Рішення № 43224231, 12.03.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.03.2015Справа №910/25071/14За позовом Державного концерну «Укроборонпром»

до 1) Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»

2) Державного підприємства «Завод імені В.О. Малишева»

третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача-1 Товариство з обмеженою відповідальністю «Еко-Комуненерго»

за участю Військової прокуратури центрального регіону України

про визнання договору іпотеки від 19.09.2006р. №805/13/26/6-1492 недійсним

Суддя Борисенко І.І.

Представники сторін:

Від позивача - Перегонцев І.А., представник за довіреністю;

Пащук В.В., представник за довіреністю;

Від відповідача-1 - Борецький Б.О., представник за довіреністю;

Від відповідача-2 - Куцин М.А., представник за довіреністю;

Від третьої особи - Котляр А.О., представник за довіреністю;

Від прокуратури - Пантюхов А.О., за посвідченням.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Державного концерну «Укроборонпром» до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», Державного підприємства «Завод імені В.О. Малишева» про визнання недійсним договору іпотеки від 19.09.2006р. №805/13/26/6-1492.

В обґрунтування позовних вимог позивач, як заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси, як уповноваженого суб'єкта з управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі порушенні, посилаючись на те, що зміст оскаржуваного договору іпотеки від 19.09.2006р. №805/13/26/6-1492 суперечить вимогам ст.ст. 5, 14 Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» та Закону України «Про введення мораторію на застосування примусової реалізацію майна», керуючись ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України просить суд визнати вказаний договір іпотеки від 19.09.2006р. №805/13/26/6-1492. недійсним.

Відповідачем-1 подано клопотання про припинення провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України, у зв'язку з наявністю третейського застереження в спірному договорі іпотеки (п. 5.2 Договору) щодо розгляду спорів у Постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків.

Позивач та відповідач-2 письмово заперечили проти поданого клопотання.

Розглянувши подане клопотання, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні зважаючи на те, що договір іпотеки від 19.09.2006р. №805/13/26/6-1492 укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2. Позивач не є стороною вказаного договору іпотеки, а тому зобов'язання за договірними правовідносинами, які виникли між відповдіадачем-1 та відповідачем-2 на підставі укладеного договору не поширюються на позивача, так само на позивача не поширюється дія передбаченого договором іпотеки третейського застереження.

18.12.2014р. Відповідачем-1 подано клопотання про залучення до участі у справі Приватного нотаріуса харківського міського нотаріального округу Кошель Тетяну Владиславівну та Міністерство промислової політики України в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1.

Обґрунтовуючи подане клопотання відповідач-1 вказує, на те що договір є нотаріально посвідченим нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Т.В. Кошель, при укладенні договору між відповідачами, нотаріус здійснювала перевірку наданих їй документів необхідних для укладення договору, а також перевіряла повноваження підписантів даного договору. Крім того, згідно чинного законодавства нотаріус несе відповідальність або може понести відповідальність за ймовірні порушення, які існували при укладенні договору.

Також, щодо необхідності залучення Міністерства промислової політики України в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 останній зазначив, що вказане Міністерство здійснювало владні повноваження щодо управління та розпорядженням нерухомим майном, яке є предметом іпотеки.

Позивач та відповідач-2 заперечили проти поданого клопотання.

Суд відмовив у задоволенні вказаного клопотання та залученні Приватного нотаріуса харківського міського нотаріального округу Кошель Тетяну Владиславівну та Міністерства промислової політики України в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1.

Суд зазначає, що в даному випадку розглядається справа щодо визнання договору іпотеки недійсним, оскільки положення вказаного договору суперечать нормам законодавства України. Відтак, суд не перевіряє законності дій приватного нотаріуса при його вчиненні та не здійснює оцінку його діям, а рішення у справі не вплине на права та обов'язки нотаріуса щодо однієї з сторін спору у даній справі.

Також, суду не доведено необхідності залучення до участі у справі в якості третьої особи, без самостійних вимог на предмет спору Міністерства промислової політики України, оскільки повноваження щодо управління об'єктами державної власності у відношенні до відповідача-2 здійснює ДК «Укроборонпром», який є позивачем у справі. За наявності вказаного предмета та підстав позову, суду не доведено що рішення у справі вплине на права та обов'язки Приватного нотаріуса харківського міського нотаріального округу Кошель Тетяну Владиславівну та Міністерства промислової політики України щодо однієї з сторін у справі.

Одночасно, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необхідність залучення до участі у справі в якості третьої особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Еко-Комуненерго», у зв'язку з чим ухвалою суду від 03.02.2015р., в порядку ст. 27 ГПК України суд задовольнив клопотання відповідача-1, подане 29.01.2015р. та залучив Товариство з обмеженою відповідальністю «Еко-Комуненерго» в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1, оскільки суду доведено та підтверджено документально, що на даний час нежитлова будівля (літ.Р/1-7) за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, б.126, перебуває у власності ТОВ "Еко-Комуненерго", про що суду надано договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 22.09.2008р., витяг з державного реєстру правочинів станом на 22.09.2008р., витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно станом на 29.09.2008р., витяг з реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Суд вважає, що судове рішення може безпосередньо вплинути на права та обов'язки власника нежитлової будівлі (літ.Р/1-7) за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, б.126, ТОВ "Еко-Комуненерго", так як Позивач ставить під сумнів встановлене іншим рішенням суду право ПАТ "Укрсоцбанк" (яке було реалізоване) на продаж предмету іпотеки третій особі (у даному випадку - ТОВ "Еко-Комуненерго").

26.02.2015р. від Військової прокуратури центрального регіону України, згідно ст. 29 ГПК України надійшло повідомлення про вступ у справу.

Відповідач-1 проти позову заперечив з наступних підстав:

- ДК «Укроборонпром» на момент укладення оспорюваного правочину юридично та фактично не існувало, тому такий правочин не міг зачіпати які-небудь права та інтереси вказаного суб'єкта;

- оспорюваний правочин не суперечить актам законодавства України, а також інтересам держави на які посилається позивач, оскільки заборона приватизації об'єктів, що включені до переліку відповідно до Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» розповсюджується на те майно, що належить до складу цілісного майнового комплексу таких об'єктів, і якщо таке майно має загальнодержавне значення. Міністерство промислової політики України затвердило додатковий перелік майна, що не включається до цілісного майнового комплексу державного підприємства, що не підлягає приватизації. Таким чином, оскільки нерухоме майно, що є предметом оспорюваного іпотечного договору не входило до складу цілісного майнового комплексу ДП «Завод ім. В.О. Малишева», тобто таке майно не було об'єктом державної власності, що має загальнодержавне значення, то передача такого майна в іпотеку, за наявності відповідної згоди органу державної влади, якому надано владні управлінські функції відносно майна державного підприємства, не порушує вимоги Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягає приватизації»;

- рішенням господарського суду Харківської області від 18.07.2007р. №21/235-07 задоволено вимоги відповідача-1 в рахунок погашення боргу за договором кредиту звернуто стягнення за спірним іпотечним договором. Вказане на думку відповідача-1 свідчить про законність оспорюваного іпотечного договору;

- посилання позивача на Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», як на підставу для недійсності договору іпотеки за твердженням відповідача-1 є необґрунтованим, оскільки даний закон встановлює мораторій саме на реалізацію майна, а не на його передачу у заставу, окрім того, законом встановлені лише два випадки за яких діє мораторій, однак такі випадки у даній справі відсутні.

- крім того, під час проведення досудового слідства у кримінальній справі №1946 встановлено відсутність факту спричинення збитків ДП «Завод ім. В. Малишева» від реалізації будівлі Лабораторного корпусу, у зв'язку з цим 20.01.2011р. кримінальну справу закрито на підставі п. 2 ст. 6 КПК України (в редакції чинній на момент закриття справи).

Відповідач-2 позов визнав повністю з підстав зазначених позивачем у позовній заяві. Наголосив, що ДП «Завод ім. В.О. Малишева» є державним підприємством, майно якого згідно з ч. 2 ст. 14 Закону України «Про іпотеку» та Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» не підлягає приватизації.

Розгляд справи неодноразово відкладався.

Третя особа, без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 надала письмові пояснення, в яких заперечила проти заявленого позову з підстав аналогічно вказаних відповідачем-1 у відзиві на позовну заяву.

Відповідач-1 та третя особа на підставі ст. 257, ч. 4 ст. 267 ЦК України заявили про пропуск строку позовної давності по заявленій позивачем вимозі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, заслухавши пояснення представників прокуратури, сторін та третьої особи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

19 вересня 2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», надалі - ПАТ «Укрсоцбанк») та Державним підприємством «Завод імені В.О. Малишева» (надалі - ДП «Завод імені В.О. Малишева») було укладено договір іпотеки №805/13/26/6-1492 (надалі - Договір іпотеки).

Договір іпотеки було укладено з метою забезпечення виконання зобов'язань ДП «Завод імені В.О. Малишева» перед ПАТ «Укрсоцбанк» за договором кредиту №805/6/18/6-111 від 19.09.2006р. укладеним між цими суб'єктами.

В заставу за Договором іпотеки від 19.09.2006р. було передано: нежитлову будівлю літ. «Р/1-7» загальною площею 17 323,2 кв.м, що розташована за адресою вул. Плеханівська, 126, м. Харків (надалі - Лабораторний корпус) та належать Іпотекодавцю на праві державної власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого 21 липня 2005р. Виконавчим комітетом Харківської міської Ради на підставі Розпорядження Харківського міського голови № 1673 від 21.07.2005 року, право власності на яку зареєстровано 22.07.2005р. КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" на підставі Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно за реєстраційним №12643972 номер запису 3090 в книзі:1 та нежитлову будівлю (Літ. А/2-2), загальною площею 6 896,50 кв.м., що розташована за адресою вул. Плеханівська, 126, м. Харків, та належать Іпотекодавцю на праві державної власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого 31 жовтня 2005 р. Виконавчим комітетом Харківської міської Ради на підставі Розпорядження Харківського міського голови № 2687 від 28.10.2005 року, право власності на яку зареєстровано 03.11.2005р. КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" на підставі Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №8833113 за реєстраційним №12643972 номер запису 3090 в книзі: 1.

06.03.2007р. між ПАТ «Укрсоцбанк» та ДП «Завод імені В.О. Малишева» укладено договір про внесення змін до Договору іпотеки від 19.09.2006р., які стосувались терміну повернення грошових коштів за кредитним договором.

Судом встановлено, що 18.07.2007р. господарський суд Харківської області прийняв рішення у справі № 21/235-07 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ДП «Завод імені В.О. Малишева» про звернення стягнення на предмет іпотеки. Вказаним рішенням було звернуто стягнення, зокрема, на Лабораторний корпус на підставі Договору іпотеки від 19.09.2006р.

02 липня 2010 року господарським судом Харківської області під час перегляду рішення від 18.07.2007р. №21/235-07 за нововиявленими обставинами було прийнято рішення про скасування рішення господарського суду Харківської області від 18 липня 2007 року в частині задоволення вимог 1-го відповідача щодо звернення стягнення на предмет іпотеки - будівлю центральної заводської лабораторії.

Вирішуючи спір про визнання іпотечного договору недійсним господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних правових наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони, тощо.

Позивач вказує, що іпотечний договір є недійсним з огляду на те, що зміст договору іпотеки суперечить ст.ст. 1, 2 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", ст. 5, ст. 14 Закону України "Про іпотеку", Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», у зв'язку з цим на підставі ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України договір іпотеки просить суд визнати недійсним.

При розгляді справи по суті, судом встановлено право ДК «Укроборонпром» на звернення до суду з указаним позовом, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, правочин може бути визнаний недійсним, якщо його дійсність заперечує одна зі сторін правочину або інша заінтересована особа.

У п. 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11-1 зазначено, що чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами ст. ст. 1 і 2 Господарського процесуального кодексу України. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Також слід звернути увагу на те, що аналогічної правової позиції дотримується Пленум Верховного Суду України, що вбачається з п. 5 постанови №9-2 від 06.11.2009р.

Судом встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України №1221 від 29.12.2010р. утворений Державний концерн «Укроборонпром» із включенням до його складу державних підприємств.

Згідно з Додатком до Статуту Державного концерну «Укроборонпром», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №993 від 31.08.2011р. до складу підприємств-учасників ДК «Укроборонпром» включено і ДП «Завод ім. В.О. Малишева».

Виходячи зі змісту ст.ст. 2 і 4 Закону України «Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі» майно державних підприємств оборонно-промислового комплексу, які входять до складу ДК «Укроборонпром», належить до об'єктів управління державною власністю в оборонно-промисловому комплексі. Уповноваженим суб'єктом господарювання з управління вказаними об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі є ДК «Укроборонпром».

Державні підприємства оборонно-промислового комплексу входять до ДК «Укроборонпром» на основі фінансової залежності від одного або групи учасників ДК «Укроборонпром» і не перебувають в управлінні органів виконавчої влади.

Таким чином відповідно до Закону України "Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі" Державний концерн "Укроборонпром" є уповноваженим суб'єктом господарювання з управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі, до яких зокрема належить майно ДП «Завод ім. В.О. Малишева».

Отже, уповноваженим органом управління майном ДП "Завод ім. В.О. Малишева" є вказаний ДК «Укроборонпром».

Заперечення відповідача-1 викладені у відзиві, щодо того що ДК «Укроборонпром» є неналежним позивачем визнаються судом необґрунтованими в силу того, що саме ДК «Укроборонпром» станом на час порушення провадження у справі наділений владними повноваженнями щодо управління майном державних підприємств оборонно-промислового комплексу, які входять до складу ДК «Укроборонпром», у тому числі, ДП "Завод ім. В.О. Малишева".

Однією з підстав для звернення ДК «Укроборонпром» із даним позовом є порушення інтересів держави внаслідок укладення Договору іпотеки від 19.09.2006р., оскільки цей правочин став однією з передумов вибуття Лабораторного корпусу з державної власності.

У п. 1.1 Статуту ДП "Завод ім. В.О. Малишева" визначено зокрема те, що дане підприємство є державним комерційним підприємством, заснованим на державній власності, та передане в управління Держаного концерну «Укроборонпром». Належність ДП «Завод ім. В.О. Малишева» до державних підприємств підтверджується також положенням ч. 4 ст. 73 ГК України.

Розділом 4 Статуту ДП «Завод ім. В.О. Малишева» визначено правовий статус майна підприємства. Пунктом 4.1 Статуту ДП «Завод ім. В.О. Малишева» передбачено, що майно ДП «Завод ім. В.О. Малишева» є державною власністю і закріплено за підприємством на праві господарського відання.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

Тож, беручи до уваги встановлені факти, вказані положення законодавства України та Статут ДП «Завод ім. В.О. Малишева», останнє є підприємством державного сектору економіки, якому держава надала майно в господарське відання.

Частиною 2 ст. 14 Закону України «Про іпотеку» (в редакції чинній станом на час укладення спірного договору) встановлено пряму заборону на передачу в іпотеку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.

Відповідно до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, затвердженого Законом України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» (в редакції чинній на момент укладення договору) майно ДП «Завод ім. В.О. Малишева» входить до цього переліку із моменту прийняття зазначеного Закону 07.07.1999 р. і до сьогодні, а відтак майно ДП «Завод ім. В.О. Малишева» не підлягає приватизації.

Проте, як було зазначено раніше за умовами Договору іпотеки від 19.09.2006р. ДП «Завод ім. В.О. Малишева» передав в іпотеку ПАТ «Укрсоцбанк» Лабораторний корпус, який перебував у державній власності та був закріплений за ДП «Завод ім. В.О. Малишева» на праві господарського відання.

Таким чином, Лабораторний корпус був складовою частиною державного підприємства, приватизація якого в цілому та частково заборонена законом.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Враховуючи викладене, зміст Договору іпотеки суперечить ст. 14 Закону України «Про іпотеку» та Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», що є підставою для визнання його недійсним.

Твердження відповідача-1, про те, що віднесення ДП «Завод ім. В.О. Малишева» до вказаного переліку, який затверджений Законом України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» не означає, що все майно, яке передано на праві господарського відання вказаному суб'єкту є таким, що не може бути приватизоване судом визнається необґрунтованим.

Так, в обґрунтування своєї позиції відповідач-1 посилається на те, що заборона приватизації об'єктів, що включені до переліку у відповідності до Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», розповсюджується на те майно, що належить до складу цілісного майнового комплексу таких об'єктів, і якщо таке майно має загальнодержавне значення. У відповідності до листа - звернення ДП «Завод імені В.О.Малишева» від 22.12.2004 №320/11 Міністерство промислової політики України затвердило додатковий Перелік майна, що не включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, що не підлягає приватизації, що передбачений додатком № 2 до Положення про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації, в тому числі казенних підприємств, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 05.05.2001р. №787 21.01.2005. До вказаного Переліку було включено і нежитлову будівлю Лабораторного корпусу, літ. Р/1-7, що знаходиться за адресою: Україна, м. Харків, вул. Плеханівська, 126. Отже, як зазначає відповідач-1 оскільки нерухоме майно, що є предметом оспорюваного іпотечного договору, не входило до складу цілісного майнового комплексу ДП «Завод ім. В. О. Малишева», тобто таке майно не було об'єктом державної власності, що має загальнодержавне значення, то передача такого нерухомого майна в іпотеку, за наявності відповідної згоди органу державної влади, якому надано владні управлінські функції відносно майна державного підприємства, не порушує на думку відповідач -1 вимог Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації».

Суд не погоджується з вказаними твердженнями відповідача-1 в силу того, що ч. 2 ст. 14 Закону України «Про іпотеку» та відповідно до Переліку затвердженого Законом України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» встановлена пряма заборона на передачу в іпотеку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, а даному випадку ДП «Завод ім. В.О. Малишева», а належність чи неналежність Лабораторного корпусу до цілісного майнового комплексу ДП «Заводу ім. В.О. Малишева» не впливає на заборону передавати таке майно в заставу.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про іпотеку» у разі обмеження правомочності розпорядження нерухомим майном за згодою його власника або уповноваженого органу державної влади чи органу місцевого самоврядування така ж згода необхідна для передачі цього майна в іпотеку.

Водночас, включення підприємства до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, затвердженого відповідним Законом України, не є обмеженням правомочності розпорядження майном згодою власника, яке може бути зняте шляхом надання такої згоди. Так, суб'єктам, що здійснюють функції власника від імені держави, законодавством не надано повноважень на прийняття рішення щодо передачі такого майна в іпотеку в умовах існування законодавчо встановлених обмежень.

Вказані заборони, встановлені Законом України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» (заборона приватизації відповідного майна) та Законом України «Про іпотеку» (заборона передачі згаданого майна в іпотеку), можуть бути зняті лише за умови внесення відповідних змін до названих законів.

При цьому судом встановлено, що відповідно до зазначено листа №10/7-1-110 від 21.01.2005р Міністерство зобов'язало керівника ДП «Завод ім. В.О. Малишева» внести відповідні зміни до Переліку майна, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, яке не підлягає приватизації та подати його на затвердження до Міністерства.

Однак, як встановлено судом зміни до переліку майна, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, яке не підлягає приватизації не вносилися та не подавалися на затвердження до Міністерства промислової політики. Отже, будівля Лабораторії не виключалася із цілісного майнового комплексу, тому посилання ПАТ «Укрсоцбанк» у відзиві на позов на той факт, що будівля Лабораторії була виключена зі складу цілісного майнового комплексу підприємства на підставі листа Міністерства промислової політики №10/7-1-110 від 21.01.2005р. спростовуються вищевикладеним.

Відповідно до абзацу 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про іпотеку» (в редакції чинній станом на час укладення договору) нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення.

Статтею 1 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» (в редакції станом на час укладення договору) встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.

Статтею 2 цього Закону передбачено, що під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами.

Тобто законодавством встановлено мораторій на звернення стягнення, зокрема, на майно Державних підприємств.

Предмет іпотеки - нежитлова будівля (літ «Р/1-7» загальною площею 17 323,2 кв.м., розташована в місті Харкові по вул. Плеханівській, за №126) відповідно до наявного в матеріалах справи свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане виконавчим комітетом Харківської міської ради 21.07.2005р. належить Державі Україна (користувач ДП «Завод ім. В.О. Малишева»). Нежитлова будівля (Літ. А/2-2), загальною площею 6 896,50 кв.м., що розташована за адресою вул. Плеханівська, 126), м. Харків, також належать ДП «Завод ім. В.О. Малишева» на праві державної власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого 31 жовтня 2005 р. Згідно наявної інвентарної картки обліку основних засобів - нежитлове приміщення (Літ. А/2-2), що було передано в іпотеку за спірним іпотечним договором знаходиться на праві господарського відання Державного підприємства «Завод ім. В.О. Малишева» з якого не вибувало.

Оскільки нерухоме майно, а саме нежитлова будівля (Літ Р/1-7), загальною площею 17 323,20 кв.м. та нежитлова будівля (Літ. А/2-2) є державним майном, то відповідно до абз. 3, ч. 1 ст. 5 Закону України «Про іпотеку», ст. 2 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" на нього не може бути звернено стягнення. Зазначені порушення Закону прямо суперечать інтересам держави, оскільки порушують встановлений режим права власності на об'єкти, що входять до оборонно-промислового комплексу та не підлягають відчуженню.

Таким чином, під час укладення Договору іпотеки, зміст оскаржуваного договору іпотеки від 19.09.2006р. №805/13/26/6-1492 суперечив вимогам ст.ст. 5, 14 Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» та Закону України «Про введення мораторію на застосування примусової реалізацію майна», що є підставою для визнання такого правочину недійсним відповідно до ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Посилання відповідача-1 у відзиві на рішення господарського суду Харківської області №21/235-07 від 18.07.2007р. про звернення стягнення на майно, як на підставу законності спірного договору іпотеки, враховуючи приписи ст. 35 ГПК України, судом визнається необґрунтованим, адже 02 липня 2010 року господарським судом Харківської області під час перегляду рішення від 18.07.2007р. №21/235-07 за нововиявленими обставинами було прийнято рішення №47/170-10 (в.н.о. 21/235-07) про скасування рішення господарського суду Харківської області від 18 липня 2007 року в частині задоволення вимог 1-го відповідача щодо звернення стягнення на предмет іпотеки - будівлю центральної заводської лабораторії.

Заперечуючи проти позову, відповідач-1 та третя особа, без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 послались на пропуск позивачем строку позовної давності.

Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

У п. 2.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», зокрема, зазначено, що до вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність. Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається з матеріалів доданих до справи, 21.01.2014р. ухвалою Господарського суду Харківської області у справі № 922/5190/13 було залучено до участі у справі ДК «Укроборонпром». Тож, з цього моменту ДК «Укроборонпром» стало відомо про оспорюваний Договір (при цьому відмітка ДК «Укроборонпром» на позовній заяві у справі №922/5190/13 вх. №1935 датується 10.02.2014р.).

Той факт, що Концерн зміг дізнатись про Договір не раніше 21.01.2014р. свідчить про те, що трирічний строк позовної давності для звернення із даним позовом у цій справі не сплив. Ані ТОВ «Еко- Комуненерго», ані ПАТ «Укрсоцбанк» не надано суду будь-яких доказів, що свідчили б про іншу дату початку перебігу позовної давності.

Крім того, слід зазначити про безпідставність тверджень ТОВ «Еко- Комуненерго», викладених Поясненнях, про те, що разом із передачею ДП «Завод ім. В.О. Малишева» в управління Концерну, останній мав дізнатись про всі зобов'язання ДП «Завод ім. В.О. Малишева». У матеріалах даної справи міститься засвідчена копія Акту приймання-передачі ДП «Завод ім. В.О. Малишева» зі сфери управління Міністерства промислової політики України в управління ДК «Укроборонпром». Із названого Акту вбачається, що Концерну не передавався текст (оригінал, копія) оспорюваного Договору, а Концерн не повідомлявся про його укладення.

При цьому, вищевказаний акт приймання-передачі ДП «Завод ім. В.О. Малишева» датується 17.11.2011р., а відтак в будь-якому випадку строк позовної давності на момент звернення ДП «Укроборонпром» до суду з позовною заявою (12.11.2014р.) не сплинув.

Беручи до уваги вказане вище, твердження ПАТ «Укрсоцбанк» про сплив строків позовної давності в даному спорі є безпідставними та необгрунтованими.

При цьому судом взято до уваги, що відповідно до абз.4 п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» заява про сплив позовної давності, зроблена будь-якою іншою особою (в тому числі й учасником судового процесу, включаючи прокурора, який не є стороною у справі), крім сторони у спорі, не є підставою для застосування судом позовної давності. Зокрема, частиною четвертої статті 27 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, користуються процесуальними правами сторони (за певними винятками); при цьому права сторони, визначені, зокрема, статтею 22 та іншими нормами цього Кодексу, є саме процесуальними, в той час як згаданий припис статті 267 ЦК України є нормою права матеріального і не може розумітися як можливість застосування господарським судом позовної давності за заявами зазначених третіх осіб.

Тож, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання договору іпотеки від 19.09.2006р. №805/13/26/6-1492 недійсним.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на відповідачів порівну.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 22, 32, 33, 49, ст. ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним іпотечний договір від 19.09.2006р. №805/13/26/6-1492, укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та Державним підприємством «Завод імені В.О. Малишева», посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кошель Тетяною Владиславівною за реєстровим номером 3382.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (03150, м. Київ, вул. Ковпака, 29, ідентифікаційний код 00039019) на користь Державного концерну «Укроборонпром» (04119, вул. Дегтярівська, буд. 36, ідентифікаційний код 37854297) 609 (шістсот дев'ять) грн. судового збору.

Стягнути з Державного підприємства «Завод імені В.О. Малишева» (61001, м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126, ідентифікаційний код 14315629) на користь Державного концерну «Укроборонпром» (04119, вул. Дегтярівська, буд. 36, ідентифікаційний код 37854297) 609 (шістсот дев'ять) грн. судового збору.

Накази видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 23.03.2015

Суддя І.І. Борисенко