Ухвала суду № 43407153, 17.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2015 року м. Київ К/800/26596/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2014

у справі № 826/11424/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стілторг»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Стілторг» звернулось до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000702207 від 01.07.2013 Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.10.2013 в задоволенні позовних вимог відмовлено, з підстав правомірності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2014 постанову суду першої інстанції скасовано та ухвалено нову постанову; визнано незаконним та скасовано спірне податкове повідомлення-рішення, з підстав обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити касаційні вимоги ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходжів у м. Києві, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Позивач в запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як таке, що прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної документальної позапланової перевірки ТОВ «Стілторг» з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість в частині відображення податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Будстрім» за період з 01.01 по 31.12.2012, складено акт № 400-1/1-22-30-32768680 від 12.06.2013, в якому зафіксовано порушення: п. п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 441 482,51 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки, 01.07.2013 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000702207 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 551 854 грн. у т.ч.: 441 483 грн. основного платежу та 110 371 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Матеріалами справи встановлено, що 01.03.2012 між ТОВ «Стілторг» (покупець) та ТОВ «Будстрім» (постачальник) укладено договір поставки № 1041, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар. Кількість і асортимент товару зазначені в специфікаціях, рахунках-фактури, накладних (товарно-транспортних накладних при наявності), що є невід'ємною частиною договору. На момент укладення договору, товаром є будівельні матеріали, комплектуючі та витратні матеріали, інші супутні цінності.

14.03.2012 між ТОВ «Стілторг» (покупець) та ТОВ «Будстрім» (постачальник) укладено договір поставки № 028, згідно якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти й оплатити товар. Кількість і асортимент товару зазначені в специфікаціях, рахунках-фактури, накладних, що є невід'ємною частиною договору. На момент у кладення договору, товаром є сорбціонний вуглецево-утримуючий біосорбент (препарат «Еколан-М» ТУ У 24.6-35780370-001-2009, призначений для очищення середовищ від нафти та нафтопродуктів й іншого виду забруднення, вугілля, бони та інші супутні матеріальні цінності).

На виконання робіт позивач та його контрагент склали акти приймання-передачі виконаних робіт (надання послуг) за вищезазначеними договорами.

Оплата за договорами підтверджена витягом із системи «Банк-Клієнт «Центральне РУ» АТ «Банк фінанси та кредит» м. Київ додаток № 5.

На виконання умов зазначених договорів були складені: акти здачі-приймання виконаних робіт (послуг), довіреності на отримання матеріальних цінностей, накладні на товари, товарно-транспортні накладні, податкові накладні, податкові декларації, договори підряду на виконання робіт (надання послуг), договори про закупівлю товарів за державні ціни, сертифікати якості на препарати, які використовувались позивачем під час виконання умов договорів, зокрема, препарат «Еколан-М».

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції не підтверджуються з урахування реального часу здійснення операцій, вартості наданих послуг, наявності трудових ресурсів та інших основних засобів, які економічно необхідні для здійснення даних господарських операцій, тому податковим органом правомірно визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що платником податків доведено правомірність його дій щодо нарахування податкового кредиту, оскільки всі господарські операції були підтверджені первинними документами, які містили всі необхідні реквізити; придбані позивачем матеріали були використані ним у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Відповідно до положень п. п. 201.1, 201.4, 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну; податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця; право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу; податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформлених податкових накладних, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податкових накладних, а також фактичне виконання господарських операцій, за наслідками яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит, що в даному випадку встановлено матеріалами справи.

Таким чином, за встановлення в судовому порядку фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом - ТОВ Будстрім», що підтверджено належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку є правомірним формування позивачем податкового кредиту за результатами господарських операцій із зазначеним контрагентом.

За вказаних обставин, відсутності порушень норм матеріального та процесуального права, висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний