Ухвала суду № 43407157, 17.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" березня 2015 р. м. Київ К/800/25394/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області

на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2014

та постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25.06.2013

у справі № 811/623/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Елєгін»

до Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Елєгін» звернулось до суду з позовом про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області № 0000082210 та № 0000092210 від 15.02.2013.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25.06.2013, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2014, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з підстав обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Позивач в запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, як такі, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

В зв'язку з цим, касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань відображення в податковому обліку операцій із здійснення взаємовідносин з ТОВ «Ілтеріс» за грудень 2010 року та з ТОВ «Ферріт-Д» за січень та березень 2012 року, складено акт № 52/22-10/31116080 від 08.02.2013, в якому зафіксовано порушення: ч. 5 ст. 203, ч. ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216, ст. 228, ст. 627 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених при придбанні та продажу товарів (послуг). Товар (послуги) по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст. ст. 662, 655 та 656 ЦК України; ст. 3, пп. 5.2.1 п. 5.2, п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 134.1 ст. 134. п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в розмірі 1 093 363 грн., у тому числі за IV квартал 2010 року в сумі 815 205 грн., за І квартал 2012 року в сумі 278 158 грн.. внаслідок включення до складу валових витрат вартості товарів (робіт, послуг) за відсутності факту їх поставки від: ТОВ «Ілтеріс» 815 205 грн. за IV квартал 2010 року, ТОВ «Ферріт-Д» 278 158 грн. за І квартал 2012 року; пп. пп. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. п. 198.1, 198.2, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого: завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за січень 2012 року на 198 756 грн. (рядок 19 декларації за січень 2012 року), завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за лютий 2012 року в сумі 198 756 грн. (рядок 24 декларації за лютий 2012 року), завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за березень 2012 року на 7 563 грн. (рядок 19 декларації за березень 2012 року), занижено позитивне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту на 58 593 грн. (рядок 18 декларації за березень 2012 року), завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за березень 2012 року в сумі 58 593 грн. (рядок 24 декларації за березень 2012 року), завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за квітень 2012 року в сумі 7 563 грн. (рядок 24 декларації за квітень 2012 року); занижено податок на додану вартість на загальну суму 917 076 грн., у тому числі за грудень 2010 року у сумі 652 164 грн., за липень 2012 року в сумі 41 118 грн., за серпень 2012 року в сумі 223 794 грн. внаслідок включення до складу податкового кредиту ПДВ з вартості товарів (робіт, послуг) за відсутності факту їх поставки від: ТОВ «Ілтеріс» 652 164 грн. (грудень 2010 року); ТОВ «Ферріт-Д» 264 912 грн. (січень 2012 року - 198 756 грн., березень 2012 року - 66 156 грн.).

На підставі результатів проведеної перевірки, 15.02.2013 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0000082210 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 1 640 044,50 грн., в т.ч.: 1 093 363 грн. основного платежу та 546 681,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0000092210 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 375 614 грн., у т.ч.: 917 076 грн. основного платежу та 458 538 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Висновок про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтується на доводах, що позивач сформував валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями з ТОВ «Ілтеріс» та ТОВ «Ферріт-Д», які документально не підтверджені та не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Матеріалами справи встановлено, що 01.11.2010 між позивачем та ТОВ «Ілтеріс» укладено договір купівлі-продажу № 01-11/10, згідно умов якого позивачу у грудні 2010 року було поставлено товар (прокат кольорових металів) на загальну суму 3 912 984 грн.

Витрати за вказаною операцією в розмірі 3 912 984 грн. віднесені позивачем до складу валових витрат декларації з податку на прибуток підприємства за 2010 рік, а сума податку на додану вартість в розмірі 652 163,63 грн. включена до складу податкового кредиту податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2012 року.

03.01.2012 між позивачем та ТОВ «Ферріт-Д» укладено договір купівлі-продажу № 03-01/12, за умовами якого поставлявся товар (прокат кольорових металів та обладнання), зокрема, у січні та березні 2012 року загальною вартістю 1 589 472 грн.

Витрати на придбання товарів за вказаною операцією у сумі 1 324 559 грн. віднесені позивачем до складу собівартості виготовлених та реалізованих товарів податкової декларації з податку на прибуток підприємства за І квартал 2012 року, а суми податку на додану вартість з вказаної операції у розмірі 264 912 грн. включені до складу податкового кредиту декларації з податку на додану вартість: 198 755,78 грн. - за січень 2012 року, 66 156 грн. - за березень 2012 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний адміністративний суд, мотивував своє рішення тим, що право на формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ по спірним взаємовідносинах з ТОВ «Ілтеріс» та ТОВ «Ферріт-Д» виникло внаслідок фактичного проведення господарських операцій, які є об'єктами оподаткування, підтверджено належними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, які в ході проведення перевірки відповідачем не перевірялися та не досліджувались.

Однак, такий судовий висновок є передчасним та таким, що зроблений без повного та всебічного з'ясування обставин у справі.

Так, статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають.

Слід зазначити, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Докази, на які послалися суди на обґрунтування своїх рішень, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій, а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивача.

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

В даному випадку, судами попередніх інстанцій не досліджено обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та контрагентами: ТОВ «Ілтеріс» та ТОВ «Ферріт-Д», а саме: можливостей контрагентів позивача щодо виконання укладених з позивачем договорів, зокрема, наявності технічних та технологічних можливостей; питання щодо фактичної оплати позивачем податку на додану вартість в ціні товарів, що придбані платником податку; не досліджено руху активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами, з відповідним документальним підтвердженням.

Для вирішення спору важливе значення також має встановлення факту реєстрації та перебування контрагентів платника податку в стані платників податку на додану вартість, що надає право таким платникам видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.

Також судами попередніх інстанцій не досліджувалось питання щодо правомірності формування витрат позивача в спірному періоді в розрізі із понесеними витратами на виконання господарських операцій із вказаними контрагентами та їх зв'язку з господарською діяльністю позивача.

Встановлення даних обставин є важливим для правильного вирішення даної справи по суті.

Згідно ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За вказаних обставин, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді слід взяти до уваги вищезазначене та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області задовольнити частково.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2014 та постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25.06.2013 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ч. 6 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний