Ухвала суду № 43159621, 02.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2015 року м. Київ К/9991/68267/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп та комбікормів»

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 24.06.2012 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2011 р.

у справі №2а-2763/11/1070

за позовом Публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп та комбікормів»

до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області

про визнання протиправним та нечинним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Публічне акціонерне товариство «Миронівський завод по виготовленню круп та комбікормів» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області (далі - відповідач) про визнання протиправним та нечинним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 24.06.2012 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2011 р., у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками контролюючого органу проведено планову невиїзну перевірку позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Шторм» за період з квітня по червень 2010 року, про що складено акт від 29.04.2011 р. №198/23-011/00951770, яким встановлено порушення позивачем вимог п.1.7, п.1.8 ст.1, п.п.7.2.1, п.п.7.2.3, п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість, у результаті чого підприємством завищено суму податкового кредиту за квітень 2010 року на 21 093,94 грн., травень 2010 року на 43 971,87 грн., червень 2010 року на 52 210,30 грн.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.05.2011 р. №0000342353, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 117 276,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Фактичною підставою для зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування спірним податковим повідомленням-рішенням, слугував висновок податкового органу про безпідставне включення підприємством до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених у ціні придбаного товару у ТОВ «Шторм» за нікчемним правочином.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що документи, надані позивачем на підтвердження правомірності формування податкового кредиту, не є первинними бухгалтерськими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», тобто документами, які підтверджують фактичне придбання позивачем відповідного товару у зазначеного контрагента та дають йому право на податковий кредит, оскільки вони виписані за наслідками укладених недійсних (нікчемних) правочинів.

Нормами п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п.п. 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п.п. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до 7.7.2 цього ж пункту, у разі якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

При цьому документальне обґрунтування права на податковий кредит покладається на платника, позаяк саме він використовує пред'явлені до сплати постачальником суми податку на додану вартість у ціні товару (робіт, послуг) при проведенні розрахунків з бюджетом.

Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього ж Закону визначено первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на підтвердження господарських взаємовідносин з ТОВ «Шторм» надав податкові накладні, банківські виписки, картки рахунку №63.1.1 по розрахунках з ТОВ «Шторм» за квітень-червень 2010 року, податкові декларації з податку на додану вартість з додатками за квітень-червень 2010 року.

Суми податку на додану вартість за податковими накладними позивачем були включені до податкового кредиту квітня-червня 2010 року, що відображено у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість та даним декларації з податку на додану вартість за квітень-червень 2010 року.

Транспортування придбаного позивачем товару здійснювалося у відповідності до товарно-транспортних накладних за рахунок ТОВ «Шторм». Оприбуткування товару та подальше його зберігання проводилось на складських приміщеннях позивача. Розрахунки між суб'єктами господарювання за відвантажений товар проводилися шляхом безготівкових розрахунків, що підтверджується банківськими виписками.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій було встановлено наявність недоліків у наданих на підтвердження реальності вчинених господарських операцій первинних документах.

Крім того, суди обґрунтовано зазначили про те, що відповідні наслідки у податковому обліку платника податків створює не сам факт наявності первинних документів, а фактична поставка товару або послуг, а надані позивачем документи, як то - податкові накладні, банківські виписки та платіжні доручення не вказують на фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю.

Наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем надано до перевірки первинні документи бухгалтерського обліку, які є формально складеними та не підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Шторм», оскільки останнє, не мало можливостей для здійснення поставки товарно-матеріальних цінностей на адресу позивача, не мало необхідних трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарської діяльності.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп та комбікормів» залишити без задоволення.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 24.06.2012 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2011 р. у справі №2а-2763/11/1070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.