Ухвала суду № 43050539, 23.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2015 року м. Київ К/800/54815/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 01.07.2013 року

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2013 року

у справі № 817/1319/13-а

за позовом Закритого акціонерного товариства «Електро»

до Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Закрите акціонерне товариство «Електро» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 01.07.2013 року у справі № 817/1319/13-а, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2013 року, позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Рівне № 0004462342 від 20.12.2011 року, № 0004452342 від 20.12.2011 року, № 0001232342 від 26.03.2013 року, № 0001212342 від 26.03.2013 року, № 0001222342 від 26.03.2013 року.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

У зв'язку із неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, суд касаційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами згідно положень пункту 1 частини другої ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної перевірки Рівненського управління Закритого акціонерного товариства «Електро» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 року по 30.09.2011 року, відповідачем складено акт від 07.12.2011 року № 1435/23-100/00132546, яким встановлено порушення, зокрема, п. 3 підрозділу 4 Розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України, встановлено завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в сумі 48 762, 00 грн. та заниження податку на прибуток за 3 квартал 2011 року у сумі 2 125, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 20.12.2011 року № 0004462342, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 48 762, 00 грн. та № 0004452342, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 2 125, 00 грн.

За результатами планової виїзної перевірки Рівненського управління Закритого акціонерного товариства «Електро» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року, відповідачем складено акт від 12.03.2013 року № 122/22-200/00132546, яким встановлено порушення, зокрема, пп. 14.1.228 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 150.1 ст. 150 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього в сумі 66 680, 00 грн. та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування за 2011 рік в сумі 1 027 373, 00 грн.; п.198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 26 711, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 26.03.2013 року № 0001232342, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 1 027 373, 00 грн.; № 0001212342, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у загальному розмірі 93 648, 50 грн.; № 0001222342, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у загальному розмірі 40 066, 50 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо протиправності прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що остання декларація з податку на прибуток, яка подавалася підприємством до початку перевірки у листопаді 2011 року, була податкова декларація з податку на прибуток за 2-3 квартали 2011 року.

Актом перевірки від 07.12.2011 року № 1435/23-100/00132546 встановлено, що підприємство завищило показник у рядку 06.5 декларації «Інші витрати звичайної діяльності» в сумі 58 000, 00 грн., оскільки включило від'ємне значення об'єкта оподаткування попереднього звітного періоду за 2010 рік в сумі 58 000, 00 грн.

У податковій декларації з податку на прибуток за 2-3 квартали 2011 року Рівненське управління Закритого акціонерного товариства «Електро» не декларувало від'ємне значення об'єкта оподаткування попереднього звітного (податкового) періоду. Так, у рядку 06.6 «Від'ємне значення об'єкта оподаткування попереднього звітного (податкового) періоду (від'ємне значення рядка 07 Податкової декларації за попередній звітний (податковий) період або від'ємне значення об'єкта оподаткування за І квартал 2011 року)» декларації міститься позначка «-».

Форма податкової декларації з податку на прибуток, яка була затверджена наказом Державної податкової адміністрації України від 28.02.2011 року № 114 передбачала подання підприємством також додатку «ІВ» до рядка 06.5 «Інші витрати звичайної діяльності», у якому розшифровуються види та розміри витрат, сума яких включена до рядка 06.5 декларації. Позивачем подавався такий додаток.

У декларації з податку на прибуток за 2-3 квартали 2011 року Рівненське управління Закритого акціонерного товариства «Електро» задекларувало суму витрат «Інші витрати звичайної діяльності» у розмірі 105 822, 00 грн.

Судами встановлено, що згідно додатку «ІВ» до рядка 06.5 інші витрати звичайної діяльності та інші операційні витрати у сумі 105 822, 00 грн. складаються з: 95 251, 00 грн. сум нарахованих податків та зборів (рядок 06.5.13); 2 846, 00 грн. витрат на придбання ліцензій та спеціальних дозволів (рядок 06.5.9); 7 225, 00 грн. амортизації необоротних активів, які надані в оперативну оренду (рядок 06.5.28); 500, 00 грн. витрат на інформаційне забезпечення господарської діяльності (06.5.40).

З наведеного розшифрування вбачається, що завищення вказаного показника на суму 58 000, 00 грн. могло б мати місце лише за рахунок завищення суми нарахованих податків та зборів (рядок 06.5.13).

Однак, з податкової декларації орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за 2011 рік, поданої позивачем вбачається, що розмір орендної плати за земельні ділянки, які перебувають в оренді Рівненського управління Закритого акціонерного товариства «Електро», складає за 2-3 квартали 2011 року 95 132, 88 грн.

При цьому в акті перевірки від 07.12.2011 року № 1435/23-100/00132546 «Земельний податок (орендна плата за землю)» відповідачем вказано, що «перевіркою правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати земельного податку (орендної плати за землю) не встановлено заниження (завищення) податку. Перевіркою не встановлено порушення в частині несвоєчасності сплати земельного податку (орендної плати за землю).

Таким чином, висновок органу державної податкової служби про завищення позивачем показника у рядку 06.5 декларації «Інші витрати звичайної діяльності» в сумі 58 000, 00 грн. спростовується даними самої перевірки та є необґрунтованим, оскільки показник рядка 06.5 «Інші витрати звичайної діяльності» декларації з податку на прибуток за 2-3 квартали 2011 року в розмірі 105 822, 00 грн. сформований на підставі документально підтверджених даних, з яких 95 251, 00 грн. складають суми нарахованих податків та зборів, а перевіркою не було встановлено факту несплати вказаних податків чи порушень при їх нарахуванні.

Позивач також не декларував від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього звітного (податкового) періоду, а тому і не міг його завищувати.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій прийшли до вірного висновку щодо протиправності податкових повідомлень-рішень від 20.12.2011 року № 0004462342 та № 0004452342.

Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень від 26.03.2013 року № 0001232342 та № 0001212342, стали висновки акта перевірки від 12.03.2013 року № 122/22-200/00132546, в якому податковий орган прийшов до висновку про завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування, оскільки позивач не мав права відносити від'ємне значення об'єкта оподаткування у сумі 891 223, 00 грн. в розмірі 100% від збитків, що виникли за результатами роботи 2010 року до податкової декларації з податку на прибуток за 2-4 квартал 2011 року, а також у сумі 256 843, 00 грн. в розмірі 25 % від збитків, що виникли за результатами роботи 2011 року до податкової декларації з податку на прибуток за 2012 рік.

Органом державної податкової служби також зроблено висновок щодо завищення позивачем валових витрат на 58 000, 00 грн. за 4 квартал 2011 року, віднісши їх до іншого періоду, ніж той, в якому було визнано доходи.

Відповідач прийшов до висновку, що оскільки період І-ІІІ квартали 2011 року був перевірений податковим органом, за наслідками чого встановлено відповідні показники господарської діяльності підприємства, то їх виправлення шляхом внесення змін до податкової звітності не відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідно до п. 50.1 ст. 50 Податкового кодексу України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.

Стаття 50 Податкового кодексу України містить обмеження права на внесення змін до податкової звітності.

Так, самостійно виявлені помилки можуть бути виправлені виключно в межах строків давності, встановлених ст. 102 Податкового кодексу України, тобто 1095 днів.

Згідно із п. 50.2 ст. 50 Податкового кодексу України платник податків під час проведення документальних планових та позапланових перевірок не має права подавати уточнюючі розрахунки до поданих ним раніше податкових декларацій за будь-який звітний (податковий) період з відповідного податку і збору, який перевіряється контролюючим органом.

Тобто, чинним законодавством заборонено подання уточнюючих розрахунків лише під час проведення перевірок.

Інших обмежень права на внесення змін до податкової звітності у зв'язку з самостійно виявленими помилками немає.

Судами вірно зазначено про правомірність дій позивача щодо внесення змін до податкової звітності, що узгоджується положеннями п. 50.3 ст. 50 Податкового кодексу України, відповідно до яких у разі якщо платник податків подає уточнюючий розрахунок до податкової декларації, поданої за період, що перевірявся, або не подає уточнюючий розрахунок протягом 20 робочих днів після дати складення довідки про проведення електронної перевірки, якою встановлено порушення податкового законодавства, відповідний контролюючий орган має право на проведення позапланової перевірки платника податків за відповідний період.

Таким чином, вказаним пунктом передбачено можливість уточнення показників податкової звітності за період, який вже перевірявся. Правовим наслідком такого виправлення є виникнення у контролюючого органу права на проведення позапланової перевірки.

Самостійно виявлена помилка позивачем не стосувалася суті порушення, яке було встановлено під час проведення попередньої перевірки у листопаді 2011 року - завищення показника у рядку 06.5 декларації «Інші витрати звичайної діяльності» в сумі 58 000, 00 грн. через включення від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього звітного періоду за 2010 рік в сумі 58 000, 00 грн. Крім того, судами встановлено, що таке порушення в дійсності не мало місця, а позивач не декларував від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього звітного періоду за 2010 рік.

За таких обставин, судами вірно встановлено, що дії позивач щодо внесення змін до податкової звітності щодо від'ємного значення об'єкта оподаткування шляхом подання податкової декларації з податку на прибуток підприємства за ІІ-ІV квартали 2011 року та податкової декларації з податку на прибуток підприємства за півріччя 2012 року відповідають вимогам законодавства.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наявність збитків за результатами діяльності Рівненського управління Закритого акціонерного товариства «Електро» за 2010 рік підтверджується звітами про фінансові результати підприємства за 2010 рік.

Відповідачем не заперечувався сам факт наявності та реальності збитків за результатами господарської діяльності позивача.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинної на час виникнення відповідних правовідносин) об'єкт оподаткування визначений як прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 22.4 Прикінцевих положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачалось, що у 2011 році сума від'ємного значення, яка відповідно до абзацу першого цього пункту не була врахована у складі валових витрат, та від'ємне значення об'єкта оподаткування, яке виникло у 2010 році, підлягають включенню до складу валових витрат у порядку, встановленому статтею 6 цього Закону, без обмежень, встановлених цим пунктом.

Статтею 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року.

Від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток Рівненського управління Закритого акціонерного товариства «Електро» за результатами 2010 року становило 891 223, 00 грн.

Порядок урахування від'ємного значення об'єкта оподаткування в результатах наступних податкових періоді з 01 квітня 2011 року встановлений ст. 150 Податкового кодексу України, де зазначено, що якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Разом з тим п. 3 підрозділу 4 «Особливості справляння податку на прибуток підприємств у 2011 році» Розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України встановлює, що п. 150.1 ст. 150 Кодексу застосовується у 2011 році з урахуванням такого: якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року.

Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками другого, другого і третього кварталів, другого - четвертого кварталів 2011 року здійснюється з урахуванням від'ємного значення, отриманого платником податку за перший квартал 2011 року, у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

З вказаних положень випливає, що у разі наявності від'ємного значення об'єкту оподаткування у 1 кварталі 2011 року, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу витрат 2 кварталу 2011 року.

В подальшому до вказаного положення закону було внесено зміни, згідно з якими п. 150.1 ст. 150 Податкового кодексу України застосовується у 2012-2015 роках таким чином: якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів платників з доходом за 2011 рік 1 мільйон гривень та більше станом на 1 січня 2012 року є від'ємне значення (з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування станом на 1 січня 2011 року), то сума цього значення підлягає включенню до витрат звітних (податкових періодів починаючи з I півріччя і наступних звітних періодів 2012 року у розмірі 25 відсотків суми такого від'ємного значення. У разі якщо 25 відсотків суми від'ємного значення об'єкта оподаткування не погашається протягом цього і за наслідками наступних податкових періодів 2012 року, то непогашена сума підлягає врахуванню при визначенні податкових зобов'язань у наступних податкових періодах.

Таким чином, Рівненським управлінням Закритого акціонерного товариства «Електро» не було порушено вимоги чинного законодавства при декларуванні від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток шляхом уточнення відповідних показників у податковій звітності, оскільки відповідне значення було реальним результатом господарської діяльності підприємства, тому висновки акта перевірки не відповідають дійсним обставинам справи та нормам законодавства.

Також податковий орган прийшов до висновку щодо завищення позивачем валових витрат на суму 58 000, 00 грн. за 4 квартал 2011 року, віднісши їх до іншого періоду, ніж той, в якому було визнано доходи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що акт перевірки не містить інформації, які конкретно витрати були зроблені у 1-3 кварталах 2011 року та віднесені до витрат 4 кварталу 2011 року. Натомість вказано лише суму таких витрат.

Відповідно до п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно із п. 137.1 ст. 137 Податкового кодексу України дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Так судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що між позивачем та ПАТ «АЕС Рівнеобленерго» укладено договір підряду, згідно якого позивач зобов'язується виконати комплекс робіт з реконструкції електромереж 0,4 кВ з виносом приладів обліку на фасад будівель, встановлення розвантажувальних ТП для ПАТ «АЕС Рівнеобленерго».

Згідно з додатковою угодою до договору позивач зобов'язувався виконати додаткові роботи, необхідність у яких виникла у ході виконання договору.

Виконання договору здійснювалося у 2-4 кварталах 2011 року.

Згідно вказаного договору, передача робіт здійснюється за актом приймання виконаних будівельних робіт, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, та іншими документами.

Виконані роботи приймалися ПАТ «АЕС Рівнеобленерго» у жовтні 2011 року, що підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2011 року.

Також між позивачем та ПАТ «АЕС Рівнеобленерго» укладено договір підряду щодо виконання комплексу робіт з реконструкції електромереж 0,4-10 кВ з виносом приладів обліку на фасад будівель.

Виконання вказаного договору відбувалося у 3-4 кварталах 2011 року, а роботи приймалися ПАТ «АЕС Рівнеобленерго» тільки у 4 кварталі 2011 року, що підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт за жовтень-грудень 2011 року.

Таким чином, судами першої та апеляційної інстанції вірно встановлено, що витрати, які підприємство понесло у 2-3 кварталах 2011 року не могли бути включені до складу витрат відповідних кварталів, оскільки виконані роботи були прийняті замовником тільки у 4 кварталі 2011 року, що відповідає вимогам п. 137.1 ст. 137, п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України.

Відповідачем не надано жодних доказів щодо неправомірності дій позивача по віднесенню витрат до витрат 4 кварталу 2011 року.

Таким чином, вірним є висновок судів щодо протиправності податкових повідомлень-рішень від 26.03.2013 року №0001232342 та №0001212342.

Висновки податкового органу щодо заниження валових витрат на суму 133 553, 00 грн. у 4 кварталі 2011 року та неправомірного формування податкового кредиту ґрунтуються на безтоварності господарських операцій між позивачем та ТОВ «Укренергометалгруп».

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Укренергометалгруп» укладено договір купівлі-продажу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що виконання умов договору підтверджується специфікаціями до договору, видатковими накладними, податковими накладними, довіреностями на отримання матеріальних цінностей, технічними сертифікатами заводу-виробника, сертифікатами відповідності, платіжними дорученнями та банківськими виписками.

Для перевезення вантажу позивачем залучено на договірних умовах експедиторів. Факт перевезення вантажу підтверджується актом здачі-прийняття робіт (надання послуг), актом отримання багажу, товарно-транспортними накладними.

На момент здійснення господарської операції контрагент позивача був зареєстрований платником податку на додану вартість.

Придбані товари використані позивачем для виконання зобов'язань перед контрагентами, що також підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, матеріалам справи підтверджується факт отримання товарів від ТОВ «Укренергометалгруп» та використання їх у подальшій господарській діяльності.

Таким чином, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено законні і обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області залишити без задоволення.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 01.07.2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2013 року у справі № 817/1319/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук