Ухвала суду № 43159623, 02.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2015 року м. Київ К/9991/47088/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції в Артемівському районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 29.03.2012 р.

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 31.05.2012 р.

у справі №2а/1270/1896/2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганські зорі»

до Державної податкової інспекції в Артемівському районі м. Луганська

про визнання незаконними дій, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Луганські зорі» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Артемівському районі м. Луганська (далі - відповідач) про визнання незаконними дій, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 29.03.2012 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 31.05.2012 р., позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 22.02.2012 р. №0000072320, а також стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 427,00 грн. судового збору. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками контролюючого органу проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Транс Агенство Сервіс» за жовтень 2011 року, про що складено акт від 25.01.2012 р. №63/2320/21811105, яким встановлено порушення позивачем вимог п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за жовтень 2011 року на 68 320,00 грн.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.02.2012 р. №0000072320, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 85 400,00 грн., з яких 68 320,00 грн. за основним платежем та 17 080,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Листом від 28.02.2012 р. вих. №3576/10/2320 відповідач повідомив позивача про внесення змін до вказаного податкового повідомлення-рішення в частині дати його прийняття та зазначив, що замість 22.02.2012 р. правильною слід вважати дату 20.02.2012 р.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість, у зв'язку з включенням до його складу суми податку на додану вартість, сплаченої у ціні придбаних товарів у ТОВ «Транс Агентство Сервіс».

Частково задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товарів у ТОВ «Транс Агентство Сервіс».

Як вбачається з матеріалів справи, 25.10.2011 р. між позивачем (Покупець) та ТОВ «Транс Агентство Сервіс» (Постачальник) було укладено договір, за яким постачальник зобов'язався поставити, а покупець прийняти та оплатити на умовах, викладених у договорі, металопродукцію, іменовану в подальшому за текстом договору «Товар», асортимент, кількість, якість та ціна якого вказані у рахунку-фактурі, який надається постачальником покупцю відповідно до умов цього договору та є його невід'ємною частиною, або у специфікаціях, що є додатками до цього договору і його невід'ємними частинами.

За результатом виконання вказаних договірних відносин, на підставі отриманої податкової накладної, позивачем було сформовано податковий кредит жовтня 2011 року.

Фактична поставка придбаної продукції підтверджується видатковою накладною, рахунком-фактурою та товарно-транспортною накладною.

Придбаний позивачем товар оплачено платіжним дорученням від 26.10.2011 р. №13037 у розмірі 411 676,07 грн. (у т. ч. ПДВ 68 612,68). Призначенням платежу зазначено оплату за арматуру по рахунку №108197.

Використання придбаного позивачем товару у власній господарській діяльності підтверджується наявними у матеріалах справи копією договору підряду від 01.09.2011 р. №83 на влаштування буронабивних паль при будівництві торгівельного комплексу по вул.Железнодорожній,8, актом прийому-передавання давальницьких матеріалів від 27.10.2011 р., актом розходу давальницьких матеріалів за листопад 2011 року, актом на скриті роботи від 16.11.2011 р., актом на скриті роботи від 29.11.2011 р., довідкою про вартість виконаних підрядних робіт за формою КБ-3 за листопад 2011 року, актом приймання виконаних підрядних робіт за формою КБ-2в за листопад 2011 року, копією платіжного доручення від 30.11.2011 р. №14672, копією платіжного доручення від 26.10.2011 р. №13037, копією рахунку-фактури від 25.10.2011 р.

У відповідності до приписів п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Податкового кодексу України, підтверджено відповідною податковою накладною, що виписана контрагентом зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Доводи податкового органу щодо неправомірності формування податкового кредиту на підставі податкової накладної, відомості у якій не відповідають призначенню платежу, вказаному у платіжному дорученні, обґрунтовано не взято до уваги судами попередніх інстанцій, оскільки жодним нормативним актом не передбачено обов'язок покупця вказувати у платіжному дорученні весь перелік товарів, який оплачується.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у платіжному дорученні від 26.10.2011 р. №13037 зазначено, що оплата проводиться за арматуру, як перший товар, зазначений у рахунку-фактурі на оплату, сума оплати повністю збігається з вартістю товару, зазначеній у рахунку-фактурі та податковій накладній, як і номер рахунку, за яким проводиться оплата за товар, у зв'язку з чим немає підстав ставити під сумнів факт, що оплата грошових коштів за вказаним платіжним дорученням проводилась саме за товар, який зазначений у рахунку-фактурі та податковій накладній. Повний перелік товарів, за який проводиться оплата, зазначений у рахунку-фактурі.

Отже, висновки податкового органу щодо неналежного оформлення податкової накладної від 26.10.2011 р. №102799 з підстав неповного зазначення у платіжному дорученні переліку товарів, за який проводиться оплата, не ґрунтуються на вимогах діючого законодавства.

Крім того, посилання податкового органу на недоліки товарно-транспортної накладної, як на підставу відсутності у позивача права на включення спірної суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту, також обґрунтовано не взяті до уваги судами попередніх інстанцій, з огляду на те, що такі недоліки, не роблять вказаний звітній документ недійсним та вказане не може свідчити про його неналежність та недопустимість.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано зазначено про те, що чинне податкове законодавство, не ставить у залежність формування позивачем податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про протиправність прийнятого податковим органом спірного податкового повідомлення-рішення від 22.02.2012 р. №0000072320 та наявність правових підстав для його скасування.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Артемівському районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 29.03.2012 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 31.05.2012 р. у справі №2а/1270/1896/2012 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.