Ухвала суду № 43407239, 17.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2015 року м. Київ К/800/20014/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуКозелецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області на постанову та ухвалуЧернігівського окружного адміністративного суду від 11.12.2013 року Київського апеляційного адміністративного суду від 25.03.2014 рокуу справі№ 825/4019/13-аза позовомПриватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Щорсадо Козелецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській областіпроскасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.12.2013 року у справі № 825/4019/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.03.2014 року, позов задоволено. Скасоване податкове повідомлення-рішення Козелецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Чернігівській області № 0002502200 від 19.09.2013 року.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове про відмову в позові. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судом норм матеріального права, зокрема, ст. 209 Податкового кодексу України, ст. ст. 203, 215, 228, 655, 656, 662 Цивільного кодексу України, п. п. 8-1.1, 8.-1.2, 8.1-6 ст. 8 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. ст. 15, 18 Закону України «Про оренду землі», ст. ст. 11, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем позапланової виїзної перевірки ПОСП ім. Щорса з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 року по 30.06.2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 30.06.2013 року складено акт від 06.09.2013 року № 75/22-03799245, яким зафіксовано, зокрема, порушення: п. п. 8-1.1, 8.-1.2, 8.1-6 ст. 8 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 659 261,00 грн.; п. 4.2 ст. 4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, п. 8-1.15 ст. 8-1 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 185 .1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 189.1 ст. 189, п. п. 198.1, 198.2, 198.3 ст. 198, п. п. 201.4, 201.10 ст. 201, п. п. 209.15, 209.16 ст. 209 Податкового кодексу України, ст. ст. 203, 215, 228, 655, 656, 662 Цивільного кодексу України, ст. ст. 15, 18 Закону України «Про оренду землі», у зв'язку з чим завищено податок на додану вартість по декларації (скороченій), розрахунки з бюджетом по якій не проводяться на загальну суму 659 261,00 грн.

Податковий орган вважає, що на порушення пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7, п. 8-1.15 ст. 8-1 Закону України в «Про податок на додану вартість» господарством було невірно розраховано питому вагу вартості сільськогосподарських товарів власного та невласного виробництва, в результаті чого підприємством не включено до складу податкового кредиту ПДВ в сумі 3 144 249,00 грн. по ТМЦ, придбаним для їх виробництва (придбання добрив, запчастин, палива, насіння, тощо) (Дт.23 «Виробництво», 203 «Паливо», 207 «Запасні частини», 208 «Матеріали сільськогосподарського призначення», 231 «Витрати в рослинництві», 234 «Витрати по транспорту» та Кт.631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками», 301 «Каса в національній валюті», 311 «Поточні рахунки в національній валюті», 372 «Розрахунки з підзвітними особами»).

Крім того, що в супереч пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, пп. 4.1 ст. 4, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України позивачем не включено до складу податкових зобов'язань декларації з податку на додану вартість (загальна, розрахунки з бюджетом) обсяг реалізованої продукції, яка вироблена не на власних або орендованих виробничих потужностях (землях) на суму 3 803 510,00 грн., що призвело до порушення п. п. 8-1.1, 8-1.2, 8-1.6 ст. 8-1 Закону України «Про податок на додану вартість» та ст. 209 Податкового кодексу України. ПОСП ім. Щорса завищено суму ПДВ в скорочених деклараціях з ПДВ від реалізації сільгосппродукції на митній території України на суму 3 803 510 грн.

Вищенаведені порушення призвели до заниження податку на додану вартість за період з 01.10.2011 року по 30.06.2013 року на 659 261,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.09.2013 року № 0002502200, яким збільшено грошове зобов'язання за платежем податок на додану вартість на сум 1 483 337,00 грн. (в т. ч. за основним платежем - 659 261,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 824 076,00 грн.).

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком, враховуючи наступне.

Підставою прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу про те, що позивач при здійсненні господарської діяльності використовував земельні ділянки на підставі договорів оренди, які не пройшли державної реєстрації. На думку податкового органу, реалізація продукції, вирощеної на земельних ділянках, що використовуються на підставі договору оренди, який не пройшов державної реєстрації, повинна була відноситись до складу податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній декларації, згідно з якою відбуваються розрахунки з бюджетом.

Пунктом 8-1.2 статті 8-1 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Пунктом 209.2 статті 209 Податкового кодексу України встановлено, що згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із п. 209.6 ст. 209 Податкового кодексу України визначено, що сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Відповідно до п. 209.11 ст. 209 Податкового кодексу України якщо суб'єкт спеціального режиму оподаткування поставляє протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно несільськогосподарські товари/послуги, питома вага яких перевищує 25 відсотків вартості всіх поставлених товарів/послуг, то на таке підприємство не поширюється спеціальний режим оподаткування, встановлений цією статтею. Таке підприємство зобов'язане визначити податкове зобов'язання з цього податку за підсумками звітного податкового періоду, в якому було допущено таке перевищення, і сплатити податок до бюджету в загальному порядку.

Аналогічні положення визначені пунктом 8-1.6 статті 8-1 Закону України «Про податок на додану вартість».

Таким чином, визначальним для встановлення права особи застосовувати спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість є дотримання сільськогосподарським товаровиробником критерію щодо питомої ваги сільськогосподарських товарів, яка має становити не менше 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Вищенаведені норми законодавства не містять жодних застережень щодо включення до складу податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній декларації податку у зв'язку із реалізацією продукції, вирощеної на земельних ділянках, що використовуються без належним чином оформлених правовстановлюючих документів.

Враховуючи зазначене, судами першої та апеляційної інстанцій правомірно відхилено посилання відповідача на те, що здійснення позивачем господарської діяльності на орендованих земельних ділянках на підставі договорів, не зареєстрованих у відповідності до вимог законодавства, як підставу для донарахування податку на додану вартість, адже податкове законодавство пов'язує виникнення прав та обов'язків платників податків не з фактом укладанням договорів (оскільки сам по собі факт укладання договору не є об'єктом оподаткування), а з фактом здійснення господарської операції.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на виконання п. 209.2 ст. 209 Податкового кодексу України та п. 8-1.2- ст. 8 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню в особовому рахунку позивача та залишається у його розпорядженні, використані для цільового призначення на закупівлю запчастин, насіння кукурудзи, ГСМ послуги по обробітку.

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено висновків, що стали підставою прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем дотримано питому вагу сільськогосподарських товарів у загальному обсязі реалізації товарів, колегія суддів погоджується з висновком судів про задоволення позову.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні підставою донарахування визначено п. 11.21 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість», який втратив чинність з 01.01.2011 року, в той час, як в акті перевірки вказується про порушення за період з листопаду 2010 року по липень 2013 року. Про порушення інших норм законодавства в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні не вказано.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Козелецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області відхилити.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.12.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.03.2014 року у справі № 825/4019/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Н. Є. Маринчак