Ухвала суду № 43407248, 17.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.03.2015р. м. Київ К/800/26082/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача:Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є. Титенко М. П. Валявська О. О.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській областіна постанову та ухвалуКіровоградського окружного адміністративного суду від 22.01.2014 року Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2014 рокуу справі№ 811/3567/13-аза позовомКорпорації «Система ССБ» (виробниче об'єднання)до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській областіпроскасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22.01.2014 року у справі № 811/3567/13-а, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2014 року у справі № 811/3567/13-а, позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області від 29.07.2013 року № 0000312206 та № 0000322206.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове про відмову в позові. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, п. п. 198.2, 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, пп. пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ, валових доходів та доходів, валових витрат та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток платника по взаємовідносинах з ПП «Аграрник плюс К» за березень 2010 року, ТОВ «Біолан Україна Груп» за липень 2011 року, ТОВ «Баярд-К» за липень 2011 року, ТОВ «Моккано» за вересень, листопад, грудень 2010 року та за січень-квітень, вересень, жовтень, грудень 2011 року, ПП «Будреаль» за липень 2012 року, ПП «Віп-Партнер» за січень 2013 року складено акт № 7/11-23-22-06/23235177 від 11.07.2013 року, яким зафіксовано порушення: п. п. 198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, пп. пп.7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого: занижено позитивне значення декларації з ПДВ на загальну суму 458 802,00 грн.; завищено від'ємне значення декларації з ПДВ на загальну суму 169 523,00 грн., внаслідок чого підприємству донараховано ПДВ на загальну суму 535 164 грн.; зменшено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного періоду за період, що перевірено на загальну суму 93 161,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 29.07.2013 року.:

- № 0000312206, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 790 086,00 грн., в тому числі за основним платежем - 535 164,00 грн. та 254 922,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0000322206, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість на суму 147 856,00 грн.

За наслідками адміністративного оскарження, рішеннями Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області від 03.10.2013 року № 3708/10/11-28-10-01-08 та Міністерства доходів і зборів України від 28.10.2013 року № 14156/6/99-99-0918 оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги позивача без задоволення.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що висновки акта перевірки спростовуються матеріалами справи.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Аналогічні положення визначені в статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ПП «Аграрник плюс К», ТОВ «Біолан Україна Груп», ТОВ «Баярд-К», ТОВ «Моккано», ПП «Будреаль», ПП «Віп-Партнер» підтверджується наявними у справі доказами.

Отримані позивачем податкові накладні відповідають вимогами ст. 201 Податкового кодексу України, а первинні документи містять всі необхідні реквізити та відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Станом на час укладення позивачем з даними контрагентами договорів та їх виконання, вказані контрагенти були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були платниками податку на додану вартість.

Враховуючи, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що факт використання товару позивачем у власній господарській діяльності та реальність виконання договорів сторонами, підтверджується первинними бухгалтерськими документами, колегія суддів погоджується з висновком судів про правомірне формування податкового кредиту по цим операціям.

Посилання відповідача на висновки актів про перевірки контрагентів позивача підлягають відхиленню, оскільки вони не є безумовною підставою для висновків про нездійснення господарської операції за умови наявності інших документів, що підтверджують реальність постачання товарів чи надання послуг.

В разі якщо контрагентом платника податковий облік ведеться із порушенням вимог чинного законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а несплата податку продавцем та його контрагентами по ланцюгу (в томі числі в разі ухилення від сплати), в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту та витрат покупцем.

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено висновків, що стали підставою прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів погоджується з висновком судів про задоволення позову.

Доводи касаційної скарги щодо безпідставності формування витрат та податкового кредиту позивачем через відсутність фактичного виконання договору із спірним контрагентом викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22.01.2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2014 року у справі № 811/3567/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Н. Є. Маринчак