Ухвала суду № 43407251, 17.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.03.2015р. м. Київ К/800/21083/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача: від третьої особи:Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є. Титенко М. П. Мисник Н. В.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову та ухвалуОкружного адміністративного суду міста Києва від 09.12.2013 року Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2014 рокуу справі№ 826/13956/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Астрід»до третя особаДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві Товариство з обмеженою відповідальністю «Елтіс»провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.12.2013 року у справі № 826/13956/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2014 року, позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 20.05.2013 року № 0005252280 та № 00005242280.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове про відмову в позові. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального права, зокрема, п. 138.2 ст. 138, п. п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної позапланової перевірки ТОВ «Астрід» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ПП «Еліс Транс» за період з 01.05.2011 року по 31.12.2011 року та з ТОВ «Елтіс» за період з 01.01.2012 року по 30.11.2012 року складено акт від 23.04.2013 року № 258/1-22-80-36702513, яким зафіксовано порушення п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим занижено зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 622 602,00 грн.; п. п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим занижено зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 592 955,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 20.05.2013 року: № 0005252280, яким позивачу визначено суму зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 778 253,00 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 622 602,00 грн. та штрафні санкції в розмірі 155 651,00 грн.; № 00005242280, яким позивачу визначено суму зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 741 194,00 грн. в тому числі за основним платежем в розмірі 592 955,00 грн. та штрафні санкції в розмірі 148 239,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що висновки акта перевірки спростовуються матеріалами справи.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів, враховуючи наступне.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій по виконанню договору транспортного експедирування № 24 від 03.01.2012 року, укладеного позивачем з ТОВ «Елтіс», підтверджується наявними у справі доказами.

Посилання відповідача на висновки акта про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача підлягають відхиленню, оскільки вони не є безумовною підставою для висновків про нездійснення господарської операції за умови наявності інших документів, що підтверджують реальність постачання товарів чи надання послуг.

В разі якщо контрагентом платника податковий облік ведеться із порушенням вимог чинного законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а несплата податку продавцем та його контрагентами по ланцюгу (в томі числі в разі ухилення від сплати), в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту та витрат покупцем.

Також необґрунтованими є посилання відповідача на висновок спеціаліста 12.04.2013 року № 11, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Перелік засобів (джерел доказів) доказування є вичерпним. Проте, до цього переліку не входить висновок спеціаліста.

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено висновків, що стали підставою прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів погоджується з висновком судів про задоволення позову.

Доводи касаційної скарги щодо безпідставності формування витрат та податкового кредиту позивачем через відсутність фактичного виконання договору із спірним контрагентом викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.12.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2014 року у справі № 826/13956/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Н. Є. Маринчак