Ухвала суду № 43159622, 19.01.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 січня 2015 року м. Київ К/800/44610/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Цюрупинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області

на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 24.03.2014 р.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2014 р.

у справі №821/334/14

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4

до Цюрупинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 (далі-позивач) звернулась до суду з позовом до Цюрупинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області (далі-відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 24.03.2014 р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2014 р., задоволено повністю позовні вимоги, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 17.12.2010 р. №0076441700/0 та №0076431700/0.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено документальну планову виїзну перевірку діяльності позивача за період 29.05.2007 р. по 30.09.2010 р., про що складено акт від 02.12.2010 р. №1097/17-1/НОМЕР_1, яким встановлено порушення позивачем пп.9.12.1 п.9.12 ст.9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», пп.2.3.1 п.2.3 ст.2 Закону України «Про податок на додану вартість», пп.12.1 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01.03.2000 р. №79.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.12.2010 р. №0076441700/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 173 029,76 грн., з яких 123 228,40 грн. за основним платежем та 49 801,36 грн. штрафних (фінансових) санкцій, №0076431700/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 73 165,07 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що протягом 2007-2008 років та 2010 році позивач застосовував спрощену систему оподаткування.

У 2007 та 2008 роках позивач прийняла в суборенду торгову площадку ринку на один рік та касові апарати, що підтверджується відповідним договором, укладеними між останнім та ФОП ОСОБА_5, з метою справляння ринкового збору з торговців, які здійснюють торгівлю на сільськогосподарському ринку.

З матеріалів справи вбачається, що податковий орган за результатами проведеної перевірки дійшов висновку, що кошти отримані позивачем від ринкового збору за 2007-2008 роки є його виручкою, а отже після їх отримання у позивача виник обов'язок перейти на загальну систему оподаткування, у зв'язку з перевищенням законодавчо встановленого граничного розміру виручки.

Натомість, суди попередніх інстанцій не погодились із наведеними висновками відповідача з огляду на таке.

Положеннями ст. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємства» передбачено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується, у тому числі, для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їхніх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень. Отже, реалізація права суб'єкта малого підприємництва на запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності залежить від виконання останнім установлених Указом вимог.

При цьому, єдиний податок сплачується виключно з доходів, одержаних фізичною особою суб'єктом підприємницької діяльності з додержанням вимог цього Указу, зокрема, якщо виручка платника єдиного податку за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Отже, реалізація права суб'єкта малого підприємництва на запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності залежить від виконання останнім установлених вказаним Указом положень.

Єдиний податок сплачується виключно з доходів, одержаних фізичною особою суб'єктом підприємницької діяльності з додержанням вимог Указу, зокрема, якщо дохід платника єдиного податку не перевищує 500 тис. гривень на рік.

У той же час, виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Поняття ринкового збору, порядку його нарахування і сплати визначається Декретом Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» та Указом Президента України «Про впорядкування механізму сплати ринкового збору».

Статтею 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» встановлено, що ринковий збір - це плата за торгові місця на ринках і в павільйонах, на критих та відкритих столах, майданчиках для торгівлі з автомашин, візків, мотоциклів, ручних візків, що справляється з юридичних осіб і громадян, які реалізують сільськогосподарську і промислову продукцію та інші товари.

Крім того, Указом Президента України «Про впорядкування механізму сплати ринкового збору» визначено, що ринковий збір - це плата за право займання місця торгівлі на ринках усіх форм власності, в тому числі у павільйонах, на критих та відкритих столах, майданчиках (включаючи орендовані), з автомобілів, візків, мотоциклів, ручних візків тощо. Платниками ринкового збору є юридичні особи усіх форм власності, їх філії, відділення, представництва та інші відокремлені підрозділи , а також фізичні особи. Відповідно до ст. 6 цього ж Указу, кошти, отримані ринком від сплати ринкового збору, щомісяця до 20 числа перераховуються до відповідного місцевого бюджету. Відповідальність за нарахування ринкового збору та своєчасність сплати його до місцевого бюджету покладається на адміністрацію ринку.

Аналізуючи викладене, попередні судові інстанції цілком обґрунтовано визначились із тим, що ринковий збір - це вид місцевих податків і зборів, які позивач за дорученням місцевих органів влади мав справляти з осіб, що здійснювали торгівлю. Тоді як, на ринок покладається обов'язок отримувати ринковий збір - плату за право користування торговим місцем протягом робочого дня ринку, від осіб, які здійснюють торгівлю, для наступного перерахування до місцевого бюджету.

Отже, кошти ринкового збору для позивача мали транзитних характер, отримання їх та подальше перерахування цих коштів було обов'язком позивача, визначеним податковим законодавством України.

За наведених обставин, варто зазначити, що кошти ринкового збору не належать до виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), відтак не можуть прийматись до уваги для обчислення розміру виручки для застосування спрощеної системи оподаткування.

Посилання податкового органу на нікчемність рішень Великокопанівської сільської ради від 23.08.2007 р №194 та №194/а, якими надано дозвіл ТОВ БВФ «Нежданна» на передачу в суборенду земельної ділянки підприємцю ОСОБА_5 з правом наступної суборенди, не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи, та жодним чином не свідчать на користь висновку, що саме позивач є особою відповідальною за справляння ринкового збору.

Натомість, зі змісту п.2 названого рішення №194 вбачається, що уповноваженою особою за сплату ринкового збору визначено ФОП ОСОБА_5, яка згідно договору оренди здійснює відповідну підприємницьку діяльність.

Крім того, згідно п. 1 рішення від 23.08.2007 р. №194/а, ФОП ОСОБА_5 надано дозвіл відповідно до вимог чинного законодавства до 2015 року справляти ринковий збір з торговців, які здійснюють торгівлю на сільськогосподарському ринку, для чого дозволено ФОП ОСОБА_5 залучати на договірній основі третіх осіб (фізичних осіб підприємців).

Отже, підсумовуючи викладене, слід погодитись із висновком судів попередніх інстанцій при визначенні того, що кошти отримані позивачем від ринкового збору за 2007-2008 роки не можуть вважатись розміром виручки, оскільки перераховані для подальшого спрямування в бюджет, а тому висновок податкового органу, що позивач після їх отримання повинен був перейти на загальну систему оподаткування, у зв'язку з перевищенням розміру виручки від реалізації продукції, є безпідставним.

Що стосується висновку відповідача про ненарахування позивачем податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за 2010 рік, суди також аргументовано виходили з того, що за діючим у 2010 році податковим законодавством України для річного податкового періоду строк подачі декларації встановлювався протягом 60 днів після закінчення звітного податкового року, тобто до 01.03.2011 р. У той же час, спірне податкове повідомлення - рішення відповідачем було складене 17.12.2010 р., тобто прийняте податкове повідомлення-рішення є передчасним.

Стосовно правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення №0076441700/0, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість, варто вказати таке.

Так, відповідно до ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість», платником податку є: будь-яка особа, яка: а) здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку; б) підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку.

Згідно з пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість», особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку (зокрема, податку на додану вартість), коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300 000 грн. (без урахування податку на додану вартість).

У той же час, суму передбачену пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону слід відраховувати з моменту перевищення граничного обсягу виручки передбаченого указом, тобто з моменту переходу платника податків на загальну систему оподаткування.

Згідно ст. 9 цього ж Закону, у разі якщо обсяг оподатковуваних операцій особи протягом звітного податкового періоду перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, не більше ніж у два рази, така особа зобов'язана надіслати податковому органу заяву про реєстрацію протягом двадцяти календарних днів, наступних за таким звітним податковим періодом. Якщо особа укладає одну чи більше цивільно-правових угод (договорів), унаслідок виконання яких планується здійснення оподатковуваних операцій, обсяг яких перевищуватиме протягом звітного податкового періоду у два чи більше разів суму, визначену пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 цього Закону, то така особа зобов'язана зареєструватися як платник цього податку до кінця такого звітного податкового періоду.

Зі встановлених у справі обставин вбачається, що позивач отримав доходи, що перевищують 500,0 тис. грн. у серпні 2010 року (з 09.08 по 16.08.2010 р.), тобто зобов'язаний був зареєструватись платником ПДВ до 31.08.2010 р. та обчислювати і сплачувати цей податок з 01.09.2010 р. Під час розгляду справи сторони не заперечували, що з 01.09.2010 р. позивач будь-яких доходів від здійснення господарської діяльності не отримував, платником ПДВ не реєструвався, відтак спірне податкове повідомлення-рішення є безпідставним.

Підсумовуючи викладене, судова колегія вважає за необхідне вказати, що доводи, якими суди попередніх інстанцій обґрунтовували свої висновки, що позивач звільнений від сплати ПДВ, оскільки знаходився на спрощеній системі оподаткування та сплачував єдиний податок, а також те, що виручка отримана від ринкового збору не належить до загальних доходів позивача, у зв'язку з чим не підлягає оподаткуванню, відповідають правильному застосуванню норм матеріального права, а тому спірні податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Цюрупинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області залишити без задоволення.

2. Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 24.03.2014 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2014 р. у справі №821/334/14 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.