Ухвала суду № 43050543, 23.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2015 року м. Київ К/800/51616/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями компанії «Євро-Нафта-АЗС»

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.04.2012 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2013 року

у справі № 2а-12639/10/0470

за позовом Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями компанії «Євро-Нафта-АЗС»

до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання незаконними дій, визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Дочірнє підприємство з іноземними інвестиціями компанії «Євро-Нафта-АЗС» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання незаконними дій, визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.04.2012 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2013 року, в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Клопотання про розгляд справи за участю усіх представників сторін не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті відповідно до вимог статті 222 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами невиїзної документальної перевірки своєчасності, достовірності, повноти сплати ДП з ІІ компанія «Євро-Нафта-АЗС» земельного податку до бюджету за 2008 - 2009 роки, відповідачем складено акт від 26.01.2010 року № 218/15-306/31270972, яким встановлено несплату позивачем земельного податку за перевіряємий період.

На підставі акта перевірки та з урахуванням результатів адміністративного оскарження відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: - від 01.02.2010 року № 0001491501/0, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем земельний податок з юридичних осіб в сумі 384 240, 98 грн. за основним платежем та 38 424, 10 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; - від 29.09.2010 року № 0010761501/3, яким визначено податкове зобов'язання за платежем земельний податок з юридичних осіб в сумі 367 973, 72 грн. за основним платежем та 38 424, 10 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

При формуванні податкового повідомлення-рішення від 01.02.2010 року № 0001491501/0 в автоматичному режимі було допущено помилку у визначенні номеру та дати акту, на підставі якого воно винесено, про що платника податків повідомлено листом від 22.04.2010 року № 2955/10/15-316.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій погодилися із висновками податкового органу щодо допущених порушень позивачем в результаті несплати податку за землю.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, зважаючи на таке.

Відповідно до частини 1 ст. 2 Закону України «Про плату за землю» використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом.

У статті 5 цього Закону визначено, що об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

За змістом статті 15 вказаного Закону обов'язок сплачувати за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

У частинах 1, 2 статті 125 Земельного кодексу України (у редакції до 02.05.2009 року) встановлено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

З урахуванням змін, внесених Законом України від 05.03.2009 року № 1066-VI, який набрав чинності 02.05.2009 року, стаття 125 Земельного кодексу України передбачала, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

В силу статті 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюється статтями 120 Земельного кодексу України та 377 Цивільного кодексу України.

Редакція цих норм чітко встановлює, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

Водночас стаття 120 Земельного кодексу України не давала підстав для іншого розуміння її змісту.

Таким чином, перевагу мають спеціальні норми, що регулюють випадки набуття права власності на землю чи права користування нею внаслідок придбання споруди, розміщеної на земельній ділянці, за наведених обставин, - стаття 120 Земельного кодексу України та стаття 377 Цивільного кодексу України.

Правовий аналіз наведених нормативних положень дає підстави для висновку, що, у разі переходу права власності на об'єкт нерухомого майна до набувача цього майна відбувається перехід тих прав на відповідну земельну ділянку.

Судами попередніх інстанції встановлено, що відповідно до договору від 22.04.2002 року № АЗС-05/2002. ДП з ІІ компанія «Євро-Нафта-АЗС» придбала у ДП з ІІ «Джі Бі Інвестментс» приміщення, розташовані за адресою: Криворізьке шосе, 35, м. Дніпропетровськ. Зазначені приміщення згідно акту прийому-передачі в день укладання договору були передані покупцю.

Право власності чи право користування земельною ділянкою, на якій розміщені ці приміщення, позивачем на час виникнення спірних відносин оформлено не було.

Матеріалами справи підтверджено, що межі земельної ділянки по Криворізькому шосе, 35 у м. Дніпропетровську встановлені в натурі, її розмір складає 1,1574 га., що підтверджується довідкою про грошову оцінку земельної ділянки управління земельних ресурсів Дніпропетровської міської ради та планом земельної ділянки за матеріалами земельно-кадастрової інвентаризації.

Нормативна грошова оцінка одного квадратного метру землі за зазначеною адресою відповідно до листа управління Держкомзему у м. Дніпропетровську від 11.12.2009 року № 1/7105/7 становить: у 2008 році -1 686, 60 грн., у 2009 році -1 942, 96 грн.

Відповідно до договору купівлі-продажу будівель та споруд від 04.12.2009 року право власності на будівлі та споруди, розташовані на земельній ділянці за адресою: Криворізьке шосе, 35 в м. Дніпропетровську, перейшло від ДП з ІІ компанією «Євро-Нафта-АЗС» до компанії «СНД ОІЛ ПЕТРОЛІУМ ТРЕЙД КОРПОРЕЙШН».

Таким чином, судами вірно зроблено висновок про те, що придбавши за вказаним вище договором нежитлове приміщення, позивач набув право власності на земельну ділянку, на якій воно розташоване, а тому зобов'язаний сплачувати земельний податок починаючи з 22.04.2002 року до моменту його продажу - 04.12.2009 року.

При цьому, враховується правова позиція, Верховного суду України, викладена у постанові від 21.12.2010 року №21-59а10.

Разом з тим, визначення податковим органом податкового зобов'язання зі сплати земельного податку починаючи з дати набрання законної сили рішенням Господарського суду Дніпропетровської області про ліквідацію ДП з ІІ «Джі Бі Інвестменс» (06.03.2008 року), не відповідає позиції ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України, однак не впливає на загальний висновок про наявність у відповідача законних підстав для нарахування позивачу зобов'язань по земельному податку за 2008, 2009 роки.

З приводу позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 01.02.2010 року № 0001491501/0 судами встановлено, що з урахуванням рішень ДПА у Дніпропетровській області № 19369/10/25-008 від 20.07.2010 року, ДПА України від 28.09.2010 року № 26404/10/25-008, оскаржуване податкове повідомлення-рішення в силу абз. «б» пп. 6.4.1 п. 6.4 ст. 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», вважається відкликаним, а тому його оскарження в судовому порядку є безпідставним.

При цьому судами вірно зазначено, що за умови вчинення з боку платника податків порушень, які призвели до заниження податкових зобов'язань, допущені контролюючим органом процедурні порушення при складанні, надісланні (врученні) податкових повідомлень-рішень, які не впливають на правильність визначення податкових зобов'язань, не є виключною підставою для визнання протиправними таких рішень.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями компанії «Євро-Нафта-АЗС» залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.04.2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2013 року у справі № 2а-12639/10/0470 - без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук