Ухвала суду № 43207640, 19.03.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/901/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Лобан Д.В. Суддя-доповідач: Ганечко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

19 березня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Ганечко О.М.,

суддів: Коротких А.Ю., Хрімлі О.Г.,

при секретарі Біднячук Ю.С.,

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Прилуцької об»єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Чернігівській оболасті на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.02.2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Браво» до Прилуцької об»єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Чернігівській оболасті про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до Прилуцької об»єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Чернігівській оболасті про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.02.2015 року позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити в задоволені позову в повному обсязі, посилаючись на незаконність, необ'єктивність, необґрунтованість рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Представник відповідача підтримав свою апеляційну скаргу в повному обсязі та просив її задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати та постановити нову, якою відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити постанову суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України - за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Як вбачається з матеріалів справи, працівниками Прилуцької ОДПІ була проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Браво» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства під час здійснення господарських відносин з ПП «Еверест».

За результатами перевірки складений акт від 04.02.2013 № 113/22/30148661, яким встановлено порушення:

- п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму від'ємного значення за червень 2012 року на 36352,00 грн;

- ч. 1, ч. 5 ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України, в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, укладених ТОВ «Торговий дім «Браво» з ПП «Еверест».

На підставі акту та викладених у ньому порушень Прилуцькою ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення № 0000032202/74 від 15.02.2013, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 36352,00 грн.

Встановлено, що між ТОВ «ТД «Браво», як покупцем та ПП «Еверест», як постачальником, було укладено договір поставки № 62/11 від 05.01.2011, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар (продукти харчування) за кількістю та по ціні, погодженій, згідно рахунків-фактур, видаткових накладних, відповідно до умов цього Договору. Усі розрахунки за даним договором здійснюються у безготівковій формі в національній валюті України шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника в установі банку на підставі даного договору або рахунка-фактури (п.п. 1, 2 договору).

Також, між ТОВ «ТД «Браво», як покупцем та ПП «Еверест», як постачальником, було укладено Договір № ДГ-0031 від 02.01.2012 (т. 1 а. с. 24), предметом якого є постачання у власність покупця від постачальника товару (цукру-піску) в кількості та по ціні, погодженій згідно рахунку-фактури, відповідно до умов даного договору. Усі розрахунки за даним договором здійснюються у безготівковій формі в національній валюті України шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника в установі банку на підставі даного договору або рахунку-фактури протягом 01 банківського дня (п.п. 1.1, 2.2. договору).

Договори підписано сторонами та скріплено печатками.

Реальність виконання вищезазначених договорів підтверджують наступні первинні документи наявні у матеріалах справи:

- видаткові накладні: № РН-0002 від 05.01.2012, № РН-0187 від 02.04.2012, № РН-0245 від 14.05.2012, № РН-0276 від 11.06.2012, № РН-0000033 від 12.01.2011, № РН-0000152 від 27.01.2011, № РН-0000271 від 08.02.2011, № РН-0000652 від 24.03.2011, № РН-0000974 від 28.04.2011, № РН-0001254 від 18.05.2011, № РН-0002122 від 13.07.2011, № РН-0003350 від 28.10.2011 (т. 1 а. с. 37-48);

- податкові накладні за результатами здійснених поставок цукру: № 2 від 04.01.2012, № 187 від 02.04.2012, № 245 від 14.05.2012, № 276 від 11.06.2012, № 33 від 10.01.2011, № 152 від 26.01.2011, № 271 від 07.02.2011, № 652 від 23.03.2011, № 974 від 26.04.2011, № 1254 від 17.05.2011, № 2122 від 13.07.2011, № 3350 від 27.10.2011 (т. 1 а. с. 25-36).

- копії платіжних доручень № 9 від 04.01.2012, № 315 від 02.04.2012, № 478 від 15.05.2012, № 175 від 11.06.2012, № 28 від 10.01.2011, № 132 від 26.01.2011, № 193 від 07.02.2011, № 392 від 23.03.2011, № 545 від 26.04.2011, № 10 від 17.05.2011, № 24 від 23.05.2011, № 257 від 13.07.2011, № 145 від 27.10.2011 (т. 1 а. с. 49-61).

Крім того, на підтвердження реальності виконання договорів на постачання цукру вагового, позивачу від ПП «ЕВЕРЕСТ» та подальшої його реалізації через мережу продовольчих магазинів, надано первинні документи наявні у матеріалах справи: видаткові накладні, подорожні листи на автомобілі позивача та підприємства-партнера ПАТ «Завод сухого молока та масла», товарні накладні, звіти по соціальному страхуванню найманих працівників, на підтвердження можливості реалізації поставленого цукру за допомогою трудового колективу.

Отже, правовідносини за спірними правочинами в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інтсанції, що позивачем було вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що договори мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними, оскільки товар (роботи/послуги) був переданий, оплата проведена, договори виконано сторонами в повному обсязі, сторони претензій одна до одної не мають.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент вчинення правочинів підприємства-контрагенти позивача були зареєстровані в якості юридичної особи та платником податків, що не заперечується сторонами та відповідно до ч. 3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України не потребують доказуванню.

Враховуючи вищевикладені обставини, на момент укладення договорів із контрагентами позивач проявив належну обачність, перевіривши необхідні документи контрагентів та чи здійснюють вони господарську діяльність.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із п. 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є постачання товарів (послуг), місце постачання яких розташоване на митній території України.

Відповідно до п. 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно із п. 188.1 ст.188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Згідно із п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із п. 201.7 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкові накладні, видані ТОВ «ТД «Браво», містять всі реквізити передбачені п. 201.1 ст. 201 ПК України, а тому згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України, вони є підставою для нарахування податкового кредиту.

При цьому, з урахуванням норм статей 44 та 61 Податкового кодексу України, саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх поставок товарів, робіт, послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та його контрагентами.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Як на підставу нікчемності договорів позивача із контрагентом відповідач посилається лише на акт ДПІ у м. Чернігові Чернігівської області від 03.12.12 № 2607/22/31480476 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПП «ЕВЕРЕСТ» (код за ЄДРПОУ 31480476) з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток.

Однак, такі посилання правильно не прийняті судом першої інтсанції до уваги, зважаючи на наступне.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із статтею 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України, передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ч. 1 ст. 228 ЦК України, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з ч. 2 згаданої статті, є нікчемним.

Частино 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, носіями протиправного умислу юридичних осіб - сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Суд вважає за необхідне зазначити, що сам по собі факт допущення, на думку податкового органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Стосовно відповідальності позивача за можливі протиправні дії його контрагентів суд зазначає, що для висновків про наявність порушень податкового законодавства у діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників ПДВ, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).

Поряд з цим, будь-яких доказів щодо фіктивності та обізнаності позивача про фіктивне підприємництво юридичних осіб, що є контрагентами ТОВ «ТД «Браво», та здійснення ними незаконної фінансово - господарської діяльності представником відповідача не надано.

Доводи відповідача про порушення кримінальної справи відносно контрагента контрагента позивача, судом не приймаються до уваги, а висновки про фіктивність угод зроблені на цій підставі є передчасними, оскільки на час розгляду справи відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не надано жодних доказів наявності винесення вироків посадовим особам підприємств, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Щодо доводів відповідача щодо ненадання копій первинних документів стосовно реалізації продукції кінцевому споживачеві, товарно-транспортних накладних, у судовому засіданні встановлено, що за перебігом терміну їх зберігання їх було знищено.

В свою чергу, вищезазначені договори були виконані сторонами в повному обсязі, товар (роботи/послуги) отриманий, сторони претензій один до одного не мають.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.

Враховуючи вищевикладене, висновок податкового органу про завищення від'ємного значення за червень 2012 року є безпідставним, а тому і нарахування штрафних (фінансових) санкцій, з огляду на ст. 123 Податкового кодексу України, також є протиправним.

За таких обставин, апеляційна скарга є необґрунтованою, її доводи не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому у її задоволенні необхідно відмовити, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Прилуцької об»єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Чернігівській оболасті - залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.02.2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Ганечко

Судді: А.Ю. Коротких

О.Г. Хрімлі

Повний текст ухвали виготовлений 20.03.2015 року.

Головуючий суддя Ганечко О.М.

Судді: Коротких А. Ю.

Хрімлі О.Г.