Постанова № 43310997, 24.03.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" березня 2015 р. Справа № 908/3881/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Білецька А.М., суддя Тарасова І. В.

при секретарі Скорописовій Н.І.

за участю представників:

позивача – не з’явився

відповідача – не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Токмак Транс-Сервіс”, Запорізька область, м.Токмак (вх. №1391 З/3) на рішення господарського суду Запорізької області від 17.12.14 у справі № 908/3881/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім” “Укр-Юг”, м.Херсон

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Токмак Транс-Сервіс”, Запорізька область, м.Токмак

про стягнення коштів

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 17.12.2014 у справі № 908/3881/14 (суддя Зінченко Н.Г.) позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім” “Укр-Юг”, м.Херсон до Товариства з обмеженою відповідальністю “Токмак Транс-Сервіс”, Запорізька область, м.Токмак задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Токмак Транс-Сервіс” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім” “Укр-Юг” 10 000,00 грн. основного боргу, 177,78 грн. 78 коп. 3% річних, 801,53 грн. втрат від інфляції грошових коштів, 1497,93 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Відповідач звернувся до господарського суду з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Запорізької області від 17.12.2014 у справі № 908/3881/14, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

В обґрунтування викладених вимог відповідач зазначає про те, що поставка товару за спірними накладними здійснювалась поза межами договору, позивачем вимоги про сплату заборгованості за поставлений товар не надсилались, тому відповідач вважає, що строк виконання зобов’язання з оплати товару не настав, а позовні вимоги заявлені позивачем передчасно.

Позивач у відзив на апеляційну скаргу з наведеними відповідачем доводами не погоджується, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення – без змін. Крім того, позивач просив розглянути справу без участі представника ТОВ “Торговий дім” “Укр-Юг”.

Відповідач своїм правом на участь при розгляді апеляційної скарги не скористався, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується зворотним повідомленням за № 005175/2 про вручення поштового відправлення уповноваженій особі ТОВ “Токмак Транс-Сервіс”, яке було отримано 10.03.2015.

Враховуючи, що всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте позивач та відповідач не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов’язковою господарським судом, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов’язком сторони, колегія суддів вважає можливим розглянути справу по суті в судовому засіданні 24.03.2015 року за відсутності представників позивача та відповідача за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши, в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, повноту встановлення обставин справи і докази по справі на їх підтвердження та їх юридичну оцінку судом першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Звертаючись до господарського суду, позивач послався на те, що 29.06.2012 року між позивачем та відповідачем був укладений договір поставки № 4, відповідно до умов якого позивач (постачальник) зобов'язався передати у власність відповідача (покупця) товар - продукти нафтоперероблення рідкі (бензин А-76, бензин А-92, бензин А-95, дизельне паливо, газ скраплений), а відповідач зобов'язався прийняти і оплатити товари на умовах визначених договором.

Згідно видаткових накладних № РН-0433 від 27.08.2013р. на суму 26 885,10 грн. та № РН-0443 від 31.08.2013р. на суму 5 662,25 грн., позивач поставив, а відповідач прийняв товар - газ скраплений у кількості 4 888,2 л. та у кількості 1029,50 л.

Як зазначає позивач. відповідачем поставлений товар сплачений частково в сумі 22547, 35 грн. Враховуючи викладене та норми чинного законодавства, позивач просив суд позов задовольнити та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Токмак Транс-Сервіс” 10000,00 грн. основного боргу за договором поставки № 4 від 29.06.2012р., 1660,26 грн. пені, 315, 40 грн. 3% річних та 1415, 57 грн. інфляційного нарахування на суму боргу.

Вирішуючи даний господарський спір, суд першої інстанції встановив, що поставку товару здійснено поза межами дії договору поставки № 4 від 29.06.2012, оскільки у відповідності до п. 7.5 договір закінчив свою дію 29.06.2013.

На підставі викладеного та керуючись приписами ст. 692 Цивільного кодексу України, господарський суд дійшов висновку, що у відповідача виник обов’язок оплатити товар.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджено факт отримання відповідачем від позивача товару за видатковими накладними, сума боргу в розмірі 10000,00 грн. відповідачем не споростована, останній належних доказів погашення суми боргу не надав, а також враховуючи, що згідно ст. 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, суд першої інстанції визнав позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 10000,00 грн. основного боргу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення з відповідача 1660,26 грн. пені, суд першої інстанції відмовив в їх задоволенні з посиланням на те, що поставка товару здійснювалася на підставі накладних, а не на підставі договірних відносин то, відповідно, між сторонами не існує згоди, щодо визначення розміру штрафних санкцій, що можуть бути застосовані до сторони, яка порушила зобов’язання, отже, відсутні підстави для стягнення пені.

Стосовно заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних нарахувань на суму боргу, суд першої інстанції виходив з наявності правових підстав для їх стягнення у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, зважаючи на встановлений факт порушення відповідачем термінів виконання зобов’язань стосовно оплати поставленого позивачем товару.

Разом з цим, судом встановлено, що з наведеного розрахунку, а саме по розрахунку заборгованості за видатковою накладною №РН-0433 від 27.08.2013р., неможливо встановити на яку саме суму прострочення нараховується інфляція та три проценти річних, конкретний період нарахування. Оскільки в позовній заяві та у розрахунку позивач не визначив чітко коли саме було здійснено часткові проплати за зазначеною накладною, суд не має можливості здійснити перерахунок. Тому на підставах, наведених вище, у позові в частині стягнення інфляція та три проценти річних, за видатковою накладною № РН-0433 від 27.08.2013р., судом відмовлено за недоведеністю.

Таким чином, позовні вимоги задоволені в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 177,78 грн. та втрат від інфляції в розмірі 801,53 грн. за видатковою накладною №РН-0443 від 31.08.2013р.

Повторно переглядаючи справу, здійснивши оцінку обставинам справи та правомірності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права до даних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновками, викладеними в рішенні суду, виходячи з наступного.

Предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості, яка виникла за товар, поставлений відповідачу за видатковими накладними № РН-0433 від 27.08.2013 та № РН-0443 від 31.08.2013, з посиланням на укладений між сторонами договір поставки № 4 від 29.06.2012. Позов обґрунтований ст.ст. 526, 530, 629, 655, 692 ЦК України.

Зі змісту пункту 7.5 договору поставки вбачається, що цей договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє на протязі року з моменту його підписання.

Дослідивши матеріали справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що будь-які докази пролонгації сторонами дії даного договору у відповідності з нормами закону в матеріалах справи відсутні. За таких підстав, слід вважати, що дія договору припинена з 29.06.2013. Отже, на час звернення позивача до суду з даним позовом правовідносини сторін за договором поставки № 4 від 29.06.2012 припинилися внаслідок закінчення дії цього договору.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що позивач поставив відповідачу товар за видатковими накладними № РН-0433 від 27.08.2013р. на суму 26 885,10 грн. та № РН-0443 від 31.08.2013р. на суму 5 662,25 грн., а відповідач прийняв товар - газ скраплений у кількості 4 888,2 л. та у кількості 1029,50 л.

Враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що дії сторін у даному випадку (передача продавцем товару покупцю за видатковими накладними та прийняття цього товару покупцем) свідчать про виникнення між ними правовідносин поставки у спрощений спосіб, що узгоджується з нормами чинного законодавства.

Так, відповідно до ст.ст. 202, 205, 207 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, зокрема, двох або багатостороннім правочином (договором) є погоджена дія двох або більше сторін. Правочин може вчинятись усно або в письмовій формі, сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, якщо він підписаний сторонами.

Правочин до якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків ( ч. 2 ст. 205 ЦК України).

Відповідно до положень ст. ст. 174-175, 181, 193 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч. 1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь - якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Здійснив аналіз вказаних накладних колегія суддів зазначає про те, що вони відповідають вимогам частини 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та мають всі передбачені обов’язкові реквізити первинних документів, зокрема: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис постачальника та отримувача, а також скріпленими з боку відповідача (отримувача) його власною печаткою.

Отже, сторони підтвердили свій намір щодо встановлення між ними господарських правовідносин, відповідно до яких позивач, як продавець, зобов’язався поставити продукцію, а відповідач, як покупець, її прийняти та сплатити. Дані відносини не були обумовлені конкретними строками виконання зобов’язань з оплати поставленого товару, оскільки договір поставки № 4 від 29.06.2012 закінчив свою дію.

За таких обставин, визнаний відповідачем факт отримання товару та видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Вказане відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Вищого господарського суду України від 20.09.2012р. № 12/5026/556/2012.

Крім того, з наявного в матеріалах справи акту звірки взаємних розрахунків (а.с. 16) вбачається, що відповідач визнав поставку за видатковими накладними № РН-0433 від 27.08.2013р. на суму 26 885,10 грн. та № РН-0443 від 31.08.2013р. на суму 5 662,25 грн.

Оскільки відповідач за поставлений товар розрахувався частково в сумі 22547, 35 грн., у відповідача існує заборгованість перед позивачем з оплати товару за видатковими накладними в розмірі 10000,00 грн., яка відповідачем залишалась не сплаченою та жодним чином не спростована.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до Інформаційного листа Вищим господарським судом України від 17.07.2012 за №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права", підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Отже, враховуючи встановлений судами факт належного виконання позивачем своїх зобов'язань з поставки товару та отримання його відповідачем, з огляду на відсутність доказів відмови відповідача від одержання товару, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність правових та фактичних підстав для стягнення з відповідача заборгованості в сумі 10000,00 грн., яка виникла внаслідок неналежного виконання останнім зобов'язань щодо оплати отриманого ним товару.

Посилання відповідача на факт не направлення позивачем претензії на адресу відповідача не є підставою для невиконання останнім своїх зобов’язань з оплати поставленого позивачем товару, оскільки, виходячи з положень ст. 692 Цивільного кодексу України, перебіг строку виконання грошового зобов’язання починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

До того ж, оскільки законом чітко не визначено форму пред'явлення вимоги боржнику про виконання зобов’язання, кредитор може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Вказане відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом України в постанові від 28 листопада 2011 у справі № 43/308-10.

Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до боржника з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15- рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Отже, факт відсутності направлення претензії позивачем про сплату заборгованості за спірними накладними, не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, та у будь-якому разі, керуючись принципом розумності та справедливості судового захисту, зазначені відповідачем обставини не можуть бути підставою для скасування рішення, оскільки суть рішення в цілому та факт порушення відповідачем, як вимог ст.ст. 526, 530, 629, 692 ЦК України, а також прав позивача наведеними відповідачем доводами не спростовується.

За таких обставин, відповідач ані під час вирішення спору у господарському суді Запорізької області, ані під час розгляду його апеляційної скарги не надав жодного належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності як своїх заперечень проти позову, так і висловлених у своїй апеляційній скарзі тверджень. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами. Його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому, вказані вимоги відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Запорізької області від 17.12.14 у справі № 908/3881/14

На підставі викладеного та керуючись статтями ст..ст. 32-34, 43, 99, 101, пунктом 1 статтею 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів ,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Токмак Транс-Сервіс”, Запорізька область, м.Токмак залишити без задоволення.

Рішення господарського Запорізької області від 17.12.14 у справі № 908/3881/14 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено та підписано 30 березня 2015 року.

Головуючий суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Тарасова І. В.