Постанова № 43162779, 18.03.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" березня 2015 р. Справа№ 910/3678/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рябухи В.І.

суддів: Калатай Н.Ф.

Ропій Л.М.

при секретарі: Бовсунівській Л.О.,

за участю представників:

від позивача Кириленко О.П., дов. від 30.12.2014 №504,

від відповідача Бакулін О.В., дов. від 30.09.2014 №22,

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк»

на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2014

(дата підписання - 17.10.2014)

у справі №910/3678/13 (суддя Босий В.П.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Паріо Плюс»

про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.10.2014 у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Паріо Плюс» (далі - відповідач) про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилого будинку від 24.02.2010 відмовлено повністю.

Не погодившись з вказаним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2014 скасувати, прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Апеляційна скарга мотивована тим, що договір купівлі-продажу нежилого будинку від 24.02.2010 є недійсним, оскільки не відповідає нормам чинного законодавства України, а саме: після здійснення реконструкції спірного нежитлового приміщення площа такого приміщення збільшилася, позивач не набув права власності на таке майно, а відтак і не міг його відчужити у визначеному законом порядку. Крім того, представником банку під час укладення договору купівлі-продажу нежилого будинку від 24.02.2010 було перевищено повноваження, в зв'язку з чим, вчинено правочин щодо об'єкта, який не відповідає правовстановлюючим документам, а також без врахування вартості будівельних робіт на ремонт даху будівлі, збільшення загальної площі будівлі, спорудження мансардних приміщень тощо. В результаті вказаного, ТОВ «Паріо Плюс» набув право власності на додаткові приміщення площею 163,0 кв.м. у т.ч. мансардні, у будівлі по вул.. Горького, 43-А безоплатно, внаслідок перевищення представником повноважень під час вчинення спірного правочину, що заподіяло збитки позивачу. Таким чином, на думку позивача, договір купівлі-продажу нежилого будинку від 24.02.2010 було підписано його представником під впливом тяжкої обставини, а саме під загрозою банкрутства, і на невигідних умовах, тобто без врахування додаткової загальної площі будівлі не менше ніж 163,0 кв.м.

Розпорядженням Керівника апарату Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2015 №02-52/53/15 «Щодо призначення повторного автоматичного розподілу справ» відповідно до пп. 3.1.11., 3.1.13. пункту 3.1. Положення про автоматизовану систему документообігу суду у зв'язку з перебуванням головуючого судді (судді-доповідача) Яковлєва М.Л. на лікарняному призначено повторний автоматичний розподіл справи №910/3678/13.

Відповідно до повторного автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" у справі №910/3678/13 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Рябухи В.І., суддів: Калатай Н.Ф., Ропій Л.М. (довідка від 20.01.2015).

22.01.2015 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві надійшов лист від 20.01.2015 №7126-18/2001/05, в якому зазначено, що питання стосовно технічної інвентаризації збудованих (реконструйованих) будинків, допоміжних будівель та споруд, а також роз'яснення положень будівельних нори відноситься до компетенції Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2015 прийнято апеляційну скаргу до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 18.02.2015. Дану ухвалу надіслано відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 №28. Доказами належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи є повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали від 23.01.2015) позивачу та відповідачу - 28.01.2015, долучені до матеріалів справи.

16.02.2015 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду позивач подав клопотання про відкладення розгляду справи та залучення до матеріалів справи висновку проектного інституту служби безпеки України.

18.02.2015 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відповідач надав письмові пояснення, до яких додав відповідь Управління містобудування, архітектури та планування територій Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 15.01.2015 №8/14-10-15 щодо роз'яснення питання про включення горища та прибудови до загальної площі будівлі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.02.2015 відкладено розгляд справи до 18.03.2015.

10.03.2015 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відповідач надав письмові пояснення.

У судовому засіданні 18.03.2015 представник позивача заявив усне клопотання про виклик для дачі пояснень спеціаліста Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України на підставі ст.30 ГПК України; підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2014 скасувати, прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник відповідача заперечив проти задоволення клопотання позивача, заперечив доводи апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Порадившись, колегія суддів відмовляє у задоволенні вказано вище клопотання з огляду на те, що в матеріалах справи наявні листи Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України щодо роз'яснення питань, які відносяться до їх компетенції. Тому, на думку суду, додаткових усних пояснень розгляд справи не потребує. Крім того, позивач міг скористатись своїм правом та заявити аналогічне клопотання у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Згідно зі ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У статті 655 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вказано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (ст.657 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, 24.02.2010 між АТ "Український інноваційний банк", правонаступником якого є ПАТ "Український інноваційний банк" (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежилого будинку, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кучеренко Н.П. за реєстровим №710 (далі - договір).

Відповідно до п. 1 договору продавець продав, а покупець купив за 10555000,00 грн об'єкт нерухомості, який відповідно до правовстановлювального документа значиться як нежилий будинок, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43-А.

За змістом п. 2 договору нежилий будинок, що відчужується, належить продавцеві га праві власності на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого на товарній біржі "Українська біржа "Десятинна" 23.03.1998 за реєстраційним №2211-б/684. Право власності на нежилий будинок зареєстровано за продавцем у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 28.04.1998 у реєстрову книгу за реєстровим №2475-П. Нежилий будинок, що відчужується, відповідно до правовстановлювального документа має площу 310,00 кв.м. Згідно з інвентаризаційною справою площа нежилого будинку складає 300,20 кв.м. Нежилий будинок знаходиться на земельній ділянці площею 293,86 кв.м, кадастровий номер 79:014:017.

Згідно з п. 8 договору покупець стверджує продавцеві та повідомляє усім заінтересованим особам, що нежилий будинок, який є предметом договору, оглянутий до укладання договору купівлі-продажу. Недоліків чи дефектів, які б перешкоджали б використанню нерухомості за призначенням, а також будь-яких інших особливостей, які покупець хотів би зазначити у договорі, на момент огляду не виявлено.

За актом приймання-передачі від 01.03.2010 продавець передав, а покупець прийняв нежилий будинок, розташований за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43 (літера А) загальною площею 300,2 кв.м згідно з умовами договору.

Однак, керуючись ст.ст. 203, 215 ЦК України, позивач оспорює укладений договір купівлі-продажу нежилого будинку від 24.02.2010.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір не відповідає нормам чинного законодавства України, а саме: після здійснення реконструкції спірного нежитлового приміщення площа такого приміщення збільшилася, позивач не набув права власності на таке майно, а відтак і не міг його відчужити у визначеному законом порядку. Також, на думку позивача, договір був укладений з перевищенням повноважень його представником.

Крім того, в апеляційній скарзі позивач зазначає, що договір купівлі-продажу нежилого будинку від 24.02.2010 було підписано його представником під впливом тяжкої обставини, а саме під загрозою банкрутства, і на невигідних умовах, тобто без врахування додаткової загальної площі будівлі не менше ніж 163,0 кв.м.

В зв'язку з наведеним вище, позивач просить визнати договір купівлі-продажу нежилого будинку від 24.02.2010 недійсним.

Судом першої інстанції відмовлено у задоволенні позову, з чим погоджується суд апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Згідно з правилами ч.ч. 1, 2, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсність правочину виникає через те, що дія схожа на правочин, але за своєю суттю не відповідає його характеристикам. Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів, зокрема, дефекту змісту правочину та дефекту невідповідності волі та волевиявлення. Визнання правочину недійсним пов'язане з анулюванням майнових наслідків його вчинення і встановлення наслідків, передбачених законом (лист Верховного суду України від 24.11.2008 «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним (п.п.2.1, 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

Для визнання у судовому порядку недійсним правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію (постанова пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

У частині 2 ст.207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Обов'язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-5 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином для визнання правочину недійсним потрібна наявність підстав передбачених ч. 1, 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Стосовно тверджень позивача про підписання договору його представником з перевищенням повноважень суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 241 ЦК наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Припис абз. 1 ч. 3 ст. 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи, не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут (п. 3.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

Статтею 160 ЦК України визначено, що в акціонерному товаристві може бути створена наглядова рада акціонерного товариства, яка здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу та захист прав акціонерів товариства. Випадки обов'язкового створення в акціонерному товаристві наглядової ради встановлюються законом. Статутом акціонерного товариства і законом встановлюється виключна компетенція наглядової ради. Питання, віднесені статутом до виключної компетенції наглядової ради, не можуть бути передані нею для вирішення виконавчому органу товариства. Члени наглядової ради акціонерного товариства не можуть бути членами його виконавчого органу. Наглядова рада акціонерного товариства визначає форми контролю за діяльністю його виконавчого органу.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) в акціонерному товаристві з числа акціонерів може створюватися рада акціонерного товариства (спостережна рада), яка представляє інтереси акціонерів у період між проведенням загальних зборів і в межах компетенції, визначеної статутом, контролює і регулює діяльність правління.

За змістом п.7.16.10 Статуту банку в редакції, затвердженій протоколом Загальних зборів учасників АТ "Укрінбанк" від 09.06.2006 №2, Спостережна рада дає згоду на відчуження майна, вартість якого перевищує 5000,00 грн.

Пунктом 7.21 Статуту банку визначено, що засідання спостережної ради проводяться в міру необхідності, але не рідше одного разу на квартал, і вважаються правомочними, якщо на них присутні 2/3 її членів. Рішення спостережної ради приймаються більшістю голосів. У разі розподілу голосів порівну приймається рішення, за яке проголосував Голова Спостережної ради.

Згідно з п.3 Положення про Спостережну раду АТ "Укрінбанк", затвердженого Загальними зборами учасників (протокол від 18.05.2001 №1), кількість членів спостережної ради не може бути меншим 5 осіб. Спостережна рада призначається строком на 5 років.

Рішенням Спостережної ради банку, затвердженого протоколом спільного засідання Спостережної ради та Правління Банку від 18.02.2010 №5, було вирішено здійснити продаж нежитлового будинку, літера А, загальною площею 311,0 кв.м, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43, здійснити його продаж за ціною не нижче 8785784,14 грн, а також доручити Заступнику Голови правління Котишевській І.Б. укласти договорі купівлі-продажу такого нерухомого майна від імені банку.

Суд відзначає, що оскільки на вказаному засіданні Спостережної ради були присутні всі її члени (Голова Кулачек Ю.М., члени ради: Морозов О.В., Грабовський В.М., Сорочинський О.М., Землянський Ю.В.), відтак вказане засідання є правомочним на підставі п. 7.21 Статуту банку.

Факт відсутності підпису одного з членів Спостережної ради на протоколі від 18.02.2010 №5 не свідчить про недійсність рішень, прийнятих на такому засіданні, оскільки більшість членів Спостережної ради підписала такий протокол, а відтак і прийняла відповідне рішення.

Суд першої інстанції вірно вказав, що неправомірність вказаного вище рішення Спостережної ради банку не може бути підставою для визнання недійсним договору, оскільки рішення Спостережної ради є самостійним та свідчить про надання дозволу на реалізацію об'єкту нерухомості та уповноваження посадової особи банку на підписання відповідного договору. Крім того, вказане рішення спостережної ради, оформлене протоколом від 18.02.2010 №5, не оскаржене та неправомірним не визнано.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що особа, яка підписала від імені банку спірний договір, була наділена необхідним обсягом повноважень, наданих їй у повній відповідності з приписами Статуту банку та вимогами чинного законодавства України.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (ст. 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.) (п.3.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

01.03.2010 позивач передав відповідачу нежитловий будинок, розташований за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43 (літера А) загальною площею 300,2 кв.м, за актом приймання-передачі, чим схвали правочин (договір купівлі-продажу), укладений його представником.

Тому, визнання спірного договору недійсним з підстав вчинення його представником з перевищенням повноважень є неможливим з огляду на наступне схвалення правочину позивачем.

Стосовно визнання недійсним договору з підстав невідповідності його законодавству, а саме: після здійснення реконструкції спірного нежитлового приміщення площа такого приміщення збільшилася, позивач не набув права власності на таке майно, а відтак і не міг його відчужити у визначеному законом порядку, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що предметом договору є нежилий будинок, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43-А, відповідно до правовстановлювального документа має площу 310,00 кв.м. (згідно з інвентаризаційною справою площа нежилого будинку складає 300,20 кв.м.).

Позивач зазначає, що внаслідок здійснення реконструкції мансардного поверху площа спірного нежитлового приміщення збільшилася на 145,2 кв.м, проте оформлення права власності на таку частину приміщення здійснено не було.

Однак, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірна площа нежитлових приміщень, яка не була предметом договору, не є мансардним поверхом, з чим погоджується суд апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Згідно Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженою наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 №127 (далі - Інструкція), ДБН В2.2-9-99 "Громадські будинки і споруди" (чинного, на момент укладення договору) загальна площа громадського будинку визначається як сума площ усіх поверхів (включаючи технічний, мансардний, цокольний та підвальний).

Площу приміщень будинків слід визначати за їх розмірами, виміряними між опорядженими поверхнями стін і перегородок на рівні підлоги (без урахування плінтусів). Під час визначення площі мансардного приміщення враховується площа цього приміщення з висотою похилої стелі не менше 1,9 м (Інструкція, ДБН В2.2-9-2009 "Громадські будинки і споруди. Основні положення").

Відповідно до висновку експертів від 12.08.2014 №8301/13-43 за результатами проведення комісійної судової будівельно-технічної судової експертизи висота горищного простору від рівня перекриття верхнього поверху до низу несучої конструкції даху - металевих крокв (на рівні обпирання крокви на мауерлат) становить 1,14 м.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що приміщення, яке визначено позивачем як мансардний поверх загальною площею 145,2 кв.м, в розумінні Інструкції являється горищем.

За змістом ДБН В2.2-9-99 та ДБН В2.2-9-2009 "Громадські будинки і споруди. Основні положення" площа горища (технічного горища), технічного підпілля, якщо висота від підлоги до низу виступних конструкцій менше 1,9 м, до загальної площі будинку не включається.

Аналогічні положення містить лист Управління містобудування, архітектури та планування територій Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 15.01.2015 №8/14-10-15.

Із технічного паспорта спірного нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43, виготовленого 22.02.2010 Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, загальна площа вказаного нерухомого майна становить 300,2 кв.м (зменшилася на 9,8 кв.м. за рахунок оздоблювальних робіт).

У листі від 29.07.2014 №37842(И-2014) Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна зазначило, що з моменту проведення технічної інвентаризації спірного нерухомого майна 22.02.2010 та видачі відповідного технічного паспорта, на момент проведення останньої технічної інвентаризації такого майна (17.07.2013) змін у плануванні приміщень не виявлено, тобто планування приміщень першого, другого поверхів залишились без змін та інших приміщень виявлено не було.

Крім того, вказаним листом підтверджено факт відсутності проведення оздоблювальних робіт на горищі нежитлової будівлі за адресою: м. Київ, вул.Горького, 43-А.

Таким чином, в загальну площу спірного нерухомого майна було правомірно не враховано площу горища. Тому, позивач на момент укладення спірного договору був власником нежилого будинку, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43-А, відповідно до правовстановлювального документа мав площу 310,00 кв.м. (згідно з інвентаризаційною справою площа нежилого будинку складала 300,20 кв.м.), а відтак мав право володіння, користування та розпоряджання своїм майном, в тому числі і відчужити його на користь товариства.

Позивач також просить визнати спірний договір недійсним в зв'язку з тим, що його було підписано представником під впливом тяжкої обставини, а саме під загрозою банкрутства, і на невигідних умовах, тобто без врахування додаткової загальної площі будівлі не менше ніж 163,0 кв.м.

Відповідно до ст.233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

Тяжка обставина є оцінювальною категорією і має визначатися судом з урахуванням всіх обставин справи. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Визнання правочину недійсним не може пов'язуватись з тим, чи усвідомлювала сторона користь, яку матиме від нього.

Отже, для визнання правочину недійсним на підставі ст..233 ЦК України необхідно встановити наявність двох обставин: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину.

Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини. Тобто, в таких випадках немає обману або помилки. При цьому невигідною умовою може бути низька плата за реалізацію коштовного майна, а тяжкою обставиною - купівля ліків, виплата боргів, витрати на лікування (як самої особи, котра вчиняє правочин, так і її близьких) (лист Верховного Суду України від 24.11.2008 "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними", п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Крім того, Спостережна рада банку приймаючи рішення про укладення договору за ціною не нижче 8785784,14 грн, мала намір отримати прибуток від продажу нерухомого майна, а отже усвідомлювала користь від укладення такого правочину.

Враховуючи, що ціна предмета договору становить 10555000,00 грн (що не нижче 8785784,14 грн), у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для висновку, що договір укладено на невигідних для позивача умовах.

Позивачем не наведено обставин, які б свідчили про укладення ним договору у 2010 році під впливом тяжкої обставини, а саме банкрутства.

В силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

З огляду на викладене вище, позивачем не наведено підстав для визнання договору купівлі-продажу нежилого будинку від 24.02.2010, зареєстрованого за №710, недійсним, в результаті чого судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено в задоволенні позову.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, колегія Київського апеляційного господарського суду не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2014 у даній справі, оскільки воно відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи.

Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2014 у справі №910/3678/13 - без змін.

2. Матеріали справи №910/3678/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Дану постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.І. Рябуха

Судді Н.Ф. Калатай

Л.М. Ропій