Рішення № 43189876, 19.03.2015, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/9101/14 ц

провадження 2/201/1218/2015

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2015 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

при секретарі Кодріній О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційне підприємство № 37" Дніпропетровської міської ради про стягнення заробітної плати за час затримки повного розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 14 липня 2014 року звернувся до суду з позовом до відповідача КП "Житлово-експлуатаційне підприємство № 37" Дніпропетровської міської ради про стягнення заробітної плати за час затримки повного розрахунку при звільненні, позовні вимоги доповнювалися і уточнювалися. Позивач в своїх позовних вимогах, а його представник в ході судового засідання посилалися на те, що ОСОБА_1 працював на посаді бухгалтера КП ЖЕП № 37, цього є документальне підтвердження, позивача було звільнено з займаної посади, але він оскаржив до суду вказане звільнення, рішенням апеляційного суду від 17 вересня 2013 року позивача поновлено на роботі з виплату всіх передбачених законом сум за час вимушеного прогулу. На підставі цього рішення відповідач поновив позивача на роботі, виплатив належні за рішенням суду суми, але через місяць знову звільнив з роботи за прогули. Отже після поновлення позивача на роботі в вересні 2013 року у ОСОБА_1 виникло право на чергову відпустку, але він цим правом не скористався і повинен був отримати компенсацію за невикористану відпустку від відповідача, чого зроблено не було навіть при повторному звільненні з роботи; повний розрахунок з ним так проведено і не було, зокрема не виплачено грошові кошти за не використану відпустку. Вважає такі дії відповідача протиправними, звернувся до відповідача з питанням про виплату решти вказаних сум, але відповідач йому в цьому відмовив, виник спір. Він писав звернення до відповідача про усунення вказаного, але нічого зроблено не було. Просили стягнути в повному обсязі компенсацію за невикористану відпустку, фактично це заробіток за весь час затримки при розрахунку по день винесення рішення суду в межах уточнених позовних вимог (до розрахунку відноситься саме і компенсація за невикористану відпустку), задовольнивши позов в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, посилаючись на те, що дійсно позивач працював в них і був повторно звільнений в 2013 році за прогули, позивач звертався до суду з позовом про поновлення на роботі, але йому було відмовлено, звернення його до апеляційної і касаційної інстанції ні до чого не призвело - ОСОБА_1 звільнено. Звільнення було правильним. Перше звільнення позивача дійсно ним було оскаржено до суду і суд поновив позивача на роботі і стягнув заробіток за час вимушеного прогулу, це рішення вони виконали і виплатили позивачу вказані в рішенні апеляційного суду суми, розрахунок з позивачем проведено повністю. Все ними зроблено згідно вимог закону. Ніяких зобов'язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували і моральної шкоди не завдавали. Крім того, позивач пропустив строк позовної давності і це потрібно застосувати суду. Вважають позовні вимоги безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.

Вислухавши пояснення представника позивача і представника відповідача, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював на посаді бухгалтера КП ЖЕП № 37, цього є документальне підтвердження, позивача було звільнено з займаної посади за прогули, але він оскаржив до суду вказане звільнення, рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2013 року позивача поновлено на роботі з виплату всіх передбачених законом сум за час вимушеного прогулу і моральної шкоди. На підставі цього рішення наказом № 74 від 18 вересня 2013 року відповідач поновив позивача на роботі, виплатив належні за рішенням суду суми, але через місяць наказом № 112-к від 18 жовтня 2013 року знову звільнив з роботи за прогули. Отже після поновлення позивача на роботі в вересні 2013 року у ОСОБА_1 виникло право на чергову відпустку, але він цим правом не скористався і повинен був отримати компенсацію за невикористану відпустку від відповідача, чого зроблено не було навіть при повторному звільненні з роботи; повний розрахунок з ним так проведено і не було, зокрема не виплачено грошові кошти за не використану відпустку. Вважає позивач такі дії відповідача протиправними, звернувся до відповідача з питанням про виплату решти вказаних сум, але відповідач йому в цьому відмовив, виник спір. Він писав звернення до відповідача про усунення вказаного, але нічого зроблено не було. Сума невиплаченої відповідачем компенсації за невикористану відпустку за 11 календарних днів складає згідно розрахунку позивача по уточненому позову 66985 грн. 38 коп.; відповідач при звільненні зобов'язаний виплати позивачу всі належні йому суму, в тому числі і вказану компенсацію, чого зроблено не було, в добровільному порядку вирішити спір не вдалося, на звернення до відповідача позивач отримав відмову, звернення до інших органів ні до чого не призвели і він вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовні вимоги підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: " 1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…".

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В судовому засіданні з'ясовано, що стосовно неправомірних дій відповідача при його звільненні ОСОБА_1 звертався до суду рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2013 року його права були поновлені, позивача поновлено на роботі з виплату всіх передбачених законом сум за час вимушеного прогулу і моральної шкоди, рішення набрало законної сили.

Отже вказаним рішенням суду встановлено, що позивач працював у відповідача, був незаконно звільнений і з ним своєчасно і в повному обсязі не проведено повний розрахунок при звільненні

У відповідності до ч. 3 ст. 61 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оплату праці" до структури заробітної плати крім основної та додаткової заробітної плати включаються інші заохочувальні виплати, позивач звертався до відповідача із проханням про проведення перерахунку та виплати йому заробітної плати та компенсації виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У відповідності до ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до стаття 9 Закону України "Про відпустки" "Обчислення стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку" до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховуються: 1) час фактичної роботи (в тому числі на умовах не повного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка; 2) час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та

заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого

вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або

переведенням на іншу роботу).

Однак вказані вимоги закону відповідачем належним чином виконані не були. Суми, належні позивачу при звільненні, у повному обсязі відповідачем сплачені не були. Позивач звертався до відповідача із проханням про проведення перерахунку та виплати йому заробітної плати та компенсації у повному обсязі. Проте до цього часу його законні вимоги відповідачем не задоволені, належні йому до сплати суми відповідачем не виплачені.

Згідно з вимогами ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У відповідності до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно зі ст. 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Згідно ст. 43 Конституції України кожен громадянин має право на працю що включає можливість заробляти собі на життя працею яку він вільно обирає, або на яку він погоджується. Проте відповідач позбавив позивача гарантованого Конституцією України права на працю та можливість заробляти собі та своїй родині на життя.

Згідно ч. 1, 2 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Суду не надано доказів того, що неправомірними, злочинними діями позивача, пов'язаними з неналежним виконанням взятих на себе обов'язків відповідачу було завдано ушкодження здоров'я, майнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-слідчому зв'язку зі вказаними діями позивача і підлягають повному відшкодуванню за рахунок винної особи.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору звільняються позивачі - за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин.

На підставі ч. 2 ст. 75 ЦПК України судові видатки, понесені судом, стягуються з кожної сторони пропорційно тої частини позову, щодо якої рішення ухвалене проти неї і зараховуються в дохід держави, тому, оскільки на підставі п. 1 ч. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів "Про державне мито" позивачем при пред'явленні позову до суду не був сплачений судовий збір, суд вважає необхідним стягнути вказані кошти з відповідача на користь держави: судовий збір в сумі 669 грн. 85 коп..

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-які домовленості і зобов'язання стосовно відповідача по не виплаті коштів, повному розрахунку при звільненні, видачі наказу про звільнення, протиправності дій, а відповідач це не довів, твердження відповідача про наявність будь-яких інших зобов'язань є припущенням.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов підлягає частковому задоволенню.

Не може суд прийняти до уваги позицію відповідача стосовно не визнання позовних вимог, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджується. Не підтвердились і обставини пропуску позивачем строку позовної давності, тому суд не може застосувати вказане в даному випадку.

При таких обставинах суд вважає можливим позовні вимоги задовольнити та стягнути з КП "Житлово-експлуатаційне підприємство № 37" Дніпропетровської міської ради на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час затримки повного розрахунку при звільненні (грошову компенсацію за невикористану відпустку) в сумі 66985 грн. 38 коп. (в межах заявлених позовних вимог) та стягнути з КП "Житлово-експлуатаційне підприємство № 37" Дніпропетровської міської ради на користь держави судовий збір в сумі 669 грн. 85 коп.

Таким чином обставини позовних вимог, стосовно яких у позивача є спір, знайшли своє підтвердження в ході судового засідання і вони підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 19, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 1167 ЦК України, ст. ст. 36, 116, 117, 149, 150, 232, 233, 235, 238 КЗпП України, ст. 9 Закону України "Про відпустки", ст. ст. 3, 4, 10, 11, 57, 58, 60, 61, 75, 209, 212-215, 218, 367 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційне підприємство № 37" Дніпропетровської міської ради на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час затримки повного розрахунку при звільненні (грошову компенсацію за невикористану відпустку) в сумі 66985 грн. 38 коп.

Стягнути з Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційне підприємство № 37" Дніпропетровської міської ради на користь держави судовий збір в сумі 669 грн. 85 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя -