Рішення № 43105297, 16.03.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 345/4943/14-ц

Провадження № 22-ц/779/718/2015

Категорія 57

Головуючий у 1 інстанції Гавриленко В. Г.

Суддя-доповідач Ковалюк Я.Ю.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Ковалюка Я.Ю.

суддів: Горблянського Я.Д., Шишка А.І.

секретаря Петріва Д.Б.

з участю: представника позивача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» - Григоренко Ірини Вікторівни на рішення Калуського міськрайонного суду від 09 лютого 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів,-

в с т а н о в и л а :

У грудні 2014 року позивач звернувся в суд із зазначеним позовом посилаючись на те, що він 21.10.2014року уклав з відповідачем договір № 01/14-00331 фінансового лізингу, згідно якого ТзОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» (лізингодавець) зобов'язувалось придбати предмет лізингу, а саме транспортний засіб - трактор марки «Донг Фенг 244» та передати йому у користування на строк та умовах передбачених договором. Всупереч умов укладеного договору після внесення ним коштів в розмірі 9100 грн. на банківський рахунок відповідача та пред'явлення оригіналу квитанції про сплату коштів, транспортного засобу (предмет лізингу) він так і не отримав. Як вказує позивач, представник відповідача повідомив, що ТзОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» зможе передати в користування транспортний засіб одразу після того як ним буде сплачено початковий авансовий платіж в розмірі 45000 грн. Для врегулювання даного спору він звертався до відповідача з претензією про повернення коштів, в якій просив повернути сплачені ним кошти згідно договору № 01/14-00331 фінансового лізингу укладеного 21.10.2014 року в загальній сумі 9100 грн, однак відповідач рекомендував йому звернутися з позовом до суду. Вважає договір № 01/14-00331 фінансового лізингу, укладений 21.10.2014 року недійсним з огляду на те, що договір фінансового лізингу нотаріально не посвідчений та умови оспорюваного договору є несправедливими відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів».

Рішенням Калуського міськрайонного суду від 09 лютого 2015 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір № 01/14-00331 фінансового лізингу від 21.10.2014 року, укладений між ТзОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» та ОСОБА_4 Стягнуто з ТзОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» на користь ОСОБА_4 9100грн., сплачених за договором № 01/14-00331 фінансового лізингу від 21.10.2014 року. Стягнуто з ТзОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» в дохід держави судовий збір в сумі 243,60грн.

На дане рішення представник ТзОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» - Григоренко І.В. подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апелянт з посиланням на Закон України «Про фінансові послуги» та положення розділу 58 параграфу 6 ЦК України вказує, що законом не вимагається обов'язкового нотаріального посвідчення договорів фінансового лізингу. Також звертає увагу суду на різну правову природу договору найму транспортного засобу та договору фінансового лізингу.

Апелянт вказує, що фінансовий лізинг повністю регулюється спеціальним законом, а тому до такого роду договорів можуть застосовуватися загальні положення про найм (оренду) лише з урахуванням спеціальних особливостей. Таким чином, на думку скаржника, не існує норми, яка б встановлювала обов'язковість нотаріального посвідчення договорів фінансового лізингу, незалежно від того, якого виду майно передається в лізинг та кому саме, а тому висновок суду про обов'язковість нотаріального посвідчення такого договору вважає незаконним.

Крім того, звертає увагу, що свідчення позивача щодо несправедливості умов договору являються суто суб'єктивними, а пункти договору відповідають Закону України «Про фінансовий лізинг». Між сторонами було погоджено усі істотні умови договору та встановлені відповідні лізингові платежі, а умовами даного договору не передбачено можливість його зміни в односторонньому порядку, окрім випадків встановлених законом та лише після підписання відповідної додаткової угоди.

Представник ТзОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» вважає, що судом не було належним чином мотивовано можливість застосування до оскаржуваного договору норм Закону України «Про захист прав споживачів», а також не враховано, що даний закон не регулює правовідносин що стосуються фінансового лізингу.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог за безпідставністю.

Представник апелянта та позивач в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином повідомлялися про час й місце розгляду справи, що у відповідності до ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.

Представник позивача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги не визнала та заперечила проти їх задоволення.

Вислухавши доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції не відповідає цим вимогам матеріального та процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 21.10.2014 року між ТзОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» та ОСОБА_4 укладено договір фінансового лізингу № 01/14-00331, згідно якого ТзОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» (лізингодавець) зобов'язувалось придбати предмет лізингу, а саме транспортний засіб - трактор марки «Донг Фенг 244» та передати йому в користування на строк та умовах передбачених договором. (а.с. 6-12).

Відповідно до п. 3.2.1. Договору до отримання предмету лізингу лізингоодержувач повинен сплатити перший лізинговий платіж, передбачений Додатком № 1 до Договору (а.с.13).

Згідно копій Додатку № 2 та Додатку № 3 до договору фінансового лізингу № 01/14-00331 від 21.10.2014 встановлено графік сплати другого лізингового платежу, а всього вартість предмета лізингу становить 91 000 грн (а.с. 14-15).

Згідно квитанції №04810001 від 21.10.2014 року вбачається, що позивач на виконання умов договору сплатив відповідачу кошти в розмірі 9100 грн. як комісію за організацію договору (а.с. 16). В матеріалах справи наявна копія претензії (а.с. 17) на суму з проханням повернути відповідачем сплачені позивачем кошти та розірвати договір.

Згідно копії довідки про взяття на облік юридичної особи від 11.09.2012, виданої Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, ТзОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» має право надавати послуги з фінансового лізингу (а.с. 45-46).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що окремі умови договору лізингу є несправедливими, а тому є підстави для визнання їх недійсними. Умови договору, які слід визнати недійсними фактично змінюють інші положення договору, а тому в силу ст. 18 Закону України «Про захист споживачів» весь договір підлягає визнанню його недійсним. І як наслідок, відповідно до ст. 216 ЦК України, відповідач повинен повернути кошти сплачені позивачем в розмірі 9100 грн.

Проте погодитись із таким висновком суду першої інстанції, колегія суддів не може.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно з вимогами частини 1 статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. Частиною 3 ст. 806 ЦК України зазначається, що особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Пунктом 1.7 договору про фінансовий лізинг №009355 передбачено, що предмет договору передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця авансового платежу (50% від вартості предмету лізингу), комісії за організацію та оформлення даного договору (10% від вартості предмета лізингу) та комісії за передачу предмета лізингу (3% від вартості предмета лізингу).

Згідно з п.8.2.1 договору перший лізинговий платіж складається із: комісійної винагороди за організаційні заходи, пов'язаної з підготовкою та укладанням цього договору, яка розраховується як комісія за організацію, яка визначена у додатку №1 до цього договору.

Позивачем було здійснено оплату комісії за організацію договору лізингу в розмірі 9100 грн.

За договором фінансового лізингу (ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг») лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Отже, спірний договір лізингу є непрямим лізингом.

Позивач стверджує, що працівники компанії ввели його в оману, вказавши, що після сплати 9100 грн. він отримає предмет лізингу. Однак, як зазначив сам позивач, договір, який ним підписаний в цілому і кожна сторінка окремо, він не читав, а тому його твердження є безпідставними. Крім цього, позивачем не доведено, що компанія навмисно ввела його в оману, щодо умов договору. Наявність умислу є необхідною умовою для визнання договору недійсним з підстав обману (ст. 229 ЦК України).

Пунктом 9.1 Договору передбачено право лізингоодержувача при обов'язковій умові сплати в повному обсязі заборгованості за лізинговими платежами, сплати можливих штрафних санкцій та відшкодування збитків, придбати у власність (викупити) предмет лізингу по його залишковій вартості за окремо укладеним договором купівлі-продажу.

Договір лізингу, укладений з позивачем не може розглядатись як фінансова пірамідальна схема виходячи з наступного.

Відповідно до п. 111 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг» до фінансових послуг віднесено послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

На підставі цього Закону, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (як уповноважений державний орган), затвердила Ліцензійні умови провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах (розпорядження від 09 жовтня 2012 року № 1676 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження діяльності з адміністрування фінансових активів придбання товарів у групах") (далі - Ліцензійні умови).

Ліцензійні умови закріпили визначення, сутність, правовий статус учасників (і вимоги до них) такого виду фінансових правовідносин, як придбання товарів у групах.

З аналізу Ліцензійних умов слід зробити висновок про те, що діяльність таких груп направлена на легітимне використання фінансової схеми із залученням грошових коштів споживачів для придбання певного виду товарів та/або послуг.

Згідно з п. 1.2. ч. 1 Ліцензійних умов адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групі - це фінансова послуга, що надається ліцензіатом і передбачає залучення грошових коштів учасників групи, об'єднання цих коштів з метою придбання та розподілу товарів між учасниками групи.

Отже, якщо укладений сторонами правочин передбачає одержання споживачем необхідного йому товару, визначає умови (схему фінансування тощо), за яких такий товар може бути одержаний ( у тому числі закріплює відповідні права та обов'язки сторін), то до такого правочину не може бути застосовано визначення «пірамідальної схеми».

Відповідно до положень ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Для кваліфікацій умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше - умови договору порушують принцип добросовісності; по-друге - умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє - умови договору завдають шкоди споживачеві.

Колегія суддів прийшла до висновку про відсутність одночасно зазначених ознак «несправедливих умов договору».

Позивач сплатив лише комісію за організацію та оформлення даного договору та не вчиняв інших дій, передбачених умовами договору, для досягнення мети направленої на придбання трактора. В такому разі відповідач позбавлений можливості приступити до виконання своїх договірних обов'язків, а отже, стверджувати про наявність недобросовісності з боку відповідача (при невиконанні своїх обов'язків) не можливо.

Також і відсутній дисбаланс договірних прав та обов'язків, так як, з договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Відповідно до п. 1.7. Договору предмет договору передається в користування Лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати Лізингоодержувачем на рахунок Лізингодавця Авансового платежу (50% від вартості Предмета Лізингу), Комісії за організацію та оформлення даного Договору (10% від вартості Предмету Лізингу) комісії за Передачу Предмету Лізингу (3% від вартості Предмета Лізингу).

Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

З аналізу умов договору не вбачається істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позивача, а отже, твердження про завдання шкоди позивачу є безпідставним та недоведеним.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» істотними умовами договору лізингу є предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користуватись предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 16 цього Закону сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж, як винагорода лізингодавцю за отримане у лізинг майно, компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Отже, сплачена позивачем сума, яка передбачена умовою договору в розмірі 9100 грн. не входить до авансового платежу, а є комісією за організацію даного договору і лізингоодержувачу не повертається.

Що стосується обов'язкової наявності у договорі лізингу такої умови, як вказівка продавця товару, яка зазначала б у кого саме буде придбано товар для лізингоодержувача, то така умова не є істотною для договорів фінансового лізингу та не вимагається законодавством. Лізингодавець вправі обирати на свій власний розсуд продавця обраного товару. У визначеннях договору фінансового лізингу зазначено, що продавець визначає юридичну чи фізичну особу - суб'єкта підприємницької діяльності, найменування, адресу та реквізити якої зазначено в акті приймання-передачі предмета лізингу, який є предметом даного договору. До того ж, лізингодавець на момент укладення договору не може передбачити в якого саме продавця буде придбаний товар, оскільки саме від лізингоодержувача залежить який товар необхідно придбати, від нього залежить коли даний товар буде придбано, де саме забажає отримати товар тощо.

Умовами договору чітко передбачено, що лізингодавець зобов'язаний придбати обраний клієнтом товар та здійснити всі необхідні дії щодо його реєстрації та страхування, і, після сплати лізингоодержувачем всіх передбачених договором платежів, передати його у користування та володіння лізингоодержувачу.

Також передчасним є висновок суду першої інстанції про відсутність у договорі конкретних визначень та розмірів лізингових платежів, оскільки ст. 8 Договору чітко визначено поняття «лізингові платежі» та вказані відповідні конкретні формули, на підставі яких були враховані конкретні суми.

Договором фінансового лізингу чітко передбачено, в яких випадках встановлені суми можуть бути змінені, а саме з підстав, які не залежать від лізингодавця та чітко передбачено, що в разі такої зміни між сторонами має бути підписана обов'язкова додаткова угода до договору, а також акт коригування вартості предмета лізингу.

Статтями 7 та 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено право лізингоодержувача відмовитись від договору лізингу в односторонньому порядку та право вимагати розірвання договору лізингу.

Отже, законодавством передбачено порядок, умови та наслідки розірвання договорів лізингу в односторонньому порядку, тобто, передбачена можливість відмовитись від правочину в разі неналежного виконання лізингодавцем умов договору.

Відповідно до п. 10.11 Договору, у випадку розірвання Договору лізингоодержувачем до сплати останнім на рахунок лізингодавця авансового платежу, лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання. В такому випадку комісія за організацію даного договору лізингоодержувачу не повертається.

Відповідно до вимог ст. 638 ЦК України спірний договір лізингу є укладеним, оскільки сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що з умовами договору, в тому числі з тими з них, де дається визначення термінів «комісія за організацію», «комісія за передачу предмета лізингу» позивач був ознайомлений, про що свідчить його власний підпис в договорі, додатках та заяві. Твердження про те, що при укладанні договору він був ведений представником компанії в оману щодо характеру платежу в розмірі 9100 грн. не заслуговує на увагу, оскільки не доводиться зібраними по справі доказами та з огляду на те, що сам позивач мав можливість ознайомитись з договором та надати умовам договору належну оцінку.

Також позивачем не надано будь-яких належних та достатніх доказів, які б доводили факт укладення договору внаслідок здійснення лізинговою компанією «Автофінанс» нечесної підприємницької практики.

Враховуючи все вищезазначене, колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції не врахував, що між сторонами було укладено цивільно-правовий договір з дотриманням усіх передбачених чинним законодавством вимог, не встановив фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, дійсних прав і обов'язків сторін, які випливають із договору фінансового лізингу і дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування судом норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 218, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» - Григоренко Ірини Вікторівни - задовольнити.

Рішення Калуського міськрайонного суду від 09 лютого 2015 скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Я.Ю. Ковалюк

Судді: Я.Д. Горблянський

А.І. Шишко