Ухвала суду № 43063803, 05.03.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження: 22-ц/790/260/15 Головуючий 1 інстанції - Вовк Л.В.

Справа № 627/611/13-ц Доповідач - Коростійова В.І.

Категорія:трудові

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 березня 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Коростійової В.І.,

суддів: - Гуцал Л.В., Крилової Т.Г.,

за участю секретаря - Бойко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 15 жовтня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, заподіяної працівником при виконанні трудових обов'язків,-

в с т а н о в и л а:

У травні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду із вказаним позовом.

В обгрунтування позову посилався на те, що ОСОБА_3, на підставі трудового договору від 5 травня 2011 року, працював з повною матеріальною відповідальністю продавцем непродовольчих товарів магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", який належить йому, позивачу, як приватному підприємцю.

10 вересня 2012 року була проведена ревізія підзвітних ОСОБА_3 товарно-матеріальних цінностей.

При цьому виявлено недостачу у сумі 39000 грн.

Недостача товарно-матеріальних цінностей виникла з вини ОСОБА_3 та іншого продавця - ОСОБА_5

ОСОБА_3 і ОСОБА_5 її визнали і зобов'язались погасити по 19500 грн. кожен, сплачуючи по 1000 грн. до 20 числа щомісячно.

ОСОБА_3 сплатив йому 2000 грн. і 500 грн. 22 жовтня і 6 вересня 2012 року - відповідно.

17000 грн. сплачувати відмовився.

Посилаючись на вказані обставини та ст.130, п.1 ст.134, ст..ст. 135-1, 135-3, п.4 ст.232 КзПП України, просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь матеріальну шкоду, спричинену йому при виконанні трудових обов'язків, у сумі 17000 грн. та 17000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на його безпідставність.

Рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 15 жовтня 2014 року позов задоволено частково. Постановлено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 на відшкодування матеріальної шкоди 17000 грн. та витрати по сплаті судового збору - 170 грн. В іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просе рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким ОСОБА_4 у позові відмовити у повному обсязі. При цьому посилається на: недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи.

ОСОБА_4 рішення суду першої інстанції не оскаржив, письмових заперечень на апеляційну скаргу не подав.

Перевіряючи законність і обгрунтованість судового рішення відповідно до вимог ч.1 ст.303 ЦПК України - у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з підстав, передбачених п.п.2, 3, 4 ч.1 ст.309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову ОСОБА_4 у позові.

Задовольняючи позов про відшкодування матеріальної шкоди у сумі 17000 грн., суд першої інстанції вважав цю шкоду доведеною на підставі написаної і підписаної ОСОБА_4 заяви, підпис на якій посвідчив нотаріус. ОСОБА_4 не довів спричинення йому моральної шкоди.

Погодитися з таким висновком не можна.

Відповідно до ст. 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Судом першої інстанції встановлено і підтверджено наявними у справі доказами, що 5 травня 2011 року фізична особа підприємець, яка використовує найману працю, ОСОБА_4 уклав з громадянином ОСОБА_3 трудовий договір, за умовами якого ОСОБА_3 зобов'язаний був виконувати роботу по прийому і реалізації непродовольчих товарів. При цьому цим трудовим договором на ОСОБА_3 покладалась повна матеріальна відповідальність.

10 вересня 2012 року трудовий договір розірвано (а.с.8-9).

Встановлено також і визнається сторонами, що ОСОБА_3 працював продавцем непродовольчих товарів у належному ОСОБА_4 магазині "ІНФОРМАЦІЯ_1" з іншим продавцем - ОСОБА_5

ОСОБА_3 і ОСОБА_5 у першій половині дня працювали разом, у другій половині - по одному, через день.

При перезмінці товарно-матеріальні цінності вони один одному не передавали.

Таким чином розмежувати матеріальну відповідальність продавців ОСОБА_3 і ОСОБА_5 не можливо.

За таких обставин, продавці повинні були б нести солідарну відповідальність.

Проте ОСОБА_4 пред'явив позов лише до ОСОБА_3 При цьому пояснив, що не бажає прод'являти позов до ОСОБА_5, оскільки останній погасив свою долю недостачі - 19500 грн.

Розмір шкоди, заподіяної працівником підприємству, установі, організації, з якими він перебуває в трудових відносинах, суд визначає відповідно до ст. 1353 КЗпП, Закону від 6 червня 1995 року "Про визна чення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дрогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей" і Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, зни щення (псування) матеріальних цінностей (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 116.

За змістом вказаних норм для визначення розміру шкоди проводиться ревізія. При цьому беруться до уваги дані бухгалтерського обліку, які свідчать про кількість і вартість втраченого майна.

Позивач ОСОБА_4 пояснив суду, що ревізія була проведена, проте її висновок та документи, які б свідчили про розмір спричиненої шкоди, не збереглись.

Таким чином, позивач ОСОБА_4 не надав суду доказів розміру спричинення матеріальної шкоди та ступеня вини у її спричинення кожного із продавців - ОСОБА_3 і ОСОБА_5

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для

ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Посилання ОСОБА_4 на те, що ОСОБА_3 визнав спричинення йому матеріальної шкоди у сумі 39000 грн. і зобов'язався погасити її половину - 19500 грн., про що написав і підписав відповідну заяву і його підпис завірено нотаріусом, зазначених висновків не спростовує. Вказана заява не є належним доказом підтвердження розміру матеріальної шкоди, встановлення якої визначено наведеними вище нормативними актами.

До того ж, ОСОБА_4 пояснив, що заяву написав внаслідок того, що ОСОБА_4 погрожував йому звернутися з заявою до міліції про розкрадання матеріальних цінностей.

Керуючись ч.1 ст.303, ст.304, п.2 ч.1 ст.307, п.п. 2, 3, 4 ч.1 ст.309, ст.313, ч.2 ст.314, ст.ст. 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 15 жовтня 2014 року скасувати.

ОСОБА_4 у позові відмовити.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий -

Судді: