Постанова № 43312118, 26.03.2015, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" березня 2015 р.

Справа № 916/4405/14

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Лисенко В.А.

суддів: Ліпчанської Н.В., Ярош А.І.

(Склад колегії суддів змінено на підставі розпорядження голови суду №160 від 25.03.2015р.)

При секретарі судового засідання: Молодові В.С.

Представники сторін в судове засідання не з'явились. Про час, дату та місце його проведення останні повідомлені належним чином.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства „Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго”

на рішення господарського суду Одеської області від 12.01.2015р.

по справі № 916/4405/14

за позовом Комунального підприємства „Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго”

до Південної митниці Міндоходів

про стягнення 3 773,95 грн.,

Встановила:

У листопаді 2014 року Комунальне підприємство „Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою, в якій просило суд стягнути з Південної митниці Міндоходів суму нарахованої пені у розмірі 1 492,64 грн., суму втрат від інфляції в розмірі 2 003 грн., суму нарахованих 3% річних в сумі 278, 31 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням з боку відповідача умов договорів про закупівлю за державні кошти послуг з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії у вигляді гарячої води для опалення щодо своєчасної оплати спожитої теплової енергії.

Рішенням господарського суду Одеської області від 12.01.2015р. (суддя Д’яченко Т.Г.) позов задоволено частково; стягнуто з Південної митниці Міндоходів на користь Комунального підприємства 36,27 грн. 3% річних та 17,55 грн. судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовної вимоги щодо стягнення 3 % річних та про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені та втрат від інфляції, суд першої інстанції виходив з того що, наявні у матеріалах справи докази не дають можливості перевірити та встановити конкретну дату виникнення у Південної митниці Міндоходів зобов'язання по сплаті заборгованості за актом-фактурою №567 від 07.02.2014р. на суму 17 043,90 грн. та за актом-фактурою № 607 від 27.02.2014р. на суму 9 468,82 грн., оскільки доказів вручення даних розрахункових документів матеріали справи не містять, у зв'язку з чим, виникнення зобов'язання у відповідача сплатити вартість послуг за даними документами саме 16.02.2014р. та 15.03.2014р. - є лише припущенням позивача, не підтвердженим належними та допустимими доказами. У зв'язку з чим, вимоги про стягнення 3% річних задоволені судом у тій частині, що відповідає обставинам справи та наявним у справі доказам.

Не погодившись з вищезазначеним судовим рішенням, Комунальне підприємство „Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго” звернулось з апеляційною скаргою в якій посилаючись на порушення господарським судом норм матеріального права та процесуального права, просить рішення господарського суду Одеської області скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу сторона посилається на те, що платіжні документи, щодо яких судом не визначено строку виникнення зобов’язання по сплаті боргу, відправлені рекомендованою письмовою кореспонденцією за допомогою засобів поштового зв'язку, про що свідчить відмітка у кожному реєстрі.

Більш детальніше доводи викладені у скарзі.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Представники сторін в судове засідання не з'явились. Сторони про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

26 березня 2015 року до канцелярії суду від позивача надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги без його участі.

Причини неявки повноважного представника відповідача суду не відомі.

Апеляційною інстанцією враховано, що явка представників сторін не визнавалась судом обов’язковою.

Відповідно до приписів п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду від 15.03.2010р. № 01-08/140 „Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві” особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Задовольнивши зазначене клопотання, судова колегія дійшла висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності представників сторін.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи, судова колегія дійшла наступних висновків.

Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, 22 січня 2013 року та 18 березня 2014року між Південною митницею Міндоходів (Замовник) та Комунальним підприємством "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" (Учасник) укладено договори про закупівлю за державні кошти послуг з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії у вигляді гарячої води для опалення № І-111, відповідно до умов яких Комунальним підприємством "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" було прийнято на себе зобов'язання у 2013 та 2014 роках постачати Південній митниці Міндоходів послугу з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії у вигляді гарячої води та опалення, а Південна митниця Міндоходів зобов'язалася прийняти та оплатити послугу у строки, передбачені договором.

За умовами п. 4.4 Договорів сторонами було погоджено, що розрахунковим періодом є календарний місяць, розрахунки проводяться у грошовій формі відповідно до встановлених тарифів у такому порядку: до 20 числа розрахункового місяця 80% очікуваної вартості надання послуги в поточному розрахунковому періоді; кінцевий розрахунок за спожиту послугу здійснюється Замовником згідно виставленого платіжного документу протягом 5 банківських днів з дня отримання документу, за мінусом оплаченої вартості в розрахунковому періоді. При непогодженні з сумою, зазначеною у платіжному документі, Замовник зобов'язується впродовж терміну оплати, повідомити про свої зауваження в письмовому вигляді і підтвердити їх документально.

Відповідно до п. 4.5 Договорів передбачалось, що у разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за надані послуги здійснюється протягом 5 банківських днів з дати отримання Замовником бюджетного призначення на фінансування відповідних послуг на свій реєстраційний рахунок.

Позивач посилається на те, що впродовж дії договорів про закупівлю за державні кошти послуг з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії у вигляді гарячої води для опалення Комунальним підприємством "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" надавались Південній митниці Міндоходів обумовлені договорами послуг, однак вартість таких послуг сплачувалась відповідачем несвоєчасно.

Так, впродовж дії договорів Комунальним підприємством "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" було складено наступні акти-фактури:

- № 1400 від 15.10.2013р. на суму 6 544,06 грн., вартість послуг за яким оплачена відповідачем 24.10.2013р. (доказів отримання такого рахунку відповідачем матеріали справи не містять)

- №1500 від 30.10.2013р. на суму 1 457,95 грн., оплачений відповідачем 11.11.2013р. (фактично вказаний рахунок було отримано відповідачем 31.10.2013р., що підтверджує залучена до матеріалів справи копії реєстру отримання рахунків з відміткою про вручення) (а.с. 52)

- № 1772 від 28.11.2013р. на суму 10 543,55 грн., вартість послуг за яким оплачена відповідачем 26.12.2013р. (фактично вказаний рахунок було отримано відповідачем 02.12.2013р., що підтверджує залучена до матеріалів справи копії реєстру отримання рахунків з відміткою про вручення) (а.с. 53)

- № 406 від 31.01.2014р. на суму 24 378,02 грн., вартість послуг за яким оплачена відповідачем 26.02.2014р. (фактично вказаний рахунок було отримано відповідачем 07.02.2014р., що підтверджує залучена до матеріалів справи копії реєстру отримання рахунків з відміткою про вручення) (а.с. 56)

- № 567 від 07.02.2014р. на суму 17 043,90 грн., вартість послуг за яким оплачена відповідачем 25.04.2014р. (доказів отримання такого рахунку відповідачем матеріали справи не містять)

- № 607 від 27.02.2014р. на суму 9 468,82 грн. вартість послуг за яким оплачена відповідачем 15.08.2014р. (доказів отримання такого рахунку відповідачем матеріали справи не містять)

- № 1030 від 31.03.2014р. на суму 17 926,85 грн. вартість послуг за яким оплачена відповідачем 25.04.2014р. (доказів отримання такого рахунку відповідачем матеріали справи не містять).

У зв'язку з простроченням сплати вартості спожитої теплової енергії, позивачем здійснено розрахунок пені, інфляційних та 3% річних.

Згідно положень ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

В силу ч.1 ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до п. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно п. 40 „Правил користування тепловою енергією" затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1198 від 03.10.2007р., споживач зобов'язаний дотримуватись вимог договору, вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію.

На підставі ст.ст. 629, 525, 526 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння заміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського Кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частина 2 ст.625 ЦК України закріплює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з положень п. 4.4 укладених між сторонами спору Договорів, кінцевий розрахунок за спожиту послугу здійснюється Замовником згідно виставленого платіжного документу протягом 5 банківських днів з дня отримання документу.

Пунктом 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

З цього слідує, що для суду є обов'язковим встановлення обставин справи щодо отримання платіжних документів відповідачем.

Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, акт-фактура № 1500 від 30.10.2013р. на суму 1 457,95 грн., акт-фактура № 1772 від 28.11.2013р. на суму 10 543,55 грн., акт-фактур № 406 від 31.01.2014р. на суму 24 378,02 грн. були отримані відповідачем.

Щодо решти актів-фактур відомості про їх отримання відповідачем матеріали справи не містять.

З цього слідує, що встановити момент виникнення зобов'язання по решті рахунків не є можливим.

За таких обставин, стягнення за актами-фактурами, докази отримання яких відповідачем матеріали справи не містять, на думку судової колегії є безпідставним.

Наявні в матеріалах справи докази не дають суду можливості встановити конкретну дату виникнення у відповідача зобов’язання по сплаті заборгованості за актом-фактурою № 567 від 07.02.2014р. на суму 17 043,90 грн. та за актом-фактурою № 607 від 27.02.2014р. на суму 9 468,82 грн., .

У зв’язку з чим, апеляційна інстанції вважає, що у вимозі про стягнення інфляційних слід відмовити.

Щодо заявлених вимог про стягнення 3% річних в розмірі 278,31 грн., судова колегія виходить з наступного.

Оскільки, наявні у матеріалах справи докази не дають суду можливості перевірити та встановити конкретну дату виникнення у Південної митниці Міндоходів зобов’язання по сплаті заборгованості за актом-фактурою № 1400 від 15.10.2013р. на суму 6 544,06 грн., актом-фактурою № 567 від 07.02.2014р. на суму 17 043,90 грн., за актом-фактурою № 607 від 27.02.2014р. на суму 9 468,82 грн. та за актом-фактурою № 1030 від 31.03.2014р. на суму 17 926,85 грн., у зв’язку з чим вимоги про стягнення 3% річних правомірно задоволені місцевим господарським судом тільки у тій частині, що відповідають доказам вручення розрахункових документів.

Крім того, судом першої інстанції було встановлено, що позивачем проводилось нарахування 3% річних з некоректним тлумаченням змісту положень п. 4.4 договорів, у т.ч. з нарахуванням 3% річних по закінченню 5 календарних днів (замість визначених договорами 5 банківських днів) з моменту виникнення зобов’язання.

З наведених підстав судом було здійснено власний розрахунок 3 % річних за актами-фактурами №1500 від 30.10.2013р., № 1772 від 28.11.2013р. та № 406 від 31.01.2014р.

Перевіривши розрахунок 3 % річних здійснений судом першої інстанції, судова колегія дійшла висновку щодо правильності нарахування суми у розмірі 36,27 грн.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

У пункті 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Проаналізувавши умови договорів від 22 січня 2013 року та 18 березня 2014 року укладених між сторонами, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення пені, оскільки договори не містять згоди Південної митниці Міндоходів та Комунального підприємства "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго” щодо нарахування пені, в разі прострочення платежу за надані послуги.

Отже, судова колегія доходить до висновку про те, що судом першої інстанції цілком вірно встановлені обставини справи, ним дана правильна юридична оцінка із застосуванням належних норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права.

Посилання апелянта на Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, які затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013р. судовою колегією не приймається, оскільки у чинному законодавстві відсутні положення про те, що день пред’явлення вимоги кредитором (день її одержання ) визначається на підставі нормативних строків пересилання поштових відправлень.

У зв'язку з таким апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Керуючись ст.99, 101, 103 п.1, 105 ГПК України, судова колегія - П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Комунального підприємства „Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго” – залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Одеської області від 12.01.2015р. по справі № 916/4405/14 – залишити без змін.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови підписано 30.03.2015р.

Головуючий суддя В.А. Лисенко

Суддя Н.В. Ліпчанська

Суддя А.І. Ярош