Ухвала суду № 43207654, 19.03.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/6404/14 Головуючий у 1-й інстанції: Головенко О.Д. Суддя-доповідач: Губська О.А.

У Х В А Л А

Іменем України

19 березня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіГубської О.А.суддів Парінова А.Б., Беспалова О.О.при секретарі судового засіданняНечай Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпарфум" до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області, в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 30.10.2014 № 0001302204.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін у відкритому судовому засіданні без здійснення фіксування технічними засобами у відповідності до ч. 1 ст. 41 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, постанова суду - без змін з таких підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Інтерпарфум" з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "БК Форс" та ТОВ "Інтер - імплекс" за період з 01.02.2014 по 31.03.2014, за результатами якої складено акт № 1106/22-4/31056755 від 22.10.2014.

Згідно з висновками вказаного акту відповідачем встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, зокрема: п.п. 198.2, п.п. 198.3, п.п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 71 666,66 грн. за лютий - березень 2014 року.

Власну позицію відповідач мотивував відсутністю реального здійснення господарських операцій із контрагентами - ТОВ «БК Форс», ТОВ «Інтер-Імпрекс», з якими позивач мав господарські правовідносини у перевіряємому періоді, при цьому в основу обґрунтування таких доводів податковий орган посилався виключно на акти перевірок вказаних суб'єктів господарювання, складені іншими податковими органами.

На підставі висновків акту перевірки було прийнято податкові повідомлення-рішення № 0001302204 від 30.10.2014, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, у тому числі із застосуванням штрафних санкцій.

Вважаючи, що спірні податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем незаконно та необґрунтовано, позивач звернувся до суду із позовом про їх скасування.

Задовольняючи позовні вимоги повністю, суд першої інстанції виходив з того, що включення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за лютий 2014 року у розмірі 38 666,66 грн. на підставі податкових накладних № 25 від 12.02.2014, № 26 від 13.02.2014, № 27 від 14.02.2014 , № 28 від 14.02.2014, № 29 від 25.02.2014, № 30 від 25.02.2014 та за березень 2014 року у розмірі 33 000,00 грн. на підставі податкових накладних № 146 від 13.03.2014, № 147 від 13.03.2014, № 204 від 17.03.2014, № 245 від 19.03.2014, № 331 від 31.03.2014 є правомірними.

Надаючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції, доводам апеляційної скарги, виходячи з наявних у справі матеріалів, колегія суддів зазначає наступне.

Приписами п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже в даному випадку правомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень повинен довести відповідач як суб'єкт владних повноважень.

В той же час, обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, адже саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що у перевіряємому періоді, позивач мав господарські правовідносини з контрагентами - ТОВ «БК Форс», ТОВ «Інтер-Імпрекс».

Так, 31.07.2013 між ТОВ "Інтерпарфум" (орендодавець) та ПрАТ "Міжнародний Медіа Центр - СТБ" (орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення 7918/13 від 31.07.2014, відповідно до умов якого TОB "Інтерпарфум" зобов'язувалося передати, а орендар прийняти в строкове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 3016,6 м.кв, що знаходяться за адресою: Київська область, м. Ірпінь, смт. Гостомель, вул.Леніна, 141-р. Строк оренди триває до 31.01.2015 включно. Орендар приймає об'єкт оренди в строкове платне користування з метою здійснення господарської діяльності, пов'язаної з виробництвом телевізійних передач, аудіовізуальних творів, здійснення заходів в рамках кампаній телевізійних передач/аудіовізуальних творів, в тому числі розміщення та зберігання декорацій та реквізиту; здійснення інших видів діяльності у сфері телебачення, зйомок. Приміщення обладнане наступними інженерно - технічними комунікаціями: електропостачання, водопостачання, системою вентиляції (у складі трьох кондиціонерів SRG20HG), індивідуальним опаленням (газові котли), вишкою ПСРВ з обладнанням для пожежної безпеки.

Судом першої інстанції встановлено, що об'єкт оренди, а саме складські приміщення та земельна ділянка на якій вони розміщені належать позивачу на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 23.05.2008 та Державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,5856 га від 09.06.2008.

Також позивачем було укладено ряд господарських договорів з ТОВ "ТБК "Фаворі - Строй", а саме: договір оренди № 01/11 від 01.11.2013 на оренду дизельних генераторів, договір оренди № 02/11 від 01.11.2013 на оренду підйомників; договір оренди № 03/11 від 01.11.2013 на оренду дизельного генератора; договір надання послуг № 03/02 від 03.02.2014, договір надання послуг № 01/12 від 01.12.2013.

10.02.2014 між ТОВ "ТБК "Фаворі-Строй", ТОВ "БК "Форс" та ТОВ "Інтерпарфум" було укладено договір про переведення боргу №26/02/14, за яким відбулася заміна первісного боржника на нового боржника у зобов'язаннях, що виникають із наступних договорів: договору оренди № 01/11 від 01.11.2013, договору оренди № 02/11 від 01.11.2013; договору оренди № 03/11 від 01.11.2013; договору надання послуг № 03/02 від 03.02.2014, договору надання послуг № 01/12 від 01.12.2013, що укладені між первісним боржником та кредитором. Відповідно до пункту 2 вказаного договору первісний боржник переводить на нового боржника борг (грошове зобов'язання) у розмірі 198 000,00 грн., що виник на підставі основних договорів, новий боржник погоджується виконати зазначене грошове зобов'язання.

Судом першої інстанції вірно встановлено і підтверджується відповідними платіжними дорученнями,, що за договорами з ТОВ "БК "Форс" позивачем було перераховано 198 000,00 грн., в тому числі податок на додану вартість - 33 000,00 грн.

На підтвердження реального руху активів в процесі здійснення господарських операцій між ТОВ "БК "Форс" та ТОВ "Інтерпарфум" за договором переведення боргу № 26/02/14, в матеріалах наявні свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 23.05.2008, договір оренди нежитлового приміщення 7918/13 від 31.07.2014, договір оренди № 01/11 від 01.11.2013 на оренду дизельних генераторів, договором оренди № 02/11 від 01.11.2013 на оренду підйомників, договір оренди № 03/11 від 01.11.2013 на оренду дизельного генератора, договором надання послуг № 03/02 від 03.02.2014, договір надання послуг № 01/12 від 01.12.2013, а також акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та платіжні доручення.

Також, як правильно встановив суд першої інстанції, між ТОВ "Центр безпека-1", ТОВ "БК ФОРС" та ТОВ "Інтерпарфум" було укладено договір про переведення боргу № 27/02/14 від 10.02.2014, відповідно до якого відбулася заміна первісного боржника на нового у зобов'язаннях, що виникають із договору охорони № 01/10 від 01.10.2013, предметом якого була передача під охорону складського приміщення, що належить на праві власності позивачу. Згідно з пунктом 2 договору про переведення боргу первісний боржник переводить на нового боржника борг (грошове зобов'язання) у розмірі 34 000,00 грн., що виник на підставі основних договорів, а новий боржник погоджується виконати зазначене грошове зобов'язання.

За договором охорони № 01/10 від 01.10.2013 з ТОВ "Центр безпека - 1" позивачем було перераховано 34 000,00 грн., в тому числі податок на додану вартість - 5 666,67 грн., що підтверджується платіжним дорученням.

Позивачем було надано договір переведення боргу № 27/02/14, договір охорони № 01/10 та акт здачі - прийняття робіт (надання послуг).

У березні 2014 року позивачем, для забезпечення можливості безперешкодного та безперебійного користування орендарем, а саме ПрАТ "Міжнародний Медіа Центр - СТБ" усіма наявними на об'єкті оренди видами комунальних послуг, зокрема електропостачання, теплопостачання, було укладено ряд господарських договорів з ТОВ "Інтер-Імпрекс", зокрема договір оренди № 02/03 від 03.03.2014, за умовами якого ТОВ "Інтер-Імпрекс" передав, а позивач прийняв в тимчасове володіння та користування (оренду) дизельні генератори Akerman Airman SDG 150 S та - 2 шт. та QAS 125 - 1 шт для постійного та резервного електрозабезпечення. Мета оренди - використання у господарській діяльності, строк оренди - один місяць з моменту приймання майна, що орендується за актом прийняття-передачі, орендна плата складає 38 000,00 грн. щомісячно, в тому числі податку на додану вартість - 6 333,33 грн. Витрати на транспортування, встановлення та налаштування майна, що орендується бере на себе ТОВ "Інтер - Імпрекс" (орендодавець).

На підтвердження обставин передачі цього майна від орендодавця до орендаря в матеріалах наявні акти прийому - передачі орендованого майна.

Також матеріалами справи, зокрема платіжним дорученням підтверджується факт оплати за цим договором у сумі 38 000,00 грн., в тому числі ПДВ - 6 333,33 грн.

Крім іншого позивачем надано, акт прийому - передачі робіт (надання послуг), здачі - прийняття, акт прийому - передачі згідно вказаного договору оренди № 02/03 від 03.03.2014.

Також між позивачем та зазначеним контрагентом був укладений договір оренди № 03/03 від 03.03.2014, за умовами якого ТОВ "Інтер - Імпрекс" зобов'язувався виконати роботи по теплоізоляції стін складських приміщень за адресою: Київська область, смт. Гостомель, вул. Леніна, 141-р, а позивач зобов'язувався прийняти вищевказані роботи і оплатити їх на умовах даного договору.

На підтвердження факту реального здійснення господарських операцій позивачем надано договір надання послуг № 03/03 від 03.03.2014 акт приймання виконаних будівельних робіт за березень 2014 року, копія ліцензії АЕ № 280302 на провадження господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, виданої Державною архітектурно-будівельною інспекцією України зі строком дії з 22.11.2013 по 22.11.2016, а також платіжне доручення.

Також було укладено договір оренди № 04/03 від 03.03.2014 згідно умов якого ТОВ "Інтер - Імпрекс" передає, а позивач приймає в тимчасове володіння та користування (оренду) обладнання - трьохфазний дизельний генератор РН165Е1 FG Wilson Р500Е1 (400 кВт) для постійного та резервного електрозабезпечення. Модель двигуна Perkins 2506C-E15TAG1.

Судом встановлено, що метою оренди було використання у господарській діяльності. Орендна плата склала 31 000,00 грн. щомісячно, в тому числі податок на додану вартість - 5 166,67 грн. Витрати на транспортування, встановлення та налаштування майна, що орендується, покладено на ТОВ "Інтер - Імпрекс".

На підтвердження реального руху активів під час здійснення господарської операції в матеріалах містяться копії договору, акту прийому-передачі, платіжного доручення щодо факту оплати.

Крім того, між цими ж сторонами був укладений договір оренди № 05/03 від 03.03.2014, відповідно до якого ТОВ "Інтер - Імпрекс" передав, а позивач прийняв в тимчасове володіння та користування (оренду) обладнання - акумуляторний колінчатий підйомник Dino 210 XT, дизельний ножичний підйомник Н 15 SXL, дизельний телескопічний підйомник. Орендна плата якого скла 48 000,00 грн., в тому числі податок на додану вартість - 8 000,00 грн. Витрати на транспортування, встановлення та налаштування майна, що орендується бере на себе орендодавець.

За даним договором позивачем було сплачено ТОВ "Інтер - Імпрекс" орендної плати у сумі 48 000,00 грн., в тому числі податок на додану вартість - 8 000,00 грн. Перерахування суми орендної плати здійснювалася позивачем у безготівковому порядку на підставі платіжного доручення № 60 від 19.03.2014.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що сама по собі наявність належним чином оформлених первинних документів не може бути єдиною і достатньою підставою для підтвердження правомірності формування валових витрат підприємства чи правомірність включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції.

Колегія суддів вважає, що первинні документи, копії яких містяться в матеріалах справи не мають дефектів форми, змісту або походження чи інших недоліків, повністю відповідають вимогам до первинних документів, які встановлено наведеними вище положеннями Закону.

При цьому, перевіркою не встановлено і в акті не зазначено про відсутність документів первинного бухгалтерського і податкового обліку, необхідних для підтвердження нарахування ПДВ по операціям із ТОВ «БК Форс», ТОВ «Інтер-Імпрекс» за період стосовно якого здійснювалася перевірка позивача, обов'язок ведення і зберігання яких покладено на позивача. Також, перевіркою не встановлено порушень в оформленні наданих фінансово-господарських документів вимогам чинного законодавства.

Крім того, відповідачем не заперечується, що зміст господарських зобов'язань що виникають з наведених вище договорів не суперечить вимогам національного законодавства, а складені на його виконання фінансово-господарські документи містять необхідні дані, що підтверджують об'єкт і базу оподаткування ПДВ та відповідають вимогам ст. 9 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". В свою чергу податкові накладні відповідають вимогам п. 201.1 ст. 201 ПК.

Належність, допустимість і достатність наданих позивачем доказів, відповідач жодним чином не спростував, у зв'язку з чим відсутні достатні підстави для відхилення наданих позивачем доказів.

Колегією суддів враховується, що необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.

В даному випадку, податковий орган, в основу обґрунтування власних доводів посилався виключно на акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару, укладення покупцем товару договору з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат з понесених витрат за придбання товару має підтверджуватися належними та допустимими доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.

Неможливість підтвердити відображення контрагентами сум податку на додану вартість у складі податкових зобов'язань згідно даних актів перевірок інших суб'єктів господарювання, порушення кримінальної справи щодо посадової особи контрагента не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки невиконання свого зобов'язання однією із сторін господарських відносин не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди іншою стороною у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у його постановах від 22.10.2010 у справі № 21-3а10, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, від 31.01.2011 у справі 21-47а10.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

Відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагентів, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, хоча в силу вимог частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України саме на суб'єкта владних повноважень покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, судова колегія виходить з того, що посилання ДПІ на імовірні, не підтверджені жодними належними та допустимими доказами, порушення контрагентом позивача вимог податкового законодавства не є достатньо вагомим доказом, який би беззаперечно спростовував реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «БК Форс», ТОВ «Інтер-Імпрекс».

Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята судом відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпарфум" до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяО.А. Губська СуддіА.Б Парінов О.О. Беспалов

Повний текст ухвали виготовлено 19 березня 2015 року

Головуючий суддя Губська О.А.

Судді: Парінов А.Б.

Беспалов О.О.