Ухвала суду № 43050542, 23.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" лютого 2015 р. м. Київ К/800/62144/13

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіЦвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач),суддів Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., при секретарі судового засідання Міщенко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за

касаційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області

на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.01.2012 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2013 року

у справі № 2а-3859/11/0970

за позовом Публічного акціонерного товариства «Виробничо-торгова кондитерська фірма «Ласощі»

до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Публічне акціонерне товариство «Виробничо-торгова кондитерська фірма «Ласощі» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.01.2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2013 року, позов задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 03.11.2011 № 0000532201.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 12.12.2013 року замінено Державну податкову інспекцію у м. Івано-Франківську правонаступником - Державною податковою інспекцією у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

У судовому засіданні представник відповідача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Представник позивача до суду не з'явився, подав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної перевірки позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 30.06.2011 року, відповідачем складено акт від 20.10.2011 року № 9115/23-2/00382102, яким встановлено порушення позивачем вимог п. 160.2 ст. 160 Податкового кодексу України в результаті несплати до бюджету податку на прибуток іноземних юридичних осіб за ставкою 10% від суми виплачених доходів нерезиденту «WAWEL S.A.» (Республіка Польща) в розмірі 29 645, 92 грн. та за ставкою 10% від суми виплачених доходів нерезиденту «HOSTA International AG»(Швейцарія) в розмірі 29 789, 82 грн.

03.11.2011 року на підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000532201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток іноземних юридичних осіб за основним платежем в розмірі 5 943, 57 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 1,00 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що наявні матеріали справи, норми Податкового кодексу України, положення міжнародних Конвенцій з Урядом Республіки Польща і Швейцарською Федеральною Радою про уникнення подвійного оподаткування, спростовують висновок податкового органу про порушення позивачем вимог законодавства.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає рішення судів попередніх інстанцій передчасними, з огляду на таке.

Особливості оподаткування прибутків нерезидентів з джерелом їх походження з України встановлені нормами статті 160 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 160.1 статті 160 Податкового кодексу України будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

Для цілей цього пункту під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, розуміються, зокрема, проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за позиками та борговими зобов'язаннями, випущеними (виданими) резидентом.

Відповідно до пункту 160.2 статті 160 Податкового кодексу України резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), крім доходів, зазначених у пунктах 160.3-160.6 цієї статті, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 160.1 цієї статті, за ставкою в розмірі 15 відсотків їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Статтею 1 Конвенції між Урядом України і Швейцарською Федеральною Радою про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доходи і на капітал, яка підписана Договірними Державами 30.10.2000 року і набула чинності для України з 26.02.2002 року (надалі - Конвенція з Швейцарією) установлено, що вона застосовується до осіб, які є резидентами однієї або обох Договірних Держав.

Відповідно до п. 1 ст. 11 Конвенції між Україною і Швейцарією проценти, що виникають у Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись в цій другій Державі.

Пунктом 2 ст. 11 Конвенції між Україною і Швейцарією встановлено, що такі проценти можуть також оподатковуватись у тій Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо фактичний власник процентів є резидентом іншої Договірної Держави, податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати 10 процентів загальної суми процентів.

Згідно із п. 3 ст. 11 Конвенції між Україною і Швейцарією незважаючи на положення пункту 2, будь-які такі проценти, про які йдеться у пункті 1, будуть оподатковуватися лише в тій Договірній Державі, резидентом якої є одержувач, якщо такий одержувач є фактичним власником процентів, та якщо такі проценти сплачуються: a) у зв'язку з продажем у кредит будь-якого промислового, комерційного або наукового обладнання; b) у зв'язку з продажем у кредит будь-яких виробів одним підприємством іншому підприємству; c) за позиками будь-якого виду, що надаються банком; або d) самій Договірній Державі, або її політико-адміністративному підрозділу, або місцевому органу влади.

Відповідно до п. 1 ст. 11 Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Польща про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень (надалі Конвенція з Польщею), яка підписана між Договірними Державами 12.01.1993 року та набула чинності для України 11.03.1994 року проценти, що виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, будуть оподатковуватися в цій другій Державі, якщо такий резидент має фактичне право на ці проценти.

Однак такі проценти можуть також оподатковуватись у тій Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувач фактично має право на проценти, податок, що стягується, не повинен перевищувати 10 процентів від загальної суми процентів. Компетентні органи Договірних Держав за взаємною згодою встановлюють спосіб застосування такого обмеження (п. 2 ст. 11 Конвенції з Польщею).

Системний аналіз зазначених норм матеріального права свідчить на користь висновку про те, що проценти, сплачені позивачем за кредитними договорами резидентам Швейцарії та Польщі, можуть оподатковуватись в Україні відповідно до її законодавства з урахуванням норм міжнародних угод щодо максимального розміру ставки податку та інших особливостей оподаткування за цими угодами.

При цьому п. 3 ст. 11 Конвенції між Україною і Швейцарією передбачено випадки звільнення від оподаткування процентів, що виникають за кредитними договорами, зокрема, за позиками, що надаються банком.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 07.04.2010 року ПАТ «ВКТФ «Ласощі» укладено з швейцарською фірмою «HOSTA International AG» договір позики №1, відповідно до якого позивач отримав в позикодавця кошти в сумі 50 000, 00 євро. Аналогічний договір (від 07.04.2010 року №2) був укладений позивачем на цю ж суму з польською фірмою «WAWEL S.A.».

Відповідно до пункту 3.1 вказаних вище договорів позивача відсоткова ставка складає 9,8% на рік, які сплачуються позичальником позикодавцю один раз на рік, 31.12.2010 року.

Резидентність позикодавців: «HOSTA International AG» (Швейцарія) та «WAWEL S.A.» (Польща) підтверджена відповідними довідками.

Разом з тим, задовольняючи позов, судами попередніх інстанцій не встановлено факт віднесення господарських відносин, за результатом яких прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, що підпадають під дію, зокрема, п. 3 ст. 11 Конвенції між Україною і Швейцарією.

Таким чином, судами не досліджено питання оподатковування процентів в Україні відповідно до її законодавства з урахуванням норм Конвенцій з Польщею та Швейцарією щодо максимального розміру ставки податку та інших особливостей оподаткування за цими угодами.

З урахуванням зазначеного, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.01.2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2013 року у справі № 2а-3859/11/0970 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук