Ухвала суду № 43407154, 17.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" березня 2015 р. м. Київ К/800/18180/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Промбуд Плюс»

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2014

та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.08.2013

у справі № 826/9217/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Промбуд Плюс»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерго Промбуд Плюс» звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві № 0007882220 від 17.12.2012.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.08.2013, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2014, у задоволенні позовних вимог відмовлено, з підстав правомірності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань правильності нарахування та своєчасності сплати ПДВ в частині відображення податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «Сомніум» за період з 01.08 по 31.08.2012, складено акт № 503/1-22-20-36484029 від 20.11.2012, в якому зафіксовано порушення: п. п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 127 516,66 грн. за серпень 2011 року.

На підставі результатів проведеної перевірки, відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0007882220 від 17.12.2012 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 159 395,83 грн., в т.ч.: 127 516,60 грн. основного платежу та 31 879,17 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Висновок відповідача про заниження позивачем грошових зобов'язань з податку на додану вартість ґрунтується на тому, що у ТОВ «Сомніум» відсутнє майно, трудові ресурси, виробничо-складські приміщення, засоби для транспортування та інше майно, яке економічно необхідне для здійснення господарських операцій у таких обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної діяльності.

Матеріалами справи встановлено, що 04.05.2012 між позивачем (замовник) та ТОВ «Сомніум» (виконавець) укладено договір № 0405/1, за умовами якого виконавець зобов'язується виконувати розвантажувально-навантажувальні роботи на складі замовника, а саме: розвантаження вагонів з металопрокатом, що приходять на адресу замовника; розвантаження автомобілів з металопрокатом, що приходять на адресу замовника; навантаження в автомобілі металопрокату, що відпускається замовником або за дорученням замовника третім особам; виконавець за додаткову винагороду виконує роботи по Технічному обслуговуванню майданчиків і товару, як то: приведення металопрокату в товарний стан, перепланування схеми зберігання товару, очищення складу від непридатного товару і т.д.

23.05.2012 між позивачем (замовник) та ТОВ «Сомніум» (підрядник) укладено договір № 2305/1, за умовами якого замовник доручає, а підрядник приймає на себе виконання електромонтажних робіт на об'єкті замовника, вартість яких визначається в актах, які підписуються уповноваженими представниками сторін.

На виконання вказаних договорів складені довідки про вартість виконаних підрядних робіт, акти приймання виконаних підрядних робіт, податкові накладні.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний адміністративний суд, виходив з відсутності мети створення реальних правових наслідків за господарськими відносинами між позивачем та його контрагентом, оскільки первинні документи містять лише загальне найменування таких робіт (розвантаження металопрокату з вагонів і автотранспорту; електромонтажні роботи), без зазначення змісту та обсягу таких робіт з метою їх використання у господарській діяльності позивача; згідно акту ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 24.10.2012 № 737/3-22-80 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Сомніум» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків покупцями за період з 01.08 по 31.08.2012», згідно поданої до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва податкової звітності з податку на додану вартість за період з 01.08 по 31.08.2012, на підставі аналізу бази даних інформаційно-аналітичної системи ДПА України «Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту з розрізі контрагентів на рівні ДПА України (контрагенти)» встановлено наявність податкових зобов'язань ТОВ «Сомніум» за рахунок ТОВ «Агроінвест», ТОВ «Світанок Плюс», ТОВ «Едвайс-Мотус», ТОВ «Енерго Промбуд Плюс». Водночас, згідно поданої до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС податкової звітності з податку на додану вартість за серпень 2012 року на підставі аналізу бази даних інформаційно - аналітичної системи ДПА України «Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України (контрагенти)» встановлено формування податкового кредиту ТОВ «Сомніум» по операціям з придбання товарів, послуг по постачальникам, за рахунок ТОВ «Арніка Автотема», ТОВ «Автолюкс-Сервіс ЛТД», ТОВ «Нерудбудторг»; згідно службової записки ГВПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 17.10.2012 № 2158/07-1/51/2 встановлено факти щодо проведення розрахунків з підприємствами з ознаками «фіктивності», що свідчить про відсутність реального здійснення постачання товарів (робіт, послуг) та здійснення товарних операцій.

Однак, висновки судів попередніх інстанцій є передчасними та такими, що зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин у справі.

Статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають.

Так, відповідно до п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п. 198.1 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 цього Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 зазначеного Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

В даному випадку судами попередніх інстанцій не досліджено обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та ТОВ «Сомніум», а саме: можливостей контрагента позивача щодо виконання укладених з позивачем договорів, зокрема, наявності технічних та технологічних можливостей; встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні робіт, що придбані платником податку.

Для вирішення спору важливе значення має встановлення факту реєстрації та перебування контрагента платника податку в стані платника податку на додану вартість, що надає право такому платнику видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.

Також, судами не встановлено зв'язку між фактом придбання робіт і господарською діяльністю платника податку. Включенню до складу податкового кредиту підлягають лише суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку.

Судами попередніх інстанцій також не враховано, що коли на момент перевірки платника податку, суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, відповідають зазначеним сумам у податкових накладних, податковий кредит покупця вважається підтвердженим податковими накладними, за умови, що вони не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка видала податкову накладну, а окремі недоліки форми в заповненні податкової накладної не свідчать про її неналежність та недопустимість як доказу, не впливають на розмір податкових зобов'язань продавця та податковий кредит покупця.

Також суди не врахували, що право платника податку на податковий кредит законодавство не ставить в залежність від факту проведення зустрічної звірки даних суб'єкта господарювання (постачальника товару, виконавця робіт, послуг) щодо платника податків.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема, обумовлюватись лише неможливістю проведення зустрічної звірки даних контрагента через відсутність в нього основних фондів, складських приміщень тощо, адже підприємство не позбавлено права залучати матеріально-технічні ресурси для здійснення господарської діяльності.

Разом з тим, судам слід врахувати, що згідно ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За вказаних обставин, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді слід взяти до уваги вищезазначене та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Промбуд Плюс» задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2014 та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.08.2013 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ч. 6 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний