Ухвала суду № 43407247, 17.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.03.2015 м. Київ К/800/57471/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Лосєва А.М., розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуОлександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області на постановуКіровоградського окружного адміністративного суду від 20.11.2012 та ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2014у справі №1170/2а-3156/12 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Елєгін» доОлександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Елєгін» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області від 08.08.2012 №0000082200 та №0007422310, від 22.05.2012 №0000952310.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20.11.2012 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2014, задоволено позовні вимоги повністю, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення №0000952310 від 22.05.2012, №0007422310 від 08.08.2012, а також податкове повідомлення-рішення №0000082200 від 08.08.2012 в частині зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ в розмірі 77948,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для відхилення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем у період з 18.04.2012 по 27.04.2012 проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Елєгін» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2011, за результатами якої складено акт №37/22-10/31116080 від 08.05.2012 про порушення позивачем:

- статей 203, 215, 216, 627 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по право чинах, здійснених при придбанні та продажу товарів (послуг);

- пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 ст.5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у зв'язку з чим завищено валові витрати за І квартал 2011року в сумі 5986880,00 грн. та занижено податок на прибуток за рахунок включення до складу валових витрат вартості отриманих ТМЦ від ТОВ «Скаре», ТОВ «Інформікс Трейд»;

- підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України у зв'язку з чим завищено валові витрати на загальну суму 2693571,00 грн. за рахунок продажу ТМЦ, які не пов'язані з господарською діяльністю, що призвело до заниження податку на прибуток в загальній сумі 2116241,00 грн.;

- пунктів 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України у зв'язку з чим завищено податковий кредит на загальну суму 1197076,00 грн. внаслідок включення до складу податкового кредиту ПДВ з вартості металопродукції, отриманої по нікчемному правочину від ТОВ «Скаре», ТОВ «Інформікс Трейд»;

- підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України у зв'язку з чим завищено податковий кредит на загальну суму 538714,00 грн. за рахунок продажу ТМЦ, які не пов'язані з господарською діяльністю;

- пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України у зв'язку з чим занижено податкове зобов'язання по ПДВ в березні 2011року в розмірі 2977,00 грн. за рахунок проведеного двічі коригування податкового зобов'язання з ПДВ, що призвело до заниження ПДВ всього в сумі 1738767,00 грн.

За результатами перевірки та на підставі акту №37/22-10/31116080 від 08.05.2012 податковим органом 22.05.2012 були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0000952310, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток на 2116242,00 грн., у тому числі основний платіж (збільшення) - 2116241,00 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - 1,00 грн.;

- №0000942310, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з ПДВ на 1873448,5 грн., у тому числі основний платіж (збільшення) - 1738767,00 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - 134681,5 грн.

Внаслідок оскарження прийнятих відповідачем спірних рішень в адміністративному порядку, податкове повідомлення-рішення №0000942310 від 22.05.2012 було зменшено на суму податку на 80925,00 грн. та в сумі штрафу на 20233,00 грн., в решті оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишені без змін та прийнято податкові повідомлення-рішення №0007422310 від 08.08.2012 та №0000082200 від 08.08.2012, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень:

- №0000952310 від 22.05.2012, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 2116242,00 грн., у тому числі основний платіж (збільшення) - 2116241,00 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - 1,00 грн.;

- №0007422310 від 08.08.2012, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 1772290,50 грн., у тому числі основний платіж (збільшення) - 1657842,00 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - 114448,50 грн.;

- №0000082200 від 08.08.2012, яким зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 80925,00 грн.

Судами також встановлено, що висновок про порушення підприємством вимог чинного законодавства зроблено податковим органом на підставі того, що договори укладені позивачем з контрагентами ТОВ «Скаре» та ТОВ «Інформікс Трейд» без наміру створення правових наслідків, крім того, позивачем занижено податок на прибуток та ПДВ за рахунок продажу товарів, які не пов'язані з господарською діяльністю, а кошти на виконання договорів з контрагентами перераховані з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідачем не доведено наявність порушень позивачем податкового законодавства, а тому відсутні законні підстави для визначення йому податкових зобов'язань.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність.

Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем та/або порушення ним правил здійснення господарської діяльності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій позивача (покупець) з ТОВ «Скаре», ТОВ «Інформікс Трейд» за договорами №2011-02-11 від 01.02.2011 та №05-01/11-П від 05.01.2011, предметом яких є купівля прокату кольорових металів та обладнання, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України. При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству, у судовому порядку недійними не визнавались.

Судами були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, а також реальне виконання сторонами укладених правочинів. Водночас встановлено, що керуючись положеннями пункту 187.1 статті 187, статті 198 Податкового кодексу України, позивачем сплачено вартість товару з ПДВ та сформовано податковий кредит на підставі виданих контрагентами податкових накладних, які на час здійснення господарських операцій були зареєстровані у встановленому законодавством порядку.

Водночас, суди першої та апеляційної інстанцій, оцінюючи висновки податкового органу про нікчемність правочинів, укладених позивачем з контрагентами, дійшли вірних висновків про те, що факт нікчемності правочинів або визнання їх такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам ст. ст. 203, 215, 228, Цивільного кодексу України, має бути визнаний недійсним в судовому порядку.

По-друге, при вирішені спору судами об'єктивно враховано позицію Верховного Суду України, викладену у справі №21-13а11 від 28.02.2011 про те, що збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності як негосподарської. Неотримання суб'єктом господарювання доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю.

Поруч з цим, колегія суддів вважає обґрунтованою оцінку судом апеляційної інстанції факту наявності кримінальної справи відносно директора ТОВ «Елєгін» ОСОБА_1 з урахуванням встановлення обставин щодо скасування постановою Ленінського районного суду міста Кіровограда від 25.12.2012 у справі №1111/10426 провадження №4/1111/912 постанови про порушення кримінальної справи відносно директора ТОВ «Елєгін» ОСОБА_1

Оскільки позивачем підтверджено дотримання спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до витрат та податкового кредиту, а також надано всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товару в господарській діяльності, відтак суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту та витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами апеляційної та першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області залишити без задоволення.

2. Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20.11.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва А.М.Лосєв