Ухвала суду № 43323012, 24.03.2015, Апеляційний суд Закарпатської області

У Х В А Л А

Іменем України

24 березня 2015 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі

головуючогосудді КОНДОРА Р.Ю.

суддівГОТРИ Т.Ю., ЛЕСКА В.В.

при секретаріМАРЧИШАКУ Ю.М.

за участю представника позивача Гринихи Т.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про передачу предмета застави в заклад, за апеляційною скаргою ОСОБА_4, від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_5, на рішення Тячівського районного суду від 21 січня 2015 р., -

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2014 р. ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_4 мотивуючи наступним. На підставі укладеного з ОСОБА_4 08.05.2008 кредитно-заставного договору № MKTWAK06637451 банк надав відповідачу кредит у розмірі 110096,19 грн під 20,04% річних зі строком повернення 07.05.2013. Виконання зобов'язань позичальника забезпечувалося заставою належного останньому автомобіля «Hyundai», модель «Tucson», 2008 року випуску, д/н НОМЕР_1. Позичальник не виконував належно своїх зобов'язань, внаслідок чого за договором виникла заборгованість. Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21.11.2011 звернено стягнення на предмет застави шляхом продажу автомобіля банком. Посилаючись на наявне у нього право продажу предмета застави в рахунок погашення боргу та з метою забезпечення реалізації цього права, оскільки відповідач не передає банку предмет застави в заклад, позивач просив: вилучити у відповідача та передати в заклад банку належний відповідачу предмет застави - автомобіль «Hyundai», модель «Tucson», 2008 року випуску, тип ТЗ - легковий універсал - В, кузов/шасі № НОМЕР_2, д/н НОМЕР_1, а також комплект ключів, свідоцтво про реєстрацію (технічний паспорт) указаного транспортного засобу. Судові витрати позивач просив покласти на відповідача.

Рішенням Тячівського районного суду від 21.01.2015 позов задоволено: вилучено у ОСОБА_4 та передано в заклад ПАТ КБ «ПриватБанк» предмет застави, зазначений у кредитно-заставному договорі від 08.05.2008 № MKTWAK06637451, а саме: автомобіль марки «Hyundai», модель «Tucson», 2008 року випуску, тип ТЗ - легковий універсал - В, кузов/шасі № НОМЕР_2, д/н НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_4, комплект ключів, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт). Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 243,60 грн сплаченого судового збору.

Відповідач рішення суду оскаржив, вважає його ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Так, позивач не виконав умов договору щодо пред'явлення відповідачу вимоги про передачу предмета застави в заклад, тоді як відповідне право заставодержателя може бути реалізоване лише через таку вимогу. Крім того, рішенням суду вже звернено стягнення на предмет застави шляхом надання кредитору права продати автомобіль, таке рішення суду за своєю правовою природою є рішенням про передачу автомобіля у володіння заставодержателя і виконавча служба, після того, як знайде автомобіль, передасть його стягувачу, тобто, формально судом вже розглянуто спір між тими ж сторонами з приводу предмета застави, що має наслідком закриття провадження в даній справі. Апелянт просить рішення суду скасувати, провадження в справі - закрити.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача Гринихи Т.Ю., яка апеляцію не визнала, взявши до уваги, що відповідач в судове засідання не з'явився, причин неявки не повідомив, відхиливши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи через відсутність його представника як необґрунтоване, розглянувши справу за правилами ст. 305 ч. 2 ЦПК України за відсутності цих учасників процесу, обговоривши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості та доведеності. Рішення суду відповідає вимогам закону та ґрунтується на доказах, яким дано правильну оцінку.

Встановлено, що на підставі кредитно-заставного договору № MKTWAK06637451 від 08.05.2008 банк, надав відповідачу кредит у розмірі 110096,19 грн під 20,04% річних зі строком повернення 07.05.2013, виконання зобов'язань позичальника було забезпечено заставою належного останньому автомобіля «Hyundai», модель «Tucson», 2008 року випуску, д/н НОМЕР_1 (а.с. 5-11, 15-18). Сторони договору погодили, що:

подією дефолту вважається, зокрема, затримання сплати позичальником частини наданого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, перевищення заборгованості більш як на 10% суми наданого кредиту, інше істотне порушення позичальником умов договору (ст. 12.1. пп. а), б), к));

позичальник зобов'язаний усунути подію дефолту негайно або передати предмет застави у володіння банку… за адресою, що вказана у ст. 17.13. договору (адреса доставки предмета застави за місцем розташування Тячівського відділення банку в м. Тячеві Закарпатської області), протягом 30 днів з моменту реєстрації відомостей про звернення стягнення на предмет застави у Державному реєстрі (ст. 12.2.2.);

якщо предмет застави не був переданий у володіння банку у порядку та строки, визначені статтею 12.2.2., позичальник надає банку право здійснити доставку предмета застави за адресою, вказаною у ст. 17.13…., у володіння банку… як власними силами, так і на договірних засадах з третіми особами…; позичальник зобов'язується не чинити у такому випадку жодних перешкод у заволодінні банком предметом застави, при цьому, сторони не зобов'язані підписувати між собою жодних додаткових документів для підтвердження факту передачі банку предмета застави…; позичальник безумовно погодився на застосування процедури, визначеної у цій статті, і не має щодо неї жодних заперечень (ст. 12.2.3.).

Оскільки позичальник порушив свої зобов'язання за кредитним договором, банк звернувся до суду з позовом до нього про звернення стягнення на предмет застави і заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21.11.2011 звернено стягнення на вищевказаний автомобіль шляхом його продажу банком (а.с. 12). Рішенням суду встановлено, що станом на 03.10.2011 позичальник мав борг у розмірі 115894,43 грн.

Заперечуючи законність рішення суду першої інстанції, відповідач стверджував, що позивач не виконав умов, передбачених статтями 12.2.2., 12.2.3. кредитно-заставного договору щодо пред'явлення відповідачу вимоги про передачу предмета застави в заклад. На думку апелянта, право заставодержателя на вимогу про передачу заставленого майна в заклад банку може бути реалізоване через вимогу до заставодавця, умовою для констатації про порушення права заставодержателя та для його подальшого відновлення є вимога банку до позичальника про негайну передачу предмета застави у володіння банку, однак, у справі відсутні відомості про таку вимогу ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4

Між тим, апелянт не враховує дійсних обставин справи, що мали місце на час звернення банку до суду з позовом та на час ухвалення рішення Тячівським районним судом, а також підстав позову. Факти порушення зобов'язання позичальником і настання події дефолту встановлені, враховуються в порядку ст. 61 ч. 3 ЦПК України, не заперечуються такі й самим відповідачем, що, в свою чергу, створило для відповідача обов'язок негайно усунути подію дефолту або передати предмет застави у володіння банку. Подію дефолту, з якою саме і пов'язується обов'язок боржника передати майно в заклад у випадку несплати боргу, позичальник не усунув, що мало наслідком звернення стягнення на предмет застави за рішенням суду.

За змістом умов кредитного договору, викладених у Розділах 12 «Подія дефолту» 13 «Звернення стягнення на предмет застави», процедура повідомлення про дефолт пов'язана з позасудовим врегулюванням спору, що відповідає положенням ст. 27 ч. 1 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (Закон № 1255-IV), відповідно до яких обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов'язаний надіслати боржнику письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання; повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. В даному ж випадку мала місце судова процедура звернення стягнення на предмет застави, за якої обтяжувач, який звертається до суду з вимогою звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до моменту подання відповідного позову до суду письмово повідомити всіх обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження цього ж рухомого майна, про початок судового провадження у справі про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження (ст. 25 ч. 1 Закону № 1255-IV), а питання відповідної реєстрації вирішуються з урахуванням ухваленого судом рішення (ст. 43 ч. 4 Закону № 1255-IV). Утім, з огляду на вирішення питання про звернення стягнення на предмет застави судом, зазначене вище не впливає на передачу спірного предмета застави в заклад.

За таких обставин та з урахуванням погоджених сторонами умов договору, банк не мав підстав і обов'язку повідомляти боржника про подію дефолту в порядку, визначеному договором, а позичальник, який був обізнаний з фактом ухвалення судового рішення про звернення стягнення на предмет застави (що стверджується, крім іншого, фактом видачі 07.12.2011 Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_4 судового збору в сумі 2150,00 грн та виданою 30.03.2012 на його підставі постановою держвиконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (а.с. 40)), зобов'язаний був негайно передати предмет застави у володіння банку. Понад те, в силу обов'язкових умов договору (ст.ст. 628, 629, 638 ЦК України), відповідач не вправі чинити перешкоди у передачі предмета застави в заклад. Позичальник свого обов'язку не виконав, тож кредитор-заставодержатель, вживаючи заходи для забезпечення реального виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет застави та для повернення боргу за кредитним договором, управі був на підставі закону (ст. 575 ч. 2 ЦК України, ст. 44 ч. 1 Закону України «Про заставу») та договору вимагати передачі предмета застави з документами на нього в заклад і не мав для цього правових перешкод.

Доводи апеляції про необхідність закриття провадження в справі з посиланням на положення ст. 223 ч. 2 ЦПК України теж не заслуговують на увагу. За правилами, встановленими ст. 122 ч. 2 п. 2, ст. 205 ч. 1 п. 2 ЦПК України, з якими узгоджуються положення ст. 223 ч. 2 цього Кодексу, не підлягає відкриттю провадження в справі, а відкрите провадження - підлягає закриттю, якщо набрало законної сили рішення суду у справі, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Тобто, йдеться про недопустимість фактично повторного розгляду тотожної за усіма вищеназваними елементами справи. Справа про звернення стягнення на предмет застави та справа про передачу предмета застави, на який рішення суду в попередній справі звернене стягнення, в заклад, вочевидь не є спорами про той самий предмет і з тих самих підстав, хоча сторони в обох спорах і ті ж. Кредитор управі, в т.ч., якщо вважає за необхідне - одночасно, використовувати різні передбачені законом і договором способи захисту свого порушеного права.

Крім того, мотивуючи в цій частині скаргу, апелянт стверджує, що рішення суду, яким звернено стягнення на предмет застави, за своєю суттю є рішенням про передачу автомобіля у володіння заставодержателя. Цим він додатково підтверджує, по-перше, свою обізнаність із рішенням про звернення стягнення на предмет застави та, відповідно, із обов'язком, що виник, передати автомобіль заставодержателю, по-друге, факт невиконання свого обов'язку передати заставлене майно банку.

Відтак, з урахуванням положень ст. 303 ч. 1 ЦПК України, колегія суддів констатує, що доводи апеляції необґрунтовані, суперечливі, не спростовують обґрунтованості позову та законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції, інших доводів по суті спору скарга не містить, тому на підставі ст. 308 ЦПК України апеляцію слід відхилити, судове рішення, що відповідає вимогам ст.ст. 212-215 ЦПК України, залишити без змін.

Керуючись ст. 307 ч. 1 п. 1, ст.ст. 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4, від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_5, відхилити, рішення Тячівського районного суду від 21 січня 2015 р. - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді