Ухвала суду № 43269760, 24.03.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-18773/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянська К.М. Суддя-доповідач: Безименна Н.В.

У Х В А Л А

Іменем України

24 березня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді: Безименної Н.В.,

суддів: Аліменка В.О. та Бєлової Л.В.,

при секретарі Авраменко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогаз-Альянс" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтогаз-Альянс" звернулося в Окружний адміністративний суд міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2012 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду вмотивовано тим, що позивачем неправомірно було завищено суму від'ємного значення з податку на прибуток, занижено податок на додану вартість та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту.

Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити в повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2013 року, скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2012 року та постановлено нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогаз-Альянс" задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 05 грудня 2011 року №0010942303, №0010932303, №0010922303.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 листопада 2014 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2012 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2013 року скасовано в частині позовних вимог щодо визнання протиправним податкового повідомлення рішення від 05.12.2011 № 0010932303 в частині визначення суми завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за ІІ квартал 2011 року в сумі 241 371 грн., а також щодо визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.12.2011 № 0010942303 та № 0010922303. У цій частині справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. В решті постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2013 залишено без змін.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2015 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 05.12.2011 № 0010932303, в частині визначення суми завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за ІІ квартал 2011 року в сумі 241 371 грн.; визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 05.12.2011 № 0010942303 та № 0010922303.

Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову. На думку апелянта, оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 та ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що посадовими особами відповідача було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 по 30.06.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 30.06.2011.

За результатами перевірки, складено акт від 17.11.2011 № 1485/23-3/34881820 (том 1 а.с. 39-68)

Як вбачається з акта, податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем п.5.1., пп.5.2.1. п.5.2., пп.5.3.9. п.5.3. ст.5, п.6.1. ст.6, пп.7.3.5. п.7.3. ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.139.1.9. п.139.1. ст.139, п.150.1. ст.150 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 9 696 607,00 грн., в т.ч.: за ІІІ квартал 2010 в сумі 285 761,00 грн., за ІV квартал 2010 в сумі 6 224 711,00 грн., за І квартал 2011 в сумі 432 953,00 грн., за ІІ квартал 2011 в сумі 2 753 182,00 грн.; пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 31 642,00 грн. та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту в періоді, що перевірявся, на загальну суму 93 722,00 грн., в т.ч. за липень 2010 у сумі 35 420,00 грн., за серпень 2010 у сумі 11 526,00 грн., за квітень 2011 у сумі 14 264,00 грн., за травень 2011 у сумі 17 127,00 грн., за червень 2011 у сумі 15 435 грн.

На підставі Акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 05.12.2011 № 0010942303, яким зменшено позивачу розмір залишку від'ємного значення на 46 826 грн, № 0010932303, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 3 186 135 грн. та № 0010923303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 31 642 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 7 910 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 6 Закону від 28.12.1994 року №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

У 2010 році норми цього пункту діють з урахуванням особливостей, встановлених пунктом 22.4 статті 22 цього Закону.

Згідно п. 22.4. ст.. 22 Закону у 2010 році у складі валових витрат платника податку враховується 20 відсотків суми від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток, яке утворилося станом на 1 січня 2010 року.

У 2011 році сума від'ємного значення, яка відповідно до абзацу першого цього пункту не була врахована у складі валових витрат, та від'ємне значення об'єкта оподаткування, яке виникло у 2010 році, підлягають включенню до складу валових витрат у порядку, встановленому статтею 6 цього Закону, без обмежень, встановлених цим пунктом.

З 01 січня 2011 року відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

На підставі пункту 3 підрозділу 4 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України в разі, якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року.

Включення від'ємного значення об'єкту оподаткування за підсумками першого кварталу 2011 року до витрат другого, а не першого кварталу звітного податкового року, становить особливість застосування у 2011 році норми пункту 150.1 статті 150 Податкового кодексу України.

За загальним правилом, установленим нормою пункту 150.1 статті 150 Податкового кодексу України, у разі, якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Відповідно до пункту 3 підрозділу 4 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України в разі, якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року.

Ці особливості зумовлені тим, що розділ ІІІ Податкового кодексу України набув чинності з 1 квітня 2011 року, тобто починаючи з другого кварталу 2011 року. Включення від'ємного значення попередніх податкових періодів до складу витрат не першого, а другого кварталу звітного року, має місце лише у 2011 році, у зв'язку з чим законодавцем було передбачено відповідні особливості нормативного регулювання цієї ситуації.

З матеріалів справи вбачається, що розрахунок об'єкта оподаткування за перший період 2011 року здійснювався на підставі чинного до 1 квітня 2011 року ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»

Таким чином, як вірно зазначив суд першої інстанції, до складу валових витрат другого календарного кварталу 2011 року підлягає включенню сума від'ємного значення об'єкта оподаткування за перший квартал 2011 року, яка, у свою чергу, розраховується з урахуванням у складі валових витрат першого календарного кварталу 2011 року сум від'ємного значення, що утворилися станом на 1 січня 2010 року, а також тих, що виникли протягом 2010 року.

Щодо доводів апелянта про не відображення позивачем у складі оподаткованого доходу коштів, отриманих від продажу іноземної валюти, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 50.2 ст. 50 Податкового кодексу України платник податків під час проведення документальних планових та позапланових виїзних перевірок не має права подавати уточнюючі розрахунки до поданих ним раніше податкових декларацій за будь-який звітний (податковий) період з відповідного податку і збору, який перевіряється контролюючим органом.

У декларації з податку на прибуток за 2010 рік, ТОВ «Нафтогаз-Альянс» було допущено помилку і у складі валових доходів за 2010 не відображено дохід від реалізації іноземної валюти.

Однак, в подальшому, позивач 29.09.2011 (до початку його перевірки контролюючим органом) подав до ДПІ Печерському районі м. Києва уточнюючий розрахунок до декларації з податку на прибуток підприємства за 2010, самостійно виправив помилку, допущену в 4-му кварталі 2010, та нарахував дохід від реалізації іноземної валюти шляхом подання уточнюючого розрахунку до декларації з податку на прибуток за 2010.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо безпідставного донарахування відповідачем податкових зобов'язань з податку на прибуток за підсумками 2010 року в сумі 6 117 535 грн.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуга) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому чисті при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з пунктом 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п 5.2.1 п. 5.2 статті 5 Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України до витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, належить, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139,1 статті 139 встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Із вказаних норм права вбачається, що обов'язковою умовою виникнення права на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, є сплата податку на додану вартість у ціні придбаного або виготовленого товару чи послуг та понесення витрат саме у зв'язку з отриманням товарів, робіт (послуг).

Таким чином, під час здійснення контролю за правомірністю формування платником податку податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, підлягає перевірці фактичне придбання товару чи отримання послуги.

Статтею 1 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 даного Закону України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (замовник) та ПП «СІМ» (виконавець) було укладено договір на транспортне обслуговування від 27.06.2007 № 02/07, за умовами якого виконавець виконавець забезпечує транспортне обслуговування замовника шляхом надання останньому автомобілів (том 1 а.с. 78-80).

На підтвердження виконання умов за вказаним договором позивачем надано акти виконаних робіт № 13 від 31.07.2010, № 15 від 31.08.2010, №18 від 30.09.2010, № 20 від 31.10.2010.

Також, між позивачем (замовник) та ПП «КСВ Інтернешнл» (виконавець) було укладено договір про надання транспортних послуг № 01/04-11 від 01.04.2011, за умовами якого виконавець зобов'язується надати замовнику послуги по перевезенню легковими автомобілями співробітників останнього в межах України, а замовник зобов'язується оплатити ці послуги (том 1 а.с. 85-87).

На підтвердження виконання умов за вказаним договором позивачем надано акти виконаних робіт № ОУ-0000001 від 01.04.2011, № ОУ-0000002 від 31.01.2011, № ОУ-0000003 від 01.04.23011 (том 1 а.с. 89-91).

На думку колегії суду, суд першої інстанції обґрунтовано прийняв до уваги зазначені вище первинні документи, якими підтверджується реальне здійснення господарської діяльності за вищевказаними договорами укладеними між позивачем та його контрагентами, оскільки останні відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та відповідно до ст. 9 зазначеного закону є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій та фіксують факти здійснення господарських операцій.

Крім того, відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коди вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Колегія суддів зазначає, що на момент укладання договору ПП «СІМ» та ПП «КСВ Інтернешнл» у відповідності до вимог чинного законодавства було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що не заперечується відповідачем.

Крім цього, відповідно до положень Цивільного кодексу України та презумпції правомірності правочину усі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Відповідачем не надано суду доказів про визнання правочинів, укладених між позивачем та даним контрагентом, недійсними у судовому порядку, а також будь-яких докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб позивача

Колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про те, що у вищевказаних актах виконаних робіт відсутні: місце відправки та призначення автомобіля, час відправки та прибуття, загальна кількість кілометрів проїзду, та не надано подорожні листи, що не дає змоги довести зв'язок понесених витрат з фінансово-господарською діяльністю підприємства, оскільки що згідно Інструкції «Про порядок застосування подорожнього листа службового автомобіля та обліку транспортної роботи» затвердженої наказом Державного комітету статистики України № 74 від 17.02.1998, подорожні листи є обов'язковими для застосування контрагентами позивача, як підприємствами, що надають службові легкові автомобілі для транспортного обслуговування на комерційній основі, що зберігаються у перевізника.

Крім того, колегія суддів враховує, що в Рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Інтерсплав проти України» (2007 рік, заява № 803/02). «Булвес» АД проти Болгарії» (2009 рік, заява № 3991/03) і «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії» (2010 рік. заява № 6689/03) визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати. Якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду з прав людини від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав проти України").

Враховуючи вищевикладене, а також те, що господарські операції позивача з контрагентами здійснювалися в межах господарської діяльності позивача, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень від 05.12.2011 № 0010932303, в частині визначення суми завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за ІІ квартал 2011 року в сумі 241 371 грн. та податкових повідомлень-рішень ДПІ у Печерському районі м. Києва від 05.12.2011 № 0010942303 та № 0010922303.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 26 березня 2015 року.

Головуючий суддя: Н.В. Безименна

Судді: Л.В. Бєлова

В.О. Аліменко

Головуючий суддя Безименна Н.В.

Судді: Аліменко В.О.

Кучма А.Ю.