Ухвала суду № 43050540, 23.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2015 року м. Київ К/800/55488/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у місті Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15.10.2013 року

у справі № 2-а-395/12/2170

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Херсонський суднобудівний завод»

до Державної податкової інспекції у місті Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області

про визнання протиправною та скасування податкової вимоги,

встановив:

Відкрите акціонерне товариство «Херсонський суднобудівний завод» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 04.04.2012 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2013 року постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 04.04.2012 року скасовано, прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково, визнано протиправною та скасовано податкову вимогу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби від 20.01.2012 року № 181 про оплату податкового боргу в сумі 267 001, 10 грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення апеляційної інстанції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатом планової виїзної перевірки ВАТ «Херсонський суднобудівний завод» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 01.10.2005 року по 30.06.2007 року відповідачем складено акт від 29.10.2007 року № 2975/23-4/14308500.

На підставі даного акта податковим органом застосовано до позивача штрафні санкції в розмірі 267 005, 25 грн. за порушення п.1 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Зазначене рішення оскаржене позивачем до суду, однак постановою Господарського суду Херсонської області від 25.04.2008 року у справі №7/174-А-08, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2010 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

20.01.2012 року податковим органом сформована та надіслана позивачу податкова вимога № 181 про сплату податкового боргу в сумі 267 001, 10 грн. та прийнято рішення № 24 про опис майна у податкову заставу, який здійснено 05.03.2012 року.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що податковий борг є узгодженим, а тому податковий орган діяв правомірно.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про помилковість висновків суду першої інстанції з огляду на те, що штрафні (фінансові) санкції, нараховані органами податкової служби за порушення вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», не є податковими зобов'язаннями, а отже, у разі несплати вони не можуть набувати статусу податкового боргу.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм законодавства, чинного на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

В порядку статті 15 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» контроль за додержанням суб'єктами підприємницької діяльності порядку проведення розрахунків за товари (послуги), інших вимог цього Закону здійснюють органи державної податкової служби України.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суми фінансових санкцій, які визначені статтями 17-24 цього Закону, підлягають перерахуванню суб'єктами підприємницької діяльності до Державного бюджету України в десятиденний термін з дня прийняття органами державної податкової служби України рішення про застосування таких фінансових санкцій.

Штрафні санкції, передбачені за порушення законодавства з регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів розрахункових операцій, на час виникнення спірних відносин в порядку статей 239, 241 Господарського кодексу України належали до адміністративно-господарських санкцій, одним видом з яких є адміністративно-господарський штраф, що унеможливлює віднесення таких сум до податкового зобов'язання, а отже не можуть набувати статусу податкового боргу.

Таким чином, формування відповідачем податкових вимог з включенням до складу суми податкового боргу штрафних (фінансових) санкцій за порушення Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», суперечить нормам Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», так як вказані фінансові санкції не є податковим зобов'язанням або податковим боргом.

Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що формування та направлення суб'єкту господарювання податкової вимоги на сплату штрафних (фінансових) санкцій, нарахованих податковим органом за порушення законодавства про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, є безпідставними.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судом апеляційної інстанції ухвалено обґрунтоване рішення, яке постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області відхилити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2013 року у справі № 2-а-395/12/2170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук