Рішення № 43185922, 02.03.2015, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 2/136/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.03.2015 Справа № 908/5777/14

Суддя Мойсеєнко Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Будстрой 2000”, м. Київ,

до відповідача: Приватного акціонерного товариства “Запорізьке кар’єроуправління”, м.Запоріжжя,

про стягнення 37508,85 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: не з’явився;

від відповідача: не з’явився;

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Запорізької області звернулося товариство з обмеженою відповідальністю “Будстрой 2000” з позовом до приватного акціонерного товариства “Запорізьке кар’єроуправління” про стягнення за договором на поставку гранітної продукції №2601 від 26.01.2012р. заборгованості в сумі 30495,00 грн., 3% річних – 914,85 грн., інфляційних втрат – 6099,00 грн., усього – 37508,85 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в 26.01.2012р. між позивачем та відповідачем було укладено договір на поставку гранітної продукції №2601. На виконання умов договору позивач в повному обсязі здійснив попередню оплату за продукцію у розмірі 1115682,00 грн. Відповідач поставив на адресу позивача гранітний щебінь на загальну суму 1085187,00 грн. Решта товару на суму 30495,00 грн. відповідачем не поставлена. 23.08.2013р. позивач звернувся до відповідача з претензією №23/08/13-1 про повернення грошових коштів за непоставлений товар, однак відповіді не отримав, у зв’язку з чим звернувся до суду.

Позов заявлено на підставі ст. ст. 11, 15, 16, 509, 526, 530, 610, 611, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст.193, 216, 222, 224, 225, 232 Господарського кодексу України.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 18.12.2014 р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі, присвоєно справі номер провадження 2/136/14 та призначено розгляд справи на 03.02.2015р.

Ухвалою суду від 03.02.2015р. у зв’язку з перебуванням судді Мойсеєнко Т.В. на лікарняному, розгляд справи перенесено на 16.02.2015р.

Ухвалою суду від 16.02.2015р. продовжено розгляд справи строком на 15 днів та відкладено розгляд справи на 25.02.2015р.

Ухвалою суду від 25.02.2015 р. відкладено розгляд справи на 02.03.2015 р. для надання додаткових доказів.

В судове засідання 02.03.2015 р. сторони своїх представників не направили, у зв’язку з цим фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалась.

Представники сторін були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи ухвалою суду від 25.02.2015 р.

Позивач заявив клопотання про розгляд справи без присутності його представника, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач причин неявки не повідомив. В попередніх судових засіданнях 16.02.2015р. та від 25.02.2015 р. представник відповідача проти позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві.

У відзиві на позов відповідач зауважив, що залишок передоплати за товар по операціях у 2012 році становить 30400,09 грн., що підтвердили сторони в акті звірки розрахунків станом на 16.05.2014 р. Разом із цим відповідач вважає, що вини відповідача у нездійсненні поставки товару немає, оскільки в порушення умов договору позивач не надав вагони для відвантаження продукції та точні реквізити для відвантаження продукції, обов’язок передачі яких покладено на позивача (п. 3.1 договору). Вказує, що за умовами п.4.4 договору позивач може відмовитись від заявлених обсягів продукції за умови, якщо всі додаткові витрати постачальника, що виникли у зв’язку з такою відмовою, відносяться на покупця. Вважає, що в силу приписів ст. 613 Цивільного кодексу України відповідач не може вважатися таким, що прострочив, оскільки позивач не вчинив дій, що встановлені договором (пункти 3.1, 3.4), до вчинення яких відповідач не міг виконати свого обов’язку.

У запереченнях на відзив відповідача та письмових поясненнях до суду позивач визнав необґрунтованими доводи відповідача про вину позивача у виникненні прострочки поставки товару, оскільки всі попередні поставки за договором здійснювались без оформлення письмових заявок, узгодження здійснювалось виключно в телефонному режимі або з використанням електронної пошти. Вважає, що відповідач не надавши відповіді на претензію позивача про повернення коштів, фактично схвалив відповідні наслідки невиконання своїх зобов’язань за договором.

Також позивач пояснив, що невідповідність сум в направлених на адресу відповідача претензіях від 28.08.2013 р. та 04.07.2014 р. пояснюється тим, що акт звірки від 16.05.2014 р. складений з урахуванням всіх договорів, які укладались між сторонами (кредиторська та дебіторська заборгованість). Фактично сторонами виконувались два договори: договір поставки № 2601 від 26.01.2012 р. та договір зберігання № 26/0112-1 від 26.01.2012 р. Згідно даних обліку позивача з дати пред’явлення першої претензії та складання акту звірки дебіторська заборгованість за договором № 2601 від 26.01.2012 р. (поставки продукції), який є підставою позову про стягнення заборгованості, становить 30495,00 грн., а кредиторська заборгованість за договором зберігання № 26/0112-1 від 26.01.2012 р. складає 95,00 грн. (94,91 грн.). Під час підготовки позову про стягнення заборгованості в межах договору поставки № 2601 від 26.01.2012 р. була відображена загальна сума дебіторської заборгованості відповідача за даним договором в розмірі 30495,00 грн., оскільки у позивача були відсутні підстави для зменшення такої заборгованості на суму кредиторської заборгованості за договором зберігання. Різниця між сумами сплаченої попередньої оплати та поставленої продукції складає 30495,00 грн.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, і розгляд справи можливий в даному судовому засіданні без присутності представників сторін.

В судовому засіданні 02.03.2015 р. судом прийнято рішення

Від позивача 16.02.2015р. електронною поштою надійшло клопотання про розгляд справи без участі уповноваженого представника позивача.

Розглянувши позовні вимоги та матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, суд встановив наступне.

26.01.2012 р. Приватним акціонерним товариством “Запорізьке кар’єроуправління” (постачальник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Будстрой 2000” (покупець, позивач) укладено договір № 2601, за яким постачальник зобов’язується передати у встановлений строк продукцію у власність покупця, а покупець зобов’язується прийняти продукцію та сплатити за неї певну грошову суму на умовах даного договору.

Предметом договору є гранітний щебінь (п. 1.2 договору).

Згідно з п. 1.3 договору обсяг, асортимент та ціна на продукцію визначається у додатках до договору, які є його невід’ємною частиною.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що поставка продукції здійснюється залізничним транспортом у напіввагонах, цементовозах, що надаються покупцем на умовах FCA ст.Дніпробуд-2, згідно попередніх заявок покупця, не пізніше 5 календарних днів з дати надходження передоплати на розрахунковий рахунок постачальника.

У п. 3.6 договору покупець зобов’язався постачати вагони за графіком, затвердженим сторонами.

Пунктами 3.2, 3.3 договору передбачено, що періодом поставки вважається календарний місяць. Щомісячний графік відвантаження буде погоджуватися сторонами додатково. Покупець зобов’язаний не менше ніж за 10 днів до початку відвантаження надати постачальнику точні транспортні інструкції.

За умовами п. 4.1 договору розрахунок за договором здійснюється в порядку 100% передоплати на підставі виписаного постачальником рахунку на заявлену партію продукції. Оплата залізничного тарифу до станції призначення здійснюється за рахунок покупця.

У п. 6.2 договору сторони погодили, що продукція буде вважатися зданою та прийнятою покупцем за кількістю – згідно ваги, зазначеної у залізничній накладній.

Відповідно до п. 11.1 договору договір вважаться укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2012 р., а в частині розрахунків – до повного виконання сторонами своїх зобов’язань.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем були виставлені позивачу рахунки на оплату товару:

- від 17.04.2013 р. № СФ-0000424 (щебінь 5-10 в кількості 1885,00 тон) на суму 180960,00 грн. з ПДВ;

- від 28.04.2012 р. № СФ-0000519 (щебінь 5-10 в кількості 657,00 тон) на суму 63072,00 грн. з ПДВ;

- від 18.05.2012 р. № СФ-0000623 (щебінь 5-20 в кількості 1260,00 тон та щебінь 5-10 в кількості 630,00 тон) на суму 173880,00 грн.;

- від 15.06.2012 р. № СФ-0000873 (щебінь 20-40 в кількості 3200,00 грн.) на суму 240000,00 гр.;

- від 10.07.2012 р. № СФ-0001098 (щебінь 20-30 в кількості 3100,00 тон) на суму 232500,00 грн.;

- від 24.07.2012 р. № СФ-0001148 (щебінь 10-20 в кількості 1550,00 тон) на 139500,00 грн.;

- від 09.08.2012 р. № СФ-0001272 (щебінь 20-30 в кількості 1932,00 тон) на суму 144900,00 грн.

Всього виставлено рахунків на суму 1174812,00 грн.

Позивач оплатив вказані рахунки платіжним дорученнями № 411 від 23.04.2012 р. на суму 62650,60 грн. (по рахунку № СФ-0000424 від 17.04.2012 р.), № 427 від 28.04.2012 р. на суму 86746,56 грн. (по рахунку № СФ-0000424 від 17.04.2012 р.), № 436 від 07.05.2012 р. на суму 31562,84 грн. (по рахунку № СФ-0000424 від 17.04.2012 р.), № 438 від 07.05.2012 р. на суму 14181,80 грн. (по рахунку № СФ-0000519 від 28.04.2012 р.), № 433 від 08.05.2012 р. на суму 48890,20 грн. (по рахунку № СФ-0000519 від 28.04.2012 р.), № 462 від 28.05.2012 р. на суму 94500,00 грн. (по рахунку № СФ-0000623 від 18.05.2012 р.), № 469 від 29.05.2012 р. на суму 18900,00 грн. (по рахунку № СФ-0000623 від 18.05.2012 р.), № 499 від 25.06.2012 р. на суму 240000,00 грн. (по рахунку № СФ-0000873 від 15.06.2012 р.), № 515 від 13.07.2012 р. на суму 232500,00 грн. (по рахунку № СФ-0001098 від 10.07.2012 р.), № 522 від 27.07.2012 р. на суму 139500,00 грн. (по рахунку № СФ-0001148 від 24.07.2012 р.), № 553 від 15.08.2012 р. на суму 1350,00 грн. (по рахунку № СФ-0001272 від 09.08.2012 р.), № 554 від 15.08.2012 р. на суму 144900,00 грн. (по рахунку № СФ-0001272 від 09.09.2012 р.).

Всього оплачено по рахункам 1115682,00 грн. Недоплата має місце по рахунку № СФ-0000623 від 18.05.2012 р. на суму 60480,00 грн.

Відповідач, у свою чергу, здійснив поставку товару на загальну суму 1085187,00 грн. за видатковими накладними:

- від 17.04.2012 р. № РН-0000499 на суму 180960,00 грн.;

- від 28.04.2012 р. № РН-0000769 на суму 31584,00 грн.;

- від 28.04.2012 р. № РН-0000770 на суму 31488,00 грн.;

- від 25.05.2012 р. № РН-0000796 на суму 113490,00 грн.;

- від 25.06.2012 р. № РН-0001104 на суму 229950,00 грн.;

- від 16.07.2012 р. № РН-0001278 на суму 220725,00 грн.;

- від 27.07.2012 р. № РН-0001381 на суму 139140,00 грн.;

- від 15.08.2012 р. № РН-0001547 на суму 137850,00 грн.

У в’язку з недопоставкою товару на суму 30495,01 грн. позивач направив відповідачу претензію вих. № 23/08/13-1 від 23.08.2013 р., в якій повідомив відповідача, що в результаті невиконання відповідачем зобов’язань з поставки товару та відсутністю необхідності придбання цього товару, позивач відмовляється від прийняття виконання зобов’язання та просить повернути грошові кошти в сумі 30495,01 грн. Претензію вручено відповідачу 03.09.2013 р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення.

Відповідач не надав відповіді на претензію, грошових коштів в сумі 30495,01 грн. не повернув.

Станом на 16.05.2014р. сторони підписали акт звірки, згідно якого залишок заборгованості відповідача перед позивачем складає 30400,09 грн. З акту звірки вбачається, що дана сума утворилась як різниця між сумою внесеної позивачем передоплати (1115682,00 грн.), здійснених відповідачем поставок товару (1085187,00 грн.) та суми наданих відповідачем послуг зберігання по акту № ОУ-0000268 на суму 103,05 грн. з ПДВ (надані 29.06.2012р.) та по акту №ОУ-0000378 на суму 94,91 грн. з ПДВ (надані 28.09.2012 р.).

В іншій претензії, яка отримана відповідачем 04.07.2014 р., позивач вимагав у відповідача повернення передоплати в розмірі 30400,09 грн.

В акті звірки станом на 25.05.2015 р. сторони також підтвердили наявність заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 30400,09 грн.

У запереченнях на відзив позивач пояснив, що невідповідність сум в направлених на адресу відповідача претензіях від 28.08.2013 р. та 04.07.2014 р. пояснюється тим, що акт звірки від 16.05.2014 р. складений з урахуванням всіх договорів, які укладались між сторонами (кредиторська та дебіторська заборгованість). Фактично сторонами виконувались два договори: договір поставки № 2601 від 26.01.2012 р. та договір зберігання № 26/0112-1 від 26.01.2012 р. Згідно даних обліку позивача з дати пред’явлення першої претензії та складання акту звірки дебіторська заборгованість за договором № 2601 від 26.01.2012 р. (поставки продукції), який є підставою позову про стягнення заборгованості, становить 30495,00 грн., кредиторська заборгованість за договором зберігання № 26/0112-1 від 26.01.2012 р. складає 95,00 грн. (94,91 грн.). Під час підготовки позову про стягнення заборгованості в межах договору поставки № 2601 від 26.01.2012 р. була відображена загальна сума дебіторської заборгованості відповідача за даним договором в розмірі 30495,00 грн., оскільки у позивача були відсутні підстави для зменшення такої заборгованості на суму кредиторської заборгованості за договором зберігання. Різниця між сумами сплаченої попередньої оплати та поставленої продукції складає 30495,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами справи було укладено договір зберігання № 26/0112-1 від 26.01.2012 р., відповідно до якого та специфікацій № № 5-7 до нього передбачена передача позивачем на зберігання відповідачу майна (щебінь гранітний).

Актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000268 від 29.06.2012 р. та №ОУ-0000378 від 28.09.2012 р. засвідчено факт надання відповідачем позивачу послуг зберігання майна відповідно на суму 103,05 грн. та 94,91 грн..

Зазначені суми відображені у складених сторонами актах звірки станом на 16.05.2014 р. та на 25.05.2015 р. як кредиторська заборгованість позивача перед відповідачем і з урахуванням цих актів виведено залишок заборгованості за усіма зобов’язаннями сторін в сумі 30400,09 грн. на користь позивача.

Відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Суд зазначає, що складені сторонами акти звірки не можуть бути оцінені судом як зарахування зустрічних однорідних вимог сторін, оскільки суду не надано заяви хоча б однієї із сторін про зарахування зустрічних однорідних вимог, а у суду відсутні відомості на підтвердження повноважень осіб, які підписали акти звірки, зокрема, що до їх права представляти інтереси юридичних осіб позивача та відповідача при виконанні угод.

З урахуванням того, що сплачені позивачем суми в рахунок оплати товару мали конкретне призначення платежу (посилання на рахунки для оплати товару), залишок неповернутої передоплати визначений судом як різниця між внесеною сумою передоплати та здійсненими поставками - в сумі 30495,00 грн.

Правовідносини сторін виникли з договору поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні приписи містить стаття 193 Господарського кодексу України.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, виходячи зі змісту ст. 631 Цивільного кодексу України сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору протягом строку дії договору.

Пунктом 11.1 договору сторони передбачили, що договір вважаться укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2012 р., а в частині розрахунків – до повного виконання сторонами своїх зобов’язань.

За змістом прав та обов’язків сторін, які передбачені в договорі, грошові зобов’язання має лише позивач перед відповідачем щодо оплати товару. Відповідач має зобов’язання поставити товар.

Таким чином, в частині виконання відповідачем зобов’язань з поставки товару дія договору припинилась 31.12.2012 р. Протягом строку дії договору товар не був поставлений відповідачем. Отже, правові підстави для утримання відповідачем залишку передоплати за товар на момент розгляду спору судом відсутні (відпали).

За приписами статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні (п. 3 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України).

Внесена відповідачем передоплата в сумі 30495,00 грн. не була повернута позивачу, що не заперечується відповідачем.

При цьому не має правового значення, чи було допущено прострочення поставки товару з вини позивача чи відповідача, а лише сам факт безпідставного утримання грошових коштів, оскільки положення ст. 1212 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

В абз. 7 пп. 3.12 п. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

За таких обставин позовні вимоги про стягнення з відповідача 30495,00 грн. є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

На суму заборгованості 30495,01 грн. позивач на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахував 3% річних за період з 09.12.2013 р. по 08.12.2014 р. в сумі 914,85 грн. та інфляційні втрати за грудень 2013 року – листопад 2014 року в сумі 6099,00 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Однак суд зазначає, що за договором поставки відповідач не має грошових зобов’язань перед позивачем, а лише обов’язок поставити товар, а зобов’язання повернути грошові кошти, як встанволено судом, виникли з безпідставного набуття майна. Тому стаття 625 Цивільного кодексу України не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

За приписами ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, у випадку їх безпідставного набуття, законом не встановлений.

У пунктах 6.1 – 6.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання. Якщо договором або чинним законодавством не передбачено розміру процентів за користування чужими коштами, то припис частини другої статті 625 ЦК України може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

У п. 5.2 пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» визначено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

За таких обставин нарахування на суму неповернутої передоплати 3% річних та інфляційних втрат є неправомірним, тому у задоволенні цих вимог суд відмовляє.

Таким чином, позовні вимоги задоволені судом частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства “Запорізьке кар’єроуправління” (69600, м. Запоріжжя, вул. Дніпровські зорі, 1, код ЄДРПОУ 00110183) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Будстрой 2000” (юридична адреса: 04053, м.Київ, вул. Кудрявська, 23-А, поштова адреса: 11500, Житомирська область, м. Коростень, вул. Жовтнева, 68, код ЄДРПОУ 37406754) суму безпідставно утримуваних коштів в розмірі 30495,00 грн. (тридцять тисяч чотириста дев’яносто п’ять грн. 00 коп.) та витрати зі сплати судового збору в сумі 1485,37 грн. (одна тисяча чотириста вісімдесят п’ять грн. 37 коп.).

Видати наказ.

В задоволенні іншої частини позову відмовити.

Суддя Т.В.Мойсеєнко

Рішення оформлено та підписано 19.03.2015р.

і набирає законної сили після закінчення

десятиденного строку з дня його підписання.