Ухвала суду № 4308846, 11.06.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

“11” червня 2009р.  Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого                                 Конюшка К.В.

суддів:                  Брайка А.І.

                        Ланченко Л.В.

                        Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 25.05.2006р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від  12.09.2006р.

 у справі  № 25/98-А

за позовом               Товариства з обмеженою відповідальністю «Хортиця-2000»

до                               Державної податкової інспекції у Дніпровському районі                    м. Києва 

про                            визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

У березні 2006р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Хортиця-2000» звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000172202/0 від 14.03.2006р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податковий кредит підприємством сформовано на підставі належним чином оформлених податкових накладних, а спірне податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі Акта позапланової перевірки саме за період, який було перевірено податковим органом при проведенні планової перевірки. Позапланова перевірка відповідачем була проведена без належних не та підстав.

Постановою Господарського суду м. Києва від 25.05.2006р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2006р., позов задоволено.

 Не погоджуючись зі вказаними судовими рішеннями, Державна податкова інспекція у Дніпровському районі м. Києва оскаржила їх в касаційному порядку.

В касаційній скарзі скаржник зазначав, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми матеріального права, просив їх скасувати, та прийняти нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог.

У письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні в установленому             статтею 2201 Кодексу адміністративного судочинства України порядку.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, податковим органом було проведено позапланову виїзну документальну перевірку дотримання вимог податкового законодавства позивачем за період з 01.08.2003р. по 01.08.2004р., за результатами якої складено Акт №  274/23-31168778 від 06.03.2006р. (далі – Акт перевірки).

За даними Акта перевірки податковим органом встановлено порушення підпункту 7.2.3, підпункту 7.2.4 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від  03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі – Закон України 03.04.1997 року № 168/97-ВР), а саме заниження підприємством податку на додану вартість за 2003р. на суму 27333,35 грн., за 2004р. в розмірі 40300,00 грн.

На підставі Акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000172202/0 від 14.03.2006р. про визначення суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 101450,00 грн., в тому числі: 67633,00 грн. – основного платежу та 33817,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про безпідставність тверджень податкового органу щодо відсутності у підприємства права на формування податкового кредиту на підставі податкових накладних, виданих ПП «Аврора-Прівілідж».

Суд касаційної інстанції погоджується з названими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з урахуванням наступного.

 Згідно з підпунктом 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України від  03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі - Закон України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР) не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.2 статті 7 вказаного Закону датою виникнення права на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та ПП «Аврора-Прівілідж» протягом 2003-2004р. здійснювались фінансово-господарські операції, зокрема, було укладено договір оренди від 22.07.2003р.

На виконання вказаного договору позивачем було перераховано на користь ПП «Аврора-Прівілідж» грошові кошти в розмірі 405800,00 грн., в тому числі податок на додану вартість в розмірі 67633,37 грн.

Суми податку на додану вартість, зазначені в отриманих від ПП «Аврора-Прівілідж» податкових накладних, позивачем віднесені до складу податкового кредиту. Податкові накладні відображені у книзі обліку придбання та продажу товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року                     № 168/97-ВР визначено вичерпний перелік обов’язкових реквізитів, що має містити податкова накладна, видана покупцем продавцю.

Відповідно до даних податкових накладних, які містяться в матеріалах справи та на які є посилання в Акті перевірки, вони оформлені відповідно до вимог, зазначених в підпункті 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР.

Таким чином, ТОВ «Хортиця 2000» правомірно включило суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Що стосується посилання скаржника на рішення Деснянського районного суду                м. Києва від 14.07.2005р. у справі № 2-3592/2005, яким визнано недійсними статут ПП «Аврора-Прівілідж», свідоцтво платника податку на додану вартість, внаслідок чого податкові накладні, виписані даним контрагентом позивача, на момент перевірки не мали юридичної сили та доказовості, а тому не були прийняті до уваги як первинні документи, що підтверджують правомірність формування податкового кредиту, колегія суддів зазначає таке.

Добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов’язку щодо сплати податків, зборів (обов’язкових платежів) вступає у зв’язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов’язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено  законом.

Будь-яких доводів та доказів щодо обізнаності позивача зі станом податкового обліку ПП «Аврора-Прівілідж» та виконання ним обов’язку щодо сплати податку на додану вартість до бюджету відповідачем не наведено.

Крім того, слід враховувати і те, що якщо контрагент не виконав свого зобов’язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Що стосується правомірності проведення позапланової виїзної документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства позивачем за період з 01.08.2003р. по 01.08.2004р. колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 6 пункту 8 статті 111 Закону України від 04.12.1990р. № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з таких обставин: у разі, коли вищестоящий орган державної податкової служби в порядку контролю за достовірністю висновків нижчестоящого органу державної податкової служби здійснив перевірку документів обов'язкової звітності платника податків або висновків акта перевірки, складеного нижчестоящим контролюючим органом, та виявив їх невідповідність вимогам законів, що призвело до ненадходження до бюджетів сум податків та зборів (обов'язкових платежів). Позапланова виїзна перевірка в цьому випадку може ініціюватися вищестоящим органом державної податкової служби лише у тому разі, коли стосовно посадових або службових осіб нижчестоящого органу державної податкової служби, які проводили планову або позапланову виїзну перевірку зазначеного платника податків, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що службове розслідування у відношенні посадових осіб, якими здійснювалась комплексна планова перевірка не проводилось.

Що стосується посилань податкового на частину 5 пункту 6 статті 111 Закону України від 04.12.1990р. № 509-ХІІ, на підставі якої ним було проведено позапланову виїзну перевірку позивача, колегія суддів зазначає про те, що вказану перевірку можливо провести за умов коли у разі виникнення потреби у перевірці відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов’язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту. Проте, як зазначає сам скаржник, перевірку ПП «Аврора-Прівілідж» провести неможливо, оскільки за юридичною та фактичною адресою дане підприємство не знаходиться.  

За вказаних обставин суди першої та другої інстанцій дійшли вірного висновку про неправомірність проведення відповідачем позапланової перевірки підприємства за період, що був охоплений плановою комплексною документальною перевіркою.

 З огляду на вищевказане попередніми судовими інстанціями обґрунтовано визначено те, що податковим органом в ході судового розгляду не було доведено правомірності прийняття ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Згідно з частиною 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної  інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.      

            Керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі                   м. Києва відхилити.

Постанову Господарського суду м. Києва від 25.05.2006р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від  12.09.2006р. у даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строкта у порядку, визначеними ст.ст. 237 – 239 КАС України.

Головуючий

(підпис)

Конюшко К.В.

Судді

(підпис)

Брайко А.І.

(підпис)

Ланченко Л.В.

(підпис)

Пилипчук Н.Г.

(підпис)

Степашко О.І.

  З оригіналом згідно

  Відповідальний секретар