Ухвала суду № 4308837, 18.06.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

“18” червня 2009р.  Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

 головуючого                                Конюшка К.В.

суддів:                  Ланченко Л.В.

                        Пилипчук Н.Г.

Рибченка А.О.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуВасильківської об’єднаної державної податкової інспекції Київської області на постанову Господарського суду Київської області від 22.08.2006р. та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від  01.12.2006р.

у справі  № 287/18-06

за позовом               Товариства з обмеженою відповідальністю «Санрайс»

до                               Васильківської об’єднаної державної податкової інспекції Київської області

про                            визнання нечинним податкового повідомлення-рішення

В С Т А Н О В И В :

У червні 2006р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Санрайс» звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Васильківської об’єднаної державної податкової інспекції Київської області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 000562340/0 від 26.05.2006р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Закон України «Про податок на додану вартість» не містить вимог про необхідність для одержання бюджетного відшкодування встановлення факту сплати до бюджету податку на додану вартість контрагентами підприємства. 

Постановою Господарського суду Київської області від 22.08.2006р., залишеною без змін ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від  01.12.2006р., позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятими в справі судовими рішеннями, Васильківська об’єднана державна податкова інспекція Київської області оскаржила їх в касаційному порядку.

В касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій з мотивів порушення судами норм матеріального права та прийняти нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог.

 Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні в установленому             статтею 2201 Кодексу адміністративного судочинства України порядку.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, податковим органом було проведено документальну невиїзну перевірку з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за листопад 2005р., за результатами якої складено Акт № 1114/23-4/20609973 від 16.05.2006р. (далі – Акт перевірки).

За даними Акта перевірки податковим органом встановлено порушення пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від  03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі – Закон України 03.04.1997 року № 168/97-ВР) а саме, неможливо підтвердити заявлену суму бюджетного відшкодування за листопад 2005р. в розмірі 49483,00 грн.

На підставі Акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 000562340/0 від 26.05.2006р. про визначення суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 82176,00 грн., у тому числі: 54784,00 грн. основного платежу та 27392,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що Законом України від  03.04.1997 року № 168/97-ВР не передбачено такої обов’язкової умови включення суми податку на додану вартість до податкового кредиту, як проведення податковим органом зустрічних перевірок і встановлення факту сплати податку на додану вартість всіма контрагентами до Державного бюджету України, а отже позивачем правомірно сформовано податковий кредит.

Суд касаційної інстанції погоджується з названими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з урахуванням наступного.

 Згідно з підпунктом 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України від  03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі - Закон України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР) не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи  митними деклараціями, а при імпорті (послуг) –актом приймання робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.2 статті 7 вказаного Закону датою виникнення права на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податкутоварів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року                            № 168/97-ВР визначено вичерпний перелік обов’язкових реквізитів, що має містити податкова накладна, видана покупцем продавцю.

Відповідно до даних податкових накладних, які містяться в матеріалах справи та на які є посилання в Акті перевірки, вони оформлені відповідно до вимог, зазначених в підпункті 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року               № 168/97-ВР.

Таким чином, ТОВ «Санрайс» правомірно включило суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Крім того, колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає, що добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законом обов’язку щодо сплати податків, зборів (обов’язкових платежів) вступає у зв’язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов’язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено  законом.

Також, слід враховувати і те, що якщо контрагент не виконав свого зобов’язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

 З огляду на вищевказане попередніми судовими інстанціями обґрунтовано визначено те, що податковим органом в ході судового розгляду не було доведено правомірності прийняття ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій, зроблених відповідно до вимог чинного законодавства, і такі висновки є правомірними та обґрунтованими.

Згідно з частиною 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної  інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.      

            Керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Васильківської об’єднаної державної податкової інспекції Київської області відхилити.

Постанову Господарського суду Київської області від 22.08.2006р. та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 01.12.2006р. у даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 – 239 КАС України.

Головуючий(підпис)Конюшко К.В.

Судді

(підпис)

Ланченко Л.В.                

(підпис)

Пилипчук Н.Г.                

(підпис)

Рибченко А.О.                

      (підпис)

Федоров М.О.

З оригіналом згідно

Відповідальний секретар