервіс-К.М.Б.».

У той же час, суди попередніх інстанцій цілком обґрунтовано визнали законним виключення податковим органом з податкового обліку позивача витрат по сплаті ПДВ на оплату товару, придбаного за наслідками господарських операцій з ФОП ОСОБА_1

Оцінюючи правильність врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаного у контрагента насіння сої суди, дослідивши первинні документи, складені на реалізацію договору поставки №22-11АН від 02.11.2010, укладеного між позивачем та ФОП ОСОБА_1, правомірно звернули увагу на те, що з метою податкового обліку господарські операції мають оформлюватися будь-якими первинними документами, але їх зміст та складання повинні відповідати не лише вимогам податкового законодавства, а й законодавчо установленим вимогам щодо оформлення такої операції або звичаєвій практиці, внаслідок чого поставка товару повинна підтверджуватись первинними документами, які властиві для цієї операції.

Зокрема, на те, що на підтвердження факту транспортування придбаного насіння сої, поставленого у листопаді 2010 року, загальною вагою 76,44 т позивачем не надано жодного доказу, як і не надано другі екземпляри товарно-транспортних накладних, які позивач як вантажоодержувач, повинен був отримати від перевізника, з метою оприбуткування, ведення складського, оперативного та бухгалтерського обліку щодо придбаних товарів.

Зазначені висновки також підтверджуються тим, що державні номерні знаки транспортних засобів, які вказані перевізних документах ФОП ОСОБА_1 та відтворені у журналі зважування вантажів позивача належать вантажним автомобілям, які на час проведення спірних операцій були зареєстровані за іншими громадянами, жоден з яких на запит суду не підтвердив взаємовідносини з ФОП ОСОБА_1 щодо перевезення вантажів для ТОВ «ТД Протеїн-Продакшн».

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій, які, встановивши безтоварність операцій між позивачем та його контрагентом (ФОП ОСОБА_1.), не знайшли підстав вважати правомірним формування позивачем податкового кредиту внаслідок проведення безтоварних господарських операцій з останнім.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для часткового задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційних скарг викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, що у відповідності до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Протеїн-Продакшн» та Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області відхилити.

2. Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25.03.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва А.М.Лосєв