Постанова № 43312120, 24.03.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" березня 2015 р. Справа № 922/6031/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Івакіна В.О. , суддя Камишева Л.М.

при секретарі Пляс Л.Ф.

за участю представників сторін:

позивача - Рєпін В.М., за довіреністю № 64/751 від 09 вересня 2014 року; Волочаєва О.В., за довіреністю № 64/851 від 16 жовтня 2014 року,

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 1034 Х\1-6) на рішення господарського суду Харківської області від 27 січня 2015 року у справі № 922/6031/14

за позовом "Фізико-технічного інституту низьких температур ім. Б.І. Вєркіна" НАНУ, м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю НВФ "Аріон", м. Харків

про стягнення коштів

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківського області від 27.01.2015 року по справі № 922/6031/14 (суддя Присяжнюк О.О.) позов задоволений повністю.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 48910,06 грн. боргу з орендної плати, 3020,20 пені та 1827,00 грн. судового збору.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю НВФ "Аріон", з рішенням суду першої інстанції не погодився, подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Харківської області від 27 січня 2015 року у справі № 922/6031/14 скасувати та прийняте нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Апеляційна скарга відповідача мотивована, зокрема, тим, що судом першої інстанції не перевірено правильності нарахування позивачем орендної плати та розміру пені, оскільки висновок про вартість оцінюваного майна, на підставі якого була обчислена орендна плата, не затверджений належним чином, а сума пені не відповідає вимогам договору та статті 232 Господарського кодексу України.

20 березня 2015 року на адресу Харківського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення (вх. 4569). Вважає посилання відповідача на незаконність оскаржуваного рішення безпідставними, оскільки судом першої інстанції були повно та всебічно дослідженні всі обставини, які мають значення для справи.

У призначене судове засідання представник відповідача не з'явився, про час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить зворотне повідомлення про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи (а.с. 72). Подав суду клопотання про відкладення розгляду справи для надання додаткового обґрунтування апеляційної скарги (вї. 4676 від 23.03.2015р.).

Колегія суддів, розглянувши зазначене клопотання, дійшла висновку про його відхилення, виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи достатність у матеріалах справи доказів для розгляду справи, приписи статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР) щодо права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, апеляційний суд не оцінює вказану обставину як підставу для відкладення розгляду справи.

Таким чином, зважаючи на належне повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи встановлений процесуальним законом строк розгляду апеляційної скарги на рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що сторонам створені належні умови для реалізації їх процесуальних прав та вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши в судовому засіданні представників позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, розглянувши справу у відповідності до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга НВФ «Аріон» ТОВ задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до положень статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

01.05.2012 року між Фізіко-технічним інститутом низьких температур ім. Б. І. Вєркіна Національної академії наук України (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми "Аріон" (відповідач) був укладений договір оренди № 2-0-2012, у відповідності до умов якого позивач передає, а відповідач, приймає в строкове платне користування державне майно - нежитлове приміщення, загальною площею 191,8 кв. м., розміщене за адресою: м. Харків, просп. Леніна, 47 для використання під виробництво (а.с.17-23) .

Частиною першою статті 13 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.

Факт передачі нежитлового приміщення (будівлі) підтверджується актом приймання-передачі до орендного користування нежитлового приміщення (будівлі) від 01.05.2012 (а.с.24).

Згідно п. 10.1 Договору сторони визначили строк його дії з 01.05.2012 р. до 31.12.2013 р.

Відповідно до п.10.4. Договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору протягом одного місяця після закінчення його строку, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах.

Згідно ч.2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Вищезазначена норма права узгоджується з положеннями статті 764 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Враховуючи те, що відповідач не надав доказів повернення позивачу майна та те, що позивач не надав доказів наявності з його боку заперечень щодо користування вищезазначеним нежитловим приміщенням протягом місяця після закінчення строку дії спірного договору оренди нежитлового приміщення, колегія суддів приходить до висновку, що спірний договір станом на момент розгляду справи не припинив своєї дії.

Відповідно до ч.1 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Річна орендна плата за користування цілісним майновим комплексом підприємства, його структурним підрозділом не може перевищувати десяти відсотків вартості орендованого майна. У разі визначення орендаря на конкурсних засадах умовами конкурсу може бути передбачено більший розмір орендної плати.

Згідно п.3.1. Договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.1995 р. № 786 зі змінами або за результатами конкурсу на право оренди державного майна і становить без ПДВ за перший місяць оренди - березень 2012 р. - 4612,32 грн.

Пунктом 3.4. Договору встановлено, що орендна плата за орендоване майно сплачується відповідачем щомісяця не пізніше останнього числа поточного місяця.

В розумінні статті 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно п.3.3. Договору, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати на попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач належним чином не виконував свої зобов`язання по сплаті орендної плати, з урахуванням чого заборгованість з орендної плати за період з липня по грудень 2014 р. становить 48910,06 грн., що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків від 30.12.2014 р., який підписаний та скріплений печатками обох сторін (а.с. 50).

Претензії направлені позивачем на адресу відповідача, останнім залишились без відповіді та задоволення (а.с. 25-27).

Згідно статті 193 Господарського кодексу України, яка узгоджується з приписами статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, свого контррозрахунку суми позовних вимог, доказів повернення спірного приміщення, місцевий господарський суд правомірно зазначив про те, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу з орендної плати в сумі 48910,06 грн. підлягають задоволенню.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п. 3.6. Договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується на користь позивача відповідно до чинного законодавства з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення (включаючи день оплати).

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В розумінні ч.1 та ч.3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ.

У зв'язку із порушенням відповідачем умов Договору, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 3020,20 грн.

Перевіривши за допомогою програми інформаційно-пошукової системи «Законодавство» розрахунок пені, враховуючи приписи Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", колегія суддів дійшла висновку, що розрахунок, зроблений позивачем на суму 3020,20 грн., відповідає умовам договору та вимогам чинного законодавства.

Щодо звіту про оцінку нежитлових приміщень, на який звертає увагу відповідач, судова колегія зазначає, що такий звіт є невід'ємною частиною укладеного між сторонами та підписаного ними договору №2-0-012 від 01.05.2012 р. Замовником робіт по оцінці спірних приміщень площею 191,8 кв.м. був відповідач - НВФ «Аріон» ТОВ. В матеріалах справи докази оскарження звіту про оцінку майна, виконаного 01.02.2012 р. ПП «АСС-А», відсутні, цей звіт у встановленому законом порядку не скасований.

А тому, непогодження відповідача з оцінкою майна, судова колегія вважає безпідставним.

Посилання відповідача на те, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, що є безумовної підставою для його скасування, колегія суддів вважає також безпідставними, з огляду на наступне.

Так, в апеляційній скарзі зазначено, що відповідачем не отримана позовна заява з доданими до неї документами, проте, такі твердження є необґрунтованими, оскільки на копії позовної заяви, доданої до матеріалів справи, міститься печатка НВФ «Аріон» ТОВ про отримання її копії 24.12.2014 р. (а.с. 10), що відповідає положенням п.3.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Щодо належного повідомлення про час та місце судового розгляду справи, колегія суддів зазначає, що місцевим господарським судом виконаний процесуальний обов'язок щодо належного повідомлення відповідача про час та місце судового розгляду справи, про що свідчить штамп на зворотному боці ухвали суду від 25.12.2014 р. про відправлення її копій сторонам, що є доказом належного повідомлення учасників процесу про час та місце розгляду апеляційної скарги у відповідності до пункту 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації № 28 від 20 лютого 2013 року (а.с.2-3).

Також, колегія суддів погоджується з посиланнями суду першої інстанції на п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» про те, що повернення поштового конверту з підприємства зв'язку з позначкою: «по закінченню терміну зберігання», вважається, що адресат повідомлений про час та місце розгляду справи судом.

Відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частинами 1-2 статті 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків господарського суду Харківської області, викладених у рішенні від 27 січня 2015 року у цій справі.

Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 27 січня 2015 року у справі № 922/6031/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцятиденного строку.

Повна постанова складена 30.03.2015р.

Головуючий суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Камишева Л.М.